Владимир Видеман: Идеология анти-роста (degrowth)

До недавнего времени основными антагонистическими идеологиями в мире считались капитализм и коммунизм. Капиталисты упрекали коммунистов в желании все отнять и поделить, коммунисты капиталистов - в обманном присвоении общественного продукта. Но общим моментом в обоих идеологиях является догмат о постоянном росте материального благосостояния человека. Разница лишь в том, каким конкретно образом регулировать этот рост: через свободный рынок или централизованную распределительную систему. 

Периодически возникают попытки внедрить т. н. Третий путь развития, пролегающий между крайностями капитализма и коммунизма. Но практическая суть здесь та же: максимизация материального производства. 

Но все эти идеологии являются продуктами мира Модерна, связанного с индустриальным производством и соревнованием за рост производительности труда. 

Но с последней четверти 20 века, по мере научно-технического развития общества, все больше приходит осознание объективно заданных пределов роста. Причем исчерпание доступного человеку ископаемого топлива будет иметь место уже к концу текущего столетия (а по некоторым позициям - и раньше). Но ситуация еще больше усугубляется постоянным ростом населения, претендующего на перманентно сокращающиеся ресурсы. 

Единственно разумный выход из этой ситуации - сокращение производства и населения. Тут мы имеем дело с совершенно новой идеологией, выходящей за рамки моделей капитализма, коммунизма и Третьего пути. 

Это идеология анти-роста (англ. degrowth). Причем, принципы анти-роста вызывают враждебность всех модернистов: капиталистов, коммунистов и сторонников Третьего пути. Это и не удивительно, поскольку анти-рост ставит жирный крест на перспективах бесконечного повышения уровня материального благосостояния. А на цивилизацию аскетов пока мало кто согласен. Ведь тут даже классовая сознательность не поможет.

Кирилл Серебренитский: История и идеология

 ... Научная история и прочая социальная антропология  - это (по крайней мере, по природе и по замыслу)  исследование действительности изнутри. 

Идеологии - это (по замыслу и по природе) трансформационное воздействие на действительность извне. 

История стремится проникнуть в то, что было, и, соответственно, есть. 

Идеология стремится воплотить то, что, предположительно, будет, и, соответственно, то, чего нет. 

То есть, попросту: история стремится к правде, идеология исходит от лжи. 

Потребитель исторического нарратива получает некий меланж, суррогат, - историю, которая разбавлена, или, наоборот, сгущена, идеологической слизью, - в соответствии с пожеланиями заказчика, с напором цензуры и с вненаучными кавернами личного мировосприятия учёного-историка. 

То есть: научная история не лжива и не правдива сама по себе. 

Соотношение лжи и правды в каждом тексте - различно, и его  можно измерить на глаз.

Научная история лжива настолько, насколько она идеологична.

Александр Волынский: Россия как воплощение философии смерти и отчуждения

Капитализм  был  создан  государством  и  всегда  будет  нуждаться  в  государстве. 

Рынок  нуждается  в  личной  свободе. 

Эти  два  противоречивых  тезиса  выражают  более  общее  противоречие современной  эпохи – противоречие  между  общественным  характером  производства  и  индивидуальным  характером  присвоения. 

При  натуральном  хозяйстве  потребители  они  же  и  производители.

Переход  от  натурального  хозяйства   к  промышленному   занял  долгие  века, появились  излишки, обмен, города, деньги, кредит, регулярная  армия, машины и глубокое  разделение  труда. Европейские  колониальные  империи  вовлекли  в  промышленное  разделение  труда  всю  планету. 

Пока  промышленное  производство  было  ограничено,  в  мире  господствовало  ТРАДИЦИОННОЕ  ОБЩЕСТВО,  в основе  которого  лежало  натуральное  хозяйство. Любое  царство  воспроизводило  семейную  структуру  и родовые  порядки.

МОДЕРНОЕ  ОБЩЕСТВО  пронизано  отчуждением человека, который  превращается  не  в  субъект  истории, а  в  ее  объект. Даже  императоры  и    банкиры  превратились  в  детали огромного  механизма   расширенного  воспроизводства   капитала. 

Уже  во  времена  Маркса  всем  стала  очевидна  стихийная  природа  капитализма  и  возникли  три  идеологии  призванные  заменить  ТРАДИЦИЮ – либерализм, консерватизм  и  коммунизм.

ТРАДИЦИЯ  отличается  от  идеологии  тем, что  существует  без  рационального  обоснования и  актуализируется  в  ходе  социализации  новых  поколений. ТРАДИЦИЯ  - это  прежде  всего  язык,  моральные  нормы, эстетические  нормы, система  ценностей.

Идеология  рационализирует  нормы  и  ценности, пытаясь  включить  их  в  механизм  воспроизводства  капитала  для  снижения  уровня  отчуждения  и  хаоса. Истоком  любой  идеологии  служит  МИФ. Мифы  тоже  рационализировали  и  снижали отчуждение  и  хаос, но  в  основном  в  психике. Идеологии  хотят  реально  управлять  капиталистическим    хаосом  и  отчуждением.

Либералы  основывают  свою  рационализацию  на идее  договора  разумных  индивидуумов. 

Консерваторы  на  идее  консервации элементов  ТРАДИЦИОННОГО ОБЩЕСТВА. 

Коммунисты  хотят    снять  отчуждение  нерыночными  методами  управления  производством  и  распределением. 

Любое  современное  государство  использует  на  практике  все  три  идеологии  в  разной  пропорции.

На  практике  Мир-система капитала  не  подчиняется  идеологиям. Она  состоит  из  локальных  и  глобальных  систем  производства  и  обмена, из  транснациональных  корпораций, национальных  корпораций, местных  правящих  кланов, мелких  производителей, социальных  систем, информационных  систем, науки, массовой  и  высокой  культуры, начального  и  высшего  образования  и  так  далее. Таким  образом,  процесс  функционального  отчуждения  только  развивается.

Тарас Лютий: Ідеологічні складники «русского мира»

Що масштабнішою стає ескалація російської воєнної агресії щодо України, то нагальнішою є потреба визначити той ідеологічний феномен, який за нею стоїть. А тим паче, що він уже зачіпає не тільки українців, а весь світ.

Чіткої самоназви для цієї загарбницької політики наразі не знайшлося, позаяк у такому разі її поборникам довелося брати б повну відповідальність за скоєні злочини. Натомість одним із дієвих способів провадження російських інтересів є підступність і гібридизація. Тобто коли речників і виконавців цієї ідеології ловлять на гарячому, вони з цинізмом скеровують звинувачення назад, або покладають відповідальність на жертв. Як інфантильно сказав архітектор цієї політичної системи: «Хто обзивається, той сам так називається». На позначення російського режиму в українських медіа можна почути переважно емоційно забарвлені слова, серед яких найбільш уживаним є «рашизм». Але варто увиразнити декілька кардинальних рис.

Передовсім є підстави побачити в цьому явищі ознаки тоталітаризму. Росія не приховує, що є спадкоємицею Радянського Союзу. Проте свідки радянської минувшини легко пригадають, як на життя людини впливала потужна пропагандистська машина на рівні ЗМІ, освіти, ба навіть звичної буденності. Чи не найголовнішою характеристикою тоталітаризму є контроль за приватним життям у масовому суспільстві. Відсутність альтернативних джерел інформації та свободи слова, неможливість виїхати за кордон для порівняння рівня життя, орієнтованість на військово-промисловий комплекс, тотальний дефіцит у споживчій сфері та подібні чинники призвели до того, що в повсякденній свідомості закарбувалися та й іще деінде фігурують злиденні меми про дешеву ковбасу чи найсмачніший пломбір. А теза про безкоштовну освіту перекреслюється тим, що після її отримання середньостатистичні інженери отримували зарплатню трохи більше ста рублів без жодних перспектив її збільшення. Кошти, які вони могли б заробляти додатково, йшли на покриття скромного рівня достатку мешканців країни.

Втім ідея соціальної рівності спростовувалася пануванням партійної номенклатури й радше нагадувала державний капіталізм. Усе, як у відомій антиутопії Орвела: всі рівні, але є рівніші. Інтереси та права окремої людини не бралися до уваги, адже її трактували як ресурс, використовуваний для здійснення щоденного «виробничого подвигу». Тому будь-які великі досягнення здійснювалися коштом елементарних людських потреб і вигод заради виправдання величі державної машини. Досить навести дещо іронічний, але показовий приклад: запустивши космічний корабель, партійне керівництво не спромоглося реалізувати масове виробництво туалетного паперу.

Андрей Казачкин: Россия, СССР, ВМВ, ключевой пункт в «плане Даллеса» и грядущие Голодные Игры

Сегодня отовсюду можно услышать, что весь современный мир ополчился на Россию стремясь ее уничтожить. В этих словах, вне всякого сомнения, присутствует Истина. 

Другой вопрос, что есть Россия? И кто и почему стремится ее уничтожить? 

И вот тут мнения разделяются порой до полной противоположности. Одни утверждают, что Россия — это ее территории, которые нельзя никому уступать и разделять! Другие сегодня видят в России исключительно СССР - некое интернациональное единство братских народов ведомых единственно справедливой коммунистической партией. Третьи небезосновательно утверждают, что именно большевики уничтожили Россию, и что на карте мира сегодня нет такого Государства. Четвертые верят в то, что современная РФ, будучи преемницей СССР, примирила, объединила в себе как СССР, так и Россию. Пятые утверждают, что РФ — это проект запада, созданный капиталистами с целью уничтожения тождественного России=СССРа, а следовательно, и «уничтожения» самой России, эти люди, предлагают отгородится от тлетворного Запада, создать некий российский «Ноев ковчег». Шестые, наоборот полагают, что спасение России, состоит в ее скорейшей интеграции в некое «единое мировое сообщество». Подобных мнений много, я перечислил лишь основные из них. 

Но все они согласны между собой только в одном - России нечто угрожает либо изнутри ее самой, либо со стороны всего остального Мира.  

Что же конкретно угрожает и кому, давайте попробуем с этим разобраться.

Александр Волынский: Трамп и русский фашизм

Переход  от  Средних  Веков  к  эпохе  Модерна  или,  в  терминах  марксизма,  от  феодальной  к  капиталистической  формации  сопровождался  переходом  от  религий  к  идеологиям.  Буржуазия  и  средний  класс  создали  либерализм, пролетариат  и    интеллигенция - коммунизм, аристократия   и  крестьянство  породили  фашизм. 

Эти  идеологии  не  надо  путать  с  методами  экономического  контроля -  рыночным  или  государственным. Либерал  может  быть  государственником  и  тогда  его  назовут  социал-демократом, коммунист  может  выступать  за  свободные  общины производителей  и  тогда  его  назовут  анархистом, фашист  может  защищать  частную  собственность, а  может  быть  национал-социалистом.

В  постиндустриальном  обществе  классы  потеряли  связь  с  сословными  определениями,  ведь  буржуазия    и   аристократия  были  сословными  кастами. Сегодня  население  мегаполисов  делится  на  профессиональные  страты  и  этно-религиозные  группы.  У  каждой  страты  и  группы  своя  субкультура, свои  наборы  ценностей, но  глобальная  экономика  и  глобальная  культура  диктуют  всем  свои  правила. Хотя  постмодернизм  и  отрицает  идеологии, но  сам  факт  существования  капитализма  не  может  не  стимулировать  поиски  идеологических  оснований  для  политических  решений.

Хотя   национальное  государство  и  либеральный  индивидуализм  противопоставили  себя традиционной  этнической  общине, но  они  не  нашли  способов  социализации,  лучших  чем  семья  и  общинные  традиции, в  том  числе  религиозные. Если  не  подходить  к  фашизму  предвзято, то  в  его  основе  лежит  недовольство  отчуждением  человека  в  ситуации  капитализма, когда   человек  превращается  в  винтик  машины, которой   не  может  управлять  и  действия  которой  даже  не  может   предсказать. В  отличии  от  коммунистов, которые  попытались  взять  все  под  контроль, что  оказалось  утопией  в  сложном  социуме  со  сложной  экономикой, фашисты  хотели придать  государству  больше  "органичности".  Ну  что  может  сдержать  жадность  капиталиста  или  жестокость  полицейского – только  осознание  того, что  капиталист  и  рабочий, полицейский  и  гражданин  одной  крови, одной  веры, одной  культуры. Если  немецкого  рабочего  эксплуатирует  немецкий  патриот  - это воспринималось  совсем  иначе, чем  эксплуатация  немца  евреем. В  Италии  Муссолини, начинавший  как  социалист, дали  итальянцам  иллюзию  устранения  отчуждения  через  создание  корпоративного  государства, все  внутренние  противоречия  которого  обращаются  на  внешнюю  экспансию. Милитаризм  возрождал  феодальные  ценности, но  уже  как бы  и  для  простолюдинов: любой  лавочник, напяливший  черную  рубашку  и бивший  морду  противникам  дуче, воображал  себя  чуть ли  не  римским  патрицием.

Сегодня глобализация  дала  фашизму  второй  шанс. Кризис  капитализма, которым  руководили  либералы, породил  и  кризис  либерализма. Трамп, хотя  сам  он  и  являлся  обычной  нью-йоркской  либеральной  вонючкой, попытался  возбудить  в  американцах  чисто  нацистские  сантименты. Все  противники  Трампа  были  объявлены  "коммунистами",  ибо  коммунисты - это,  прежде  всего,  интернационалисты, а  трамписты  - за  изоляционизм. Коммунисты - атеисты, а  Трамп  опирался  на  христианских  фундаменталистов. Коммунисты  - за  солидарность  трудящихся, а  сторонники  трампа  - расисты  и  терпеть  не  могут  мигрантов. Между  понятиями  "либерал"  и  "коммунист"  был  поставлен  знак  равенства, что  и  означает, что трампизм - это  одна  из  форм  фашизма.

Как  же  русские  могут  выразить  свое  недовольство  глобализаций  и  либеральным  капитализмом? Поскольку  коммунистический  опыт  в  России  провалился, а  сегодняшние  российские коммунисты - это,  скорее всего, национал-социалисты, то  остается  только  фашизм. Вместе  с  тем, в  России  традиционное  общество  разрушено, а  государство  многонационально. Остается  только  ПРАВОСЛАВИЕ. Но  для  создания  настоящих  православных  общин  требуются  глубоко  верующие  люди. В  США  фашизм  стоит  на  прочной  религиозной  базе  и  на  традициях  изоляционизма. В России  религия  не  может  стать  основой  органического  государства. Такая  слабость  русского  фашизма  с  одной  стороны  и  желание  народа  как-то  влиять  на  свою  судьбу  заставляют  государство  и  олигархию  идти  на  СИМУЛЯЦИЮ  ФАШИЗМА, в  основном  через  милитаризм,  через  внешнеполитические  авантюры.  Русские  понимают  симулятивную  суть  режима, но  реально  предложить  ничего  не  могут,  кроме  самой  грязной  ксенофобии. 

Удивительным  образом  именно  политическая  опасность  ксенофобии  и  расизма, способных  разрушить  как  США, так  и  Россию, дают  шанс  возникновению  в  этих  странах  нексенофобного  фашизма, который  я  называю  "АРХЕОКРАТИЯ".

Стратегический Интегрализм — эпохальная научная инновация

Интегрализм — это идеология, считающая общество единым целым. Поддерживает унионизм, корпоративизм и единое политическое представительство вместо разделения по идеологическому признаку.

Часто рассматриваясь противниками как идеология «крови и почвы», интегрализм утверждает, что наилучшие государственные институты для каждого народа диктуются его культурой, историей и климатом страны. 

Интегрализм обычно ассоциируется с движением Аксьон Франсэз и фашизмом, особенно в Латинской Америке, однако существуют некоторые различия. В Португалии, на родине интегрализма, он является традиционалистическим и монархистским движением.

Понятие «интегрализм» ввел крупнейший макросоциолог XX в. Питирим Сорокин. Научные основы этого учения изложены в его четырехтомной «Социальной и культурной динамике» — своеобразной «библии» интегрализма, тогда как «Главные тенденции нашего времени» служат его «евангелием».

Основы: — понятие макросоциологии. Под ней понимается синтез, вершина всей пирамиды общественных наук, их философия, изучающуя закономерности статики, динамики и генетики в развитии общества, взаимодействие всех его основных элементов — цивилизаций, стран, наций, этносов, классов и других социальных групп, стратификацию и мобильность и т. п. — суть интегрализма, его главные отличительные черты по сравнению с преобладающими течениями социально-экономической мысли индустриальной эпохи:

1. Идя на смену буржуазному либерализму и марксистскому социализму, в историческом плане отрицая их, интегрализм принимает в наследство все ценное, что выработано этими главными течениями индустриальной эпохи и, интегрируя это ценное, переплавляет в новый синтез, свободный от односторонности, крайностей и не отвечающих новым условиям развития общества положений. Это прорыв в научном знании, но прорыв, основанный не на разрушении и отрицании всего прежде достигнутого, а на скачке в кумулятивном накоплении суммы знаний и приведении её в соответствие с радикальным меняющимся обществом, с переходом к гуманитарно-ноосферной постиндустриальной цивилизации и интегральному социокультурному строю. Меняется объект познания — перемены неизбежны и в его познании.

Елена Ткач: Вернуть мечту!

Поражает, насколько деградировала в настоящее время общественная мысль.

Сравните с тем, какие помыслы и стремления были в 19-м, начале 20-го века: построить общество всеобщего равенства и справедливости, создать мировую систему где не будет места насилию, победить смерть и возродить всех живших, покорить другие планеты... Эти общественные мечты находили отражение во-всем, от политики до науки, именно они и стали основой прорывов 20-го века, в построении новых социальных систем, в колоссальном рывке науки, в избавлении мира от страшных болезней. Люди умели мечтать, и то что мы имеем сейчас, реализация их мечтаний.

А что сейчас? А ничего. Илон Маск в сравнении с Циолковским мышь, не говоря о советской космической программе.

А политика? Ну как можно сравнить спор эСэРов, эСДеков, анархистов, толстовцев о будущем, с унылым дерьмом - "надо бороться к коррупцией", ну или "надо сменить путина".

Собственно смерть мечтаний и борьбы за реализацию мечты, это и есть Средневековье. Мы и живем сейчас в Средневековье. Не только Россия, весь мир.

Молодежи, которая родилась в нынешнем Средневековье, легче. Они в основном и не учились мечтать. Ну, кроме новых вещей и личной карьеры.

А вот мы помним, что такое мечты. Мы помним, что такое научная фантастика и что она не имеет ничего общего с комиксами про супергероев. Мы помним, каково это просыпаться с мыслью - как тебе повезло родиться в самой лучшей стране на Земле! Мы помним, каково это сострадать несчастным и обиженным в далеких странах и знать что впереди светлое, счастливое время. когда самые смелые мечты станут реальностью.

Нам надо снова учиться мечтать, и каждому персонально и обществу, без этого из Средневековья не вырваться

Олесь Маслак: Політичні ідеології і «постіндустріалізм»

Коли ми говоримо про постіндустріальне суспільство, потрібно чітко зрозуміти те якими є головні чинники, що формують структуру і сутнісний характер цього явища. Для цього бодай побіжно треба з'ясувати характер суспільних процесів, що почалися після Другої світової війни і досягли піку свого розвитку з початком XXI століття. Дати загальні характеристики як "образу" суспільства в цілому, так і окремих чинників які впливають на його розвиток. Виходячи із цього ми можемо зрозуміти те, які трансформації відбуватимуться з владою і політикою у ХХІ столітті.

Згідно Карла Шмітта підставою для розуміння поняття "політичного" є різке протиставлення у системі координат "свій - чужий". У модерну епоху головним критерієм такого протиставлення було протистояння політичних ідеологій. Саме за прихильністю до тієї чи іншої політичної ідеології здійснювалася ідентифікація когось або чогось у цій системі координат.

Загалом під ідеологією, слідом за оксфордською «Енциклопедією політичної думки», ми розуміємо певну символічну систему вірувань, що подає чітко сформульоване, ціннісно навантажене й директивне тлумачення світу, що постає у процесі переходу від традиційного до модерного суспільства з автономною політичною сферою. Ідеологія покликана була замінити собою релігію, як основний критерій інтерпретації як фізичного, так і соціального світу. Також саме ідеологія стала головним засобом легітимації соціальних і політичних інститутів.

Тобто ми можемо стверджувати, що формування і розвиток політичних ідеологій є характерною рисою саме індустріального модерного суспільства. Сам термін ідеологія народився у революційній Франції наприкінці XVIII століття.  У процесі розвитку модерного суспільства відбувається поступовий процес нівеляції, «самоподолання» політичних ідеологій. Лібералізм де-факто перемігши у 1989-91 році, на межі ХХ-ХХІ століття «подолав сам себе», перерісши у своєрідний «неомакіавелізм». На зміну ліберальній демократії, прийшла ліберальна «неторкатія».

Іван Дзюба: Україна перед Сфінксом Майбутнього (уривки)

... Неприпустимим спрощенням було б зводити апокаліптичну проблему до міжнародного тероризму, а пошук рятівної відповіді - до боротьби з міжнародним тероризмом. Насправді мова має йти про стан світу взагалі, насамперед про глибокий розкол світу по багатьох лініях. Зазвичай говоримо про світову цивілізацію, про цінності демократії, про відкрите суспільство..., про технотронне суспільство, інформаційне, постмодерне суспільство і т.д. і т.п. При цьому "нічтоже сумняшеся" переносимо на весь світ поняття, які гарячково продукуються в західноєвропейському чи, скажімо, північноатлантичному фрагменті цього світу і далеко не завжди відповідають реаліям решти світу, а інколи й просто для нього неприйнятні й образливі. В людей ісламу, приміром, демонстрація "американського способу життя" може викликати зовсім інші емоції, ніж у пострадянського "совка" з його заздрісним усеїдством.
... Треба сказати. що стереотип про бідність арабо-ісламського світу не такий уже й бездоганний. Саме в цьому світі є чимало з кола найбагатших людей планети, саме в ньому є зразки фантастичних розкошів, і ті емоції, що їх бідні ісламісти скеровують на багатих американців, вони могли б переадресувати на своїх одновірців, які. здається, не дуже переймаються стражданнями своїх братів по вірі. Та й терористичні акти фінансують не бідаки. Якби ті кошти,що витрачаються на боротьбу з ними, та спрямовувалися на вирішення соціальних проблем ісламського світу, - з бідністю, хворобами й неписменністю в цих регіонах можна було б покінчити. Може, це стримало б грізний процес великого переселення народів, який поки що називається "нелегальною міграцією".

Але, крім соціального, є і інші - політичні, ідеологічні, духовні, психо-культурні аспекти цієї глобальної колізії. Спробуємо бодай назвати деякі з них. Дозвольте невеличкий відступ.
Коли говорять про гітлерівський націонал-соціалізм, якось не помічають одного важливого елемента його ідеології і пропаганди. Річ у тім, що він виступав як рятівник людства не тільки від більшовизму, а й плутократії - насамперед американської (чи єврейсько-американської). Ця складова нацистської ідеології сягала неабияких емоційних висот у своєму викривальному пафосі. Радянська антиамериканська пропаганда часів "холодної війни" могла тільки позаздрити гітлерівській, хоч і вчилася в неї, а часом і соромливо використовувала її шедеври. Люди мого покоління памятають, яке враження справив показ на наших екранах трофейного німецького фільму, що йшов під назвою "Судьба солдата в Америке".

Об'єктивно виходить так, що цю місію порятунку людства від американізму, чи то від єврейсько-американської плутократії, - місію, про яку марно мріє чи нібито мріє хитрий Жириновський, - взяли на себе чи приписали собі деякі відлами ісламського фундаменталізму, насамперед Бен Ладен та його прихильники.

... Глобалізацію - в цьому специфічному значенні - можна розглядати як "капіталістичну" альтернативу комуністичної ідеї інтернаціоналізму, з тим, однак, що остання несла в собі незрівнянно більший гуманістичний зміст. Принаймні теоретично пролетарський інтернаціоналізм передбачав поступовість процесів інтернаціоналізації, урахування і гармонізацію економічних і культурних інтересів різних народів, актуалізацію їхніх духовних цінностей. Ми знаємо, що ідеал цей залишився теоретичним посилом. Мабуть, інакше й бути не могло; гандж тут у самому накиданні світовому життю теоретичного ідеалу, вимудруваного благодійниками людства, а не "закладеного" в самому стані світу. Отож на практиці ідея інтернаціоналізму виродилася у спробу політичного, а почасти й культурного гегемонізму.

... Натомість капіталістична глобалізація не дає підстав говорити про суперечності між ідеалом і практикою...