Андрій Поцелуйко: Від ідеології до висловлювання: як народжується мова суспільства

Люди зазвичай сприймають слова як безпосереднє вираження думок. Нам здається, що спочатку існує реальність, потім людина її описує, а мова лише передає вже готовий зміст. Проте гуманітарні науки ХХ століття показали, що зв'язок між думкою і словом набагато складніший. Між абстрактними переконаннями та конкретними висловлюваннями існує цілий ланцюг посередників. Його можна умовно представити як послідовність: ідеологія → дискурс → риторика → конкретні висловлювання.

На найглибшому рівні перебуває ідеологія. Під ідеологією слід розуміти не лише політичну доктрину, а широку систему фундаментальних уявлень про світ, людину, суспільство та історію. Ідеологія визначає, що вважається справедливим і несправедливим, природним і неприродним, можливим і неможливим. Вона створює базову картину світу, яка часто залишається непомітною для тих, хто її поділяє. Людина може не усвідомлювати власної ідеології, так само як риба не усвідомлює води, в якій живе.

Проте ідеологія рідко проявляється безпосередньо. Вона набуває конкретної форми через дискурс. Дискурс — це система смислів, понять, категорій і правил, за допомогою яких певна спільнота описує реальність. Якщо ідеологія відповідає на питання «у що ми віримо», то дискурс відповідає на питання «як ми про це думаємо». Саме дискурс визначає, які теми вважаються важливими, які питання можна ставити, які пояснення здаються очевидними, а які — абсурдними.

Наступною ланкою є риторика. Вона є практичним мовним інструментарієм дискурсу. Якщо дискурс створює систему смислів, то риторика надає їй мовну форму. Риторика складається з характерних термінів, метафор, образів, аргументів і способів опису подій. Через риторику абстрактні смисли стають впізнаваними мовними конструкціями. Саме на цьому рівні з'являються політичні гасла, повторювані формули, ключові поняття та символічні протиставлення.

Нарешті, риторика втілюється у конкретних висловлюваннях. Стаття в газеті, промова політика, телевізійний сюжет, допис у соціальних мережах або звичайна розмова — усе це окремі мовленнєві акти. Вони можуть відрізнятися за стилем і змістом, але часто відтворюють одну й ту саму риторику, яка, своєю чергою, спирається на певний дискурс і певну ідеологію.

Розглянемо умовний приклад. Якщо певна ідеологія виходить із переконання, що великі держави мають особливі історичні права, то на рівні дискурсу виникають уявлення про «сфери впливу», «історичні території» або «природні зони контролю». На рівні риторики з'являються формули на кшталт «відновлення історичної справедливості», «захист співвітчизників» чи «спільна історична доля». А вже на рівні конкретних висловлювань ці формули використовуються в політичних промовах, газетних статтях і телевізійних коментарях.

Водночас цей процес не є одностороннім. Сучасні теоретики дискурсу звертають увагу на те, що риторика не лише виражає дискурс, а й постійно його відтворює. Повторювані слова та метафори поступово починають сприйматися як природний опис реальності. Люди не просто говорять мовою певного дискурсу — вони починають бачити світ через його категорії. Таким чином, конкретні висловлювання впливають на риторику, риторика підтримує дискурс, а дискурс зміцнює ідеологію.

Отже, слова ніколи не є лише словами. За кожним висловлюванням стоїть певна риторика, за риторикою — дискурс, а за дискурсом — глибші світоглядні передумови. Аналізуючи мову, ми можемо побачити не лише те, що люди говорять, а й те, як вони мислять і які уявлення про світ лежать в основі їхніх слів.