Андрій Богданович: Те, що не змогли кочівники, здійснили київські князі

Упродовж століть безкраї ліси й болота Полісся залишалися майже недоступною фортецею. Там, у міжріччі Прип’яті, Десни й середнього Дніпра, жило слов’янське населення — вільне, децентралізоване, розсіяне по хуторах і невеликих поселеннях, як листя в лісі. Ці землі не підкорив жоден із великих завойовників стародавнього світу. Скіфи, гуни, авари, хозари — всі ці сили оминули їх . І не тому, що не хотіли — а тому, що **не могли**.

### 🔹 Земля, яка не терпить ярма

У степу легко завоювати: простір відкритий, народ кочовий, все вирішує швидка кінна атака. У лісі — зовсім інше. Там не проїде армія, не пронесеться кіннота, не вистоїть обоз. Замість битв — засідки. Замість великих міст — маленькі родові громади. І головне: **як тільки приходить ворог — люди відходять. У глиб лісу. До річок, до боліт. Відступ — як форма свободи**.

Це — інша модель опору. Не фортеця, яку тримають до останку. А простір, у якому влада — це не командування, а присутність. І присутність чужинця тут довго не трималася.

---

### 🔹 Але з лісом впорався не кочовик, а князь

І ось, у X столітті, з’являється сила, яка діє не прямим мечем, а **інфраструктурою**. Київські князі — поморсько-варязького походження, зі своїми бойовими традиціями, але з чітким розумінням, що **влада — це не просто перемога, а системне підкорення простору**.

Вони не входили в ліси, аби знищити громади. Вони **будували міста на їхньому краю**. Київ, Чернігів, Переяслав, Любеч — усе це були **вузли влади**, які не стільки панували, скільки **притягували**. Через них ішли торгівля, данина, нова віра, князівські адміністрації.

Там, де кочовик бачив болото, князь бачив ресурс. Не золото — а люди. Не здобич — а потенціал.

---

### 🔹 Підкорення без бою

Князі Русі не будували фортець у кожному селі. Вони **інтегрували території через міста**. Це було розумне розширення влади: через дари, договори, погрози, а подекуди — й каральні походи. Але навіть коли меч діставався з піхов — то не для війни з народом, а для покарання непокірного племені (як у випадку з древлянами після вбивства Ігоря).

Це була **не імперія заліза, а імперія впливу**. Міста, як магніти, тягнули до себе довколишні поселення. Вождям давали статус, хрестили, одружували з княжнами. Воїнів набирали у дружини. А простим людям — відкривали шлях до ринку, ремесел, нового життя.

---

### 🔹 Той самий ліс — але інша політична географія

У результаті, те саме лісове Полісся, яке трималося століттями вільним від степових завойовників, **стало частиною Русі — не через катастрофу, а через еволюцію**. Це була **тиха інкорпорація**, м’яке вростання в нову систему, де князь уже не виглядав як чужинець, а як «наш володар».

Він був ближчий, ніж степовий хан. Він будував церкви, збирав данину, давав захист від печенігів. Він не знищував лісову автономію — а **перетворював її на частину ширшої політичної картини**.

---

### 🧩 Висновок

> Те, що не могли зробити кочові імперії — здійснила **урбанізована, адаптивна, політично раціональна Русь**.

> Вона не ламає світ лісу — вона **перетворює його на свій тил**.

І в цьому — одна з унікальних сторінок східноєвропейської історії: коли **влада приходить не з палаючим мечем, а з містом, церквою і полюддям**, і саме це виявляється ефективнішим за будь-яку орду.

Юрій Чернявський: Становий каркас Східної Європи та його несучі основи

 Центральна та Східна Європа, від Чорного до Білого морів, від Карпат до Уралу, має стійкий каркас, в який вступають різні держави і народи. Різні несучі основи цього каркасу (або світи) виконують різні ролі:

1. Існує умовний "Пояс Сили". За Тімоті Снайдером, він визначений як кровава земля (Bloodlands), до якої входять землі, особливо постраждалі в світових війнах, з важкими втратами населення. Це Україна, Білорусь, північно-західна Росія (колишня Новгородська Республіка) та Польща. За цією землею є беззаперечне моральне і історичне право (сплачена ціна), а також реальна здатність грати роль силової осі Східної Європи.

2. Існує умовний "Пояс Мудрості" або софійності. До нього належать всі православні землі, які від Візантії прийняли ідею мудрості або софійності, а не ідею влади - чи "Третього Риму", імперії. Цей пояс простягається через всі землі, де присутній культ Софії - від Софії в Константинополі до Софії болгарської, Софії Київської та Софії в Великому Новгороді. Ця спільнота визначається як "православна НЕімперія", вона культивує не владу а мудрість, що дозволяє справлятися з надзвичайними труднощами. Її роль полягає в тому, щоб бути моральним компасом і створювати ціннісну систему.

3. Місце, де "Пояс Сили" і "Пояс Мудрості" перетинаються, співпадає з Русью первісною (з центром у Києві), яка виконує роль хребта Східної Європи, об'єднуючи в собі одночасно силову вісь і моральну силу.

4. Існує "Пояс Чорнозем'я". До нього належать Чорноземи України та Кубані. Ця земля збігається або має збігтися з нашаруванням українського культурного слою (культурною ідентичністю), створенного для життя на родючому ґрунті та у ідеальному кліматі, що включає в себе спільні для такої екологічної ніші культурні звичаї, обряди, знаки, кухню, фольклор, епос, органічні технології господарювання, садівництво садів, парків, зон відпочинку, рослинництво великої різноманітності культур, та інші елементи культури "Поясу Чернозем'я"

5. Його оточує зовнішній периметр, роль якого в організації більш класичної державної влади. У той час як на Заході і Сході одна одній протистоять дві протилежні моделі державності - "спільна справа" Речі Посполитої Польської проти московської монархії, з Півночі і Південі транслюються "скандинавська модель" норманів проти "полісної системи" греків.

6. Україна. Кожен з цих світів розглядає себе центральним світом зі своєї перспективи. Центральних світів багато, але центр планети один - це проект зустрічі цих світів, брама входу в них, стартовий світ з якого можна потрапити у всі інші світи одночасно, або межсвіт яким і являється Україна.

Борис Межуев и Олег Гуцуляк: Дискусия на тему будещего (государства-цивилизации или нации-цивилизации)

Некоторые аналитики считают, что время наций-государств прошло и наступило время государств-цивилизаций. 

То есть "коллективный Запад" идет на смену США, Франции, Германии. 

В какой-то мере "русский мир" идет на смену России, но пока непонятно, в какой форме это будет происходить, но будет происходить точно. 

Рано или поздно возникнет китайский цивилизационный блок с Северной Кореей, вероятно, Тайванем и, возможно, другими государствами, которые примут китайскую гегемонию. 

В этом смысле Байден олицетворяет тот вектор истории, за которым будущее, а Трамп с его неприятием всей этой атлантистской элиты, которая стоит за проектом "коллективного Запада", силу деструкции. 

Силы деструкции могут победить и отдалить этот проект на долгое время, и для России это было бы хорошо. Но едва ли они удержатся надолго. "Коллективный Запад" рано или поздно воспроизведется.

Комментарий Олега Гуцуляка: 

все же, думаю, будущее за "нациями-цивилизациями". Так как государство - это бюрократия, "посредник". А Новая геополитическая и политэкономическая Реформация состоит именно в отказе от "посредника". 

Государства-цивилизации на этом пути - лишь промежуточный этап, и да, Китай будет именно держаться за него до последнего. 

"Интермаиум" под эгидой Польши и Украины - это тоже такой "гос-цив", но затем неприменно придет доминанта "нац-цив" "Мезоевразии" (в форме симфонии-синергии этносов в нацию-цивилизацию, а внутри неё будут свои разновидности, как вот в Мусульманской Умме есть Арабский, Туранский, Иранский, Малайский и др. этно-сегменты).

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia by Olga Navrotska

 

Народний художник України Володимир Козюк (1972, Вінниця)

  Народний художник України Володимир Козюк (1972, Вінниця)

Образы Мезоевразии / Images of MesoEurasia

 

Образы Мезоевразии / Images of Mesoeurasia

Владимир Микушевич: Идея нации и Средиземноморская идея

В своем эссе «Искусство и Третий Рейх» немецкий поэт Готфрид Бенн рассказывает, как в 1932 году была предпринята попытка создать СРЕДИЗЕМНОМОРСКУЮ АКАДЕМИЮ. Среди учредителей он упоминает Д’Аннунцио, Пиранделло, Дариуса Мийо. С Академией выразили готовность сотрудничать Королевская Итальянская Академия, мусульманский университет Аль-Азхар в Каире и парижская Сорбонна. Готфрид Бенн так формулировал задачу Средиземноморской Академии: «Все, что выработано сперва языческими, а потом монотеистическими поколениями, должно было обрести здесь новое истолкование, чтобы обогащать и воспитывать сегодняшнюю землю".

 По свидетельству Готфрида Бенна, главным препятствием в работе Академии оказалась обструкционистская позиция гитлеровской Германии. Все приглашения, посылаемые в Германию, перехватывала тайная полиция.

Противодействие национал-социализма СРЕДИЗЕМНОМОРСКОЙ ИДЕЕ — не просто курьезная причуда деспотического произвола. Оно имеет свои глубокие исторические корни. Оно определенным образом характеризуется как тоталитаризм, так и средиземноморскую идею. В наше время, когда глобальное крушение тоталитарных режимов становиться непреложной очевидностью, средиземноморская идея, их традиционная противница, обнаруживает свою непреходящую актуальность, и возобновление Средиземноморской Академии на всемирном уровне могло бы оказать спасительное влияние на судьбы человеческого рода.

Для Средиземноморья вынужденное сосуществование разных культур — не просто modus vivendi, а мироощущение. Пророческая уникальность этой парадоксальной сферы исключает унификацию. Уже Александр Македонский умел отдать должное верованиям различных народов, населявших его империю. Наполеон Бонапарт с меньшим успехом попытался подражать этому первому великому экуменисту в истории человечества. Александр Македонский оставил след не только на завоеванных территориях, но и в духовной жизни народов, о чем свидетельствует хотя бы образ Искандера Двурогого в мусульманской традиции. Кстати, романско-готическая культура европейского Запада восприняла античную философию именно в арабско-исламской интерпретации. Недаром в «Божественной комедии» Данте с неподдельным пиететом упоминается «Averrois che ‘l gran comento feo».

В сущности именно в творчестве Данте Средиземноморье являет свою привлекательнейшую особенность, которая демонстративно игнорировалась надменным западничеством. Средиземноморский опыт Данте опроверг евроцентрические теории до того, как они сформировались. Данте видел величие Рима в том, что Рим сочетал азиатскую, африканскую и европейскую кровь. Предшественником и проводником Данте и в этом остается Вергилий, чья Четвертая эклога — многосмысленное исповедание средиземноморского миротворчества, со времени Лактанция не исчерпанное комментариями. Латинский эпос Петрарки тоже назывался «Африка». Лучшие умы античности и высокого Средневековья еще достаточно сознавали весомость африканского вклада в свою духовную культуру. Средиземноморская культура Древнего Египта никогда не скрывала своих африканских истоков, и лишь близорукое высокомерие колонизаторов не замечало их. Наряду с египетской берберская культура волнует исследователя своими допотопными глубинами. Неожиданное подтверждение получают сумбурные, но гениальные интуиции Оскара Милоша, истолковывавшего Книгу Бытия и Апокалипсис через иберийско-пиренейские параллели. Иберийские видения Оскара Милоша вели через Пиренеи в Африку и на Кавказ. Русский читатель не может не вспомнить в этой связи Пушкина. Пушкин воспевал Испанию и Кавказ; он называл Африку «моей», имея при этом в виду отнюдь не только свое африканское происхождение.

В этом пункте мы затрагиваем животрепещущую и, следовательно, болезненную проблему. На протяжении тысячелетий идея Рима, Первого, Второго и Третьего, ассоциировалась в культурном сознании с империалистическими притязаниями той или иной державы. Владимир Соловьев развенчивал подобный «Рим» в своем стихотворении «Панмонголизм». Между тем, пора задаться вопросом, почему именно к Риму обращались вселенские чаяния разных народов, и был ли Рим лишь историческим прецедентом мировой державы, сверхдержавы, как сказали бы сейчас.

Art Nouveau - Seven Portraits of Mesoeurasian Girls