Костянтин Рахно: Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування

Отже, про норвезький серіал "Fremvandrerne", він же "Beforeigners" Йенса Лієна (2019). Найбільш язичницький телепроект останніх років.

 В останні роки неангломовні країни Європи радують свіжими ідеями в кінематографі. "Емігранти в часі" - одна з них, блискуча за грою акторів і продуманими деталями.

 На сучасну Норвегію несподівано звалюються хвилі мігрантів у часі. Відповідно печерних людей, людей доби вікінгів і людей із ХІХ століття, що вдягаються, як Свирид Петрович Голохвастов, і так само пишномовні.

 За кільканадцять років вони стають частиною норвезького суспільства, засвоюючи мову, технології й елементи способу життя, але при цьому повністю залишаючись собою й створюючи часом ті чи інші проблеми нашим сучасникам.

 І тут, окрім детективної інтриги й численних таємниць, є над чим замислитися. Серіал показує, що сучасним норвежцям співгромадяни з Азії та Африки стали чомусь ближчими за власних кревних предків, до яких поширюється "таймсистська" ненависть у вигляді нападів, ксенофобських написів, вандалізму на кладовищах і знущань. Характерний епізод, коли проти вікінгівської дівчини Алфгільдри, що працює в поліції, її колега, сучасна норвежка, змовляється з вихідцем із Закавказзя чи Передньої Азії. 

 Проте саме ці люди з інших епох мають щось, що розтратили сучасні норвежці. Печерні люди виявляються добрими, чуйними, розуміючими, вдячними, джентльмени з ХІХ століття - спокійними, розсудливими, галантними, вікінги - поетичними, щирими, дружними, вірними, відданими, сміливими, готовими до самопожертви. "Живи без сумнівів і помри без сумнівів!"

 Разом з тим, фільм є підкреслено проязичницьким, бо головна героїня є "щитоносцем Одина", учасницею язичницького опору кровожерному королеві Олафові Товстому, якого потім проголосять святим і створять його масовий культ - аж до хреста на норвезькому прапорі. І в нашому часі опиняється не лише її бойова подруга, козир-дівка Урд, але також їхній вождь, відважний і дуже добрий Торі Собака, що в битві при Стікластадірі 1030 року особисто вбив Олафа. І йому доводиться нелегко в лицемірному, толерантному далеко не до всіх, побудованому на доносах і цькуванні, позбавленому совісті, честі, гідності сучасному суспільстві, що прикривається ворожою йому релігією. Гріх воно може вибачити, а от справжню чоловічість? 

Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування - ось справжній виклик для переселенців із минулого. І в цьому їм допомагає віра у їхніх богів. Характерно, що асатру зображується як звична для норвезького суспільства, хоч і не загальноприйнята річ: "Хочете поговорити про бога нашого Одина, й те, що він може принести у Ваше життя?"

Ігор Дерев’яний: Бйорнстьєрне Бйорнсон — норвезький «приятель українців» початку XX ст.

Бйорнстьєрне Бйорнсон. Фото 1908 р.

«Ще досі існує в Європі народ, який налічує понад тридцять мільйонів людей, якому, однак, під приводом державної необхідності відбирають мову… Святе право національної окремішності є першою засадою миру.»

Нобелівський лауреат Бйорнсон був політичним авторитетом та натхненником у Норвезькому королівстві, арбітром у діалозі влади та громадян – лідером та обличчям нації. І встав на захист національних прав українців…

Коли ми чуємо про людину «оратор, гуманіст, патріот, учасник національного визвольного руху, борець за демократичні права і свободи людини та європейських народів, правозахисник, утверджувач християнських моральних цінностей та загальнолюдських принципів у всіх сферах життя, всесвітньовідомий літератор та публіцист, прихильник гендерного рівноправ’я», видається, що говоримо про постать на тлі епохи посттоталітаризму.

Проте особа, про яку тут йде мова, жила задовго до створення СССР і Третього Рейху, в епоху утвердження колоніальних імперій, мілітаризму та підготовки до світової війни.

Мова йде про Бйорнстьєрне Бйорнсона (Bjørnstjerne Bjørnson) (1832-1910) – норвезького поета та прозаїка, драматурга, лауреата Нобелівської премії 1903 року (третій лауреат та перший – норвежець) в галузі літератури «за благородну високу поезію, що вирізняється свіжістю натхнення та рідкісною чистотою духу, а також за епічний і драматичний талант». У Норвегії його знають ще й як учасника боротьби за незалежність країни від шведського панування, автора національного гімну «Так, ми любимо цю землю» (Ja vi elsker dette Landet, 1859) і творця модерної Норвегії.

 Після здобуття норвежцями самостійності в 1905 році, мирним шляхом, без кровопролиття (у шведсько-норвезьких політичних колах було домовлено, що на норвезький трон зійде данський принц Карл Глюксбург під іменем Гокона VІІ), Бйорнсон став політичним авторитетом та натхненником громадсько-політичних процесів у королівстві, арбітром у діалозі влади та громадян – лідером та обличчям нації.