.jpg){kind=logo}
Микола Хвильовий першим зрозумів, що вихід із цієї пастки лежить не у «виході з імперії», а у створенні своєї власної. Його гасло «Геть від Москви!» — це не втеча ображеного провінціала. Це виклик месіанського масштабу. Хвильовий пропонував «азіатський ренесанс» — ідею того, що Україна має стати інтелектуальним та культурним центром величезного східного простору. Ми не просто сусіди Європи, ми — її активний авангард, який приносить світло Логосу в хаотичні степи.
Для того, щоб ця культурна експансія мала хребет, потрібна географія. Юрій Липа у своїй «Чорноморській доктрині» креслить карту нашої майбутньої домінації. Україна — це не «край» (окраїна), а Вертикальна Вісь. Відмова від хуторянства означає перетворення Дніпра на головну артерію між Балтійським та Чорним морями. Це перетворення України на морську державу, яка тримає за горло всі транзитні шляхи Євразії. Це і є перехід від «поліса» до континентальної системи.
Але імперія не будується лише на книгах та картах. Михайло Колодзінський у своїй воєнній доктрині висловився гранично ясно: українство має «опанувати степи». Межі нації визначаються не лінгвістичними картами, а дальністю польоту наших ракет та волею наших солдатів. Колодзінський пропонував імперський волюнтаризм: замість того, щоб захищати паркан свого хутора, ми повинні впорядковувати простір навколо себе, диктуючи волю від Кавказу до Карпат.
Україна — це не затишний «хутір-поліс». Це вибухова сила, затиснута у вузькі рамки етнографічного проєкту. Наша справжня мета — не «вступ» кудись, а створення власної гравітаційної зони. Трансформація українства в євразійську модель — це визнання того, що ми є природною метрополією для всього навколишнього простору.
Або ми станемо імперським центром, що організовує порядок, або назавжди залишимося персонажами сумної літератури про долю селянина під вишнею.
Подивіться на Пруссію. Що це було? Піщаний пустир на околиці цивілізації, населений суворими хуторянами. Але вони відмовилися від долі «етнографічного заповідника» Священної Римської імперії. Вони виховали в собі волю до прусського мілітаризму (що перегукується з візіями Колодзінського) і за століття перетворили свій «хутір» на центр германського світу. Пруссія не «вступала» в Німеччину, вона її з’їла і перезібрала під себе. Це і є шлях від локального поліса до континентальної моделі.
Або погляньте на Британію часів Єлизавети I. Острівний хутір, який тремтів перед іспанською наддержавою. Але вони прийняли доктрину океанічної експансії, схожу на «Чорноморську доктрину» Липи. Вони перестали бути «островом біля Європи» і стали центром світу, замкнувши на собі всі торгові шляхи.
Україна сьогодні перебуває в точці «прусського вибору». У нас є два шляхи:
Шлях Бельгії — стати затишним, ситим хутором, який не має голосу в історії і сподівається, що великі гравці про нього не забудуть під час чергового переділу;
Шлях Риму — усвідомити, що наш «азіатський ренесанс» (Хвильовий) — це не про культуру Сходу, а про нашу роль як цивілізатора Сходу. Рим теж починався як союзна федерація дрібних полісів, але вижив лише тоді, коли став експансивною системою, що поглинула навколишній хаос.
Українська трагедія в тому, що ми століттями намагалися запхати океанічну за масштабом націю у формат «садочку біля хати». Це все одно що намагатися тримати тигра в клітці для кролів. Як писав Маланюк, нам бракувало «державної структури» в головах.
Ми маємо зрозуміти: Україна — це не «місток» між Сходом і Заходом. Місток — це те, по чому ходять ногами. Ми — це суб'єкт, який контролює переправу. Наша євразійська модель — це не копіювання ординства, а створення «Київського порядку» на просторі, який зараз перебуває в стані розпаду. Це перетворення нашої «хуторянської» затятості на імперську дисципліну.
Alexander Klymenko
ОтветитьУдалитьЦікаво, але дуже спірно! На мій особистий погляд, вибачте, але трагічно помилково. Головне, що ці марнославні тези про примарну можливу майбутню імперську велич України як раз дуже вигідні тим самим далеким дорослим дядькам, про яких ви, Андрій написали. Ці дядьки підло та підступно, багаторічною брехнею та нацьковуванням на сусідів намагаються нас використати у своїх інтересах, за наш рахунок. При чому це вкрай вигідно великої кількості таких дядьок, від Лондону, Германії, Польщі, країн Балтії та до США, Китаю, Індії, практично всім іноземним дядькам, бо прирікає нас на вічну війну з Росією. А що це означає? Послаблення її та нас самих у небачено гострій сучасній конкурентній боротьбі за виживання, за ресурси, за побудову потужної економіки, за технологічний розвиток та демографічне зростання. Ваші тези є насправді їх тезами, цих дорослих дядьок-ляльководів навіюванням, які вони поширюють через безліч фондів, інститутів, самих різних структур, вони з задоволенням готові використати нас, послати на взаємне самознищення з великого розміру сусідом заради неймовірної вигоди для себе. Насправді всі проти нас у цьому питанні. Це потрібно визнати, що ніякі це не західні партнери та помічники, а розпалювачі та підбурювачі. Для розвитку, розквіту та процвітання нашої улюбленої країни є єдиний, прямо протилежний шлях — Україна має стати носієм рятівною для людства ідеї Ноосферно-Космічного Імперативу, яка тим більше є природною для нашого етносу. З повагою.
Андрей Сошников відповів:
УдалитьВельмишановний друже!
Ваш коментар — це справжній заповідник зворушливих гуманітарних ілюзій XIX ст., дбайливо перенесених у цифрову епоху. Ви викриваєте "дорослих дядьків", наче підліток, який щойно дізнався, що подарунки під ялинку кладе не Дід Мороз, а батьки, і тепер звинувачує їх у "підступному маніпулюванні дитячою радістю". Давайте розберемо вашу "ноосферну" контраргументацію по пунктах, як ми розбираємо старий зламаний механізм годинника.
Ви стверджуєте, що ідея української суб'єктності вигідна Лондону чи Вашингтону. Помилуйте, "дядькам" якраз вигідний стабільний, передбачуваний "хутір". Тихе болото, де вирощують рапс, читають вірші про калину і справно платять за кредитами. Імперська модель — це завжди порушення статики. Це претензія на перерозподіл ресурсів. Навіщо Лондону новий хижак у джунглях, якщо їм цілком достатньо одного старого і передбачуваного, якого вони навчилися дресирувати за останні триста років? Моя теза про імперію — це якраз спроба вийти з ролі "гарматного м'яса" і стати "гравцем за столом". Ви ж пропонуєте залишатися стравою, але при цьому дуже голосно міркувати про високу кухню.
Ваша логіка — це логіка мешканця квартири, до якого вдерся грабіжник, а він намагається переконати його разом почитати Вернадського. "Великий сусід" не є суб'єктом — це така ж конструкція "дядьків", тільки з іншим маркуванням. Питання не в тому, щоб з ним "не воювати", а в тому, хто буде адмініструвати цей простір після неминучого фіналу поточної п'єси. Якщо не ми — то ті самі "дядьки" через інших проксі-агентів.
Про "Ноосферно-Космічний Імператив". О, це моє улюблене! Коли у нації не вистачає волі до елементарної політичної гігієни, вона починає марити Космосом. Це класичний симптом "інтелігентської хвороби". Замість того, щоб будувати залізні дороги, порти та армії (як радили Липа та Колодзінський), ви пропонуєте "випромінювати ідеї". Друже, у реальному світі "рятівні ідеї для людства" мають вагу лише тоді, коли вони підкріплені авіаносним угрупованням. Безкарно займатися "ноосферою" може дозволити собі або британський лорд у своєму маєтку, або пацієнт у палаті №6. Для України сьогодні "космічний імператив" — це спосіб красиво і благородно... просто зникнути, не заважаючи дорослим людям займатися геополітикою.
Ви кажете "всі проти нас". Звісно! Це і є визнання суб'єктності. У світі дорослих всі завжди проти всіх. Це і є норма. А ви хочете, щоб нас "любили" за гарні очі та цитати з Ціолковського.
Мій текст — це рецепт виживання хижака. Ваш — це передсмертна записка травоїдного, який сподівається, що вовк передумає його їсти, якщо йому прочитати лекцію про біосферу. З незмінною повагою до вашої щирості, але з жалем щодо вашої політичної оптики.