Андрій Поцелуйко: Сінгапурська політична еліта: від рентного вилучення до створення багатства

 Однією з найбільш цікавих особливостей політичної моделі Сінгапуру є характер економічних стимулів, які сформувалися всередині його політичної еліти. 

У багатьох країнах політичні еліти мають сильну мотивацію до отримання короткострокової ренти: контролю над природними ресурсами, державними підприємствами, земельними активами, державними закупівлями, монополіями або регуляторними привілеями. За таких умов політична влада стає способом перерозподілу вже створеного багатства. Економічний розвиток у цьому випадку може навіть становити загрозу для еліти, якщо він послаблює її контроль над ключовими ресурсами.

Сінгапур демонструє принципово іншу логіку. Його політична еліта також не є вільною від прагнення до ренти, але її рентні інтереси значною мірою були пов'язані не з вилученням ресурсів із економіки, а з розширенням самої економічної бази. Іншими словами, для сінгапурської держави стало вигідно створювати умови, за яких економіка стає складнішою, продуктивнішою та технологічно розвиненішою. Чим багатшою і продуктивнішою стає економіка, тим більшими є ресурси, якими може розпоряджатися держава.

Саме тому сінгапурський досвід важливо розглядати не як приклад держави, у якій політична еліта відмовилася від власних інтересів, а як приклад держави, де інтереси еліти були певним чином узгоджені з довгостроковим економічним розвитком.

Андрій Поцелуйко: Демографічний парадокс Сінгапуру та України: різні причини однаково низької народжуваності

Сучасна демографічна ситуація Сінгапуру та України являє собою надзвичайно цікавий приклад того, як однаковий статистичний результат може бути породжений принципово різними історичними та соціально-економічними причинами. Обидві країни сьогодні належать до держав із надзвичайно низькою народжуваністю. Однак якщо Україна переживає демографічний спад значною мірою внаслідок війни, масової міграції, невизначеності та руйнування нормального життєвого циклу сімей, то Сінгапур демонструє інший феномен — наднизьку народжуваність саме в умовах економічного успіху, високого рівня життя, безпеки та надзвичайної урбанізації.

На перший погляд така ситуація здається парадоксальною. Здавалося б, країна, яка має високі доходи, розвинену інфраструктуру, ефективну державу, якісну медицину, освіту та безпеку, повинна мати сприятливі умови для створення сім'ї. Проте демографічна поведінка сучасного міського населення демонструє, що між матеріальним добробутом і народжуваністю немає прямої позитивної залежності. Навпаки, на певному етапі модернізації вони можуть розходитися.

Сінгапур є одним із найяскравіших прикладів цього явища. Це невелика міська держава, фактично гігантський мегаполіс, який перетворився на один із провідних фінансових, технологічних і логістичних центрів світу. Його економічна модель вимагає високої концентрації людського капіталу, тривалої освіти, професійної спеціалізації та високої продуктивності праці. Проте саме ця модель створює умови, за яких народження дітей часто відкладається на пізніший вік або взагалі не відбувається.