Андрій Поцелуйко: Три архетипи влади: чому Сталін досі притягує росіян

Якби Сталін був лише злочинцем, історична оцінка його постаті була б значно простішою. Злочини можна документувати, засуджувати, розслідувати. Але історія не живе лише фактами. Вона живе ще й міфами, символами та архетипами, які нерідко виявляються сильнішими за історичну правду.

Сталін став не просто політичним діячем. Для багатьох він перетворився на символ абсолютної влади — влади, яка не визнає жодних обмежень, не потребує виправдань і сама визначає, що є законом. У цій постаті оживає давній близькосхідний, майже ассирійський архетип володаря, який утверджує себе через безмежну силу. Його велич вимірюється не справедливістю, а масштабом підкорення. Піраміда його могутності стоїть на кістках переможених, але саме це і сприймається як доказ величі.

Другий архетип — розбійник, що став царем. Це образ людини, яка не отримує владу у спадок і не здобуває її через закон, а вириває її силою. Він походить із низів, порушує всі правила, але зрештою сам стає правилом. У фольклорі різних народів цей мотив часто набуває романтичного звучання: благородний розбійник кидає виклик несправедливому порядку. Проте у випадку Сталіна цей архетип набуває моторошного змісту. Розбійник не відмовляється від насильства після приходу до влади — він робить його основою держави.

Третій архетип ще давніший і ще могутніший. Це образ імператора-помазаника, володаря, чия влада має не лише політичне, а й сакральне походження. Давньокитайський "Син Неба", візантійський василевс, московський цар — усі вони постають не просто керівниками держави, а посередниками між небом і землею. Їхня влада набуває характеру майже релігійної необхідності. Якщо правитель є носієм вищої істини, то сумнів у ньому стає не лише політичною незгодою, а майже святотатством.

У постаті Сталіна ці три архетипи дивним чином поєдналися. Безжальний завойовник, розбійник, який захопив трон, і сакралізований володар злилися в єдиний образ. Саме це поєднання створило міф, який пережив самого диктатора. Адже архетипи звертаються не до раціонального мислення, а до глибинних шарів колективної уяви. Вони пояснюють світ простими й сильними символами.

Саме тому культ Сталіна не можна пояснити лише незнанням історії або політичною пропагандою. Він живиться глибшими культурними механізмами, що наділяють владу сакральністю, насильство — героїзмом, а успіх будь-якою ціною — ознакою історичної правоти. 

Трагізм у тому, що для російського суспільства цей міф залишається привабливим саме тому, що поєднує три найпотужніші образи влади: тиранічного завойовника з троном на горі кісток, переможця-зухвальця, який силою здобув трон, і помазаника, чия влада здається освяченою самою історією або вищим призначенням. Саме в цьому полягає найбільша небезпека російської колективної  душі: цей образ не просто виправдовує минуле — він готує ґрунт для повторення цього минулого.

Михаил Эпштейн: Язык не прощает ту власть, которая на него покушается

Сколько Путину осталось быть у власти? 3-4 года. Почему? Такая уж традиция в России: как только верховный правитель начинает реформу языка, через 3 года он исходит с арены истории ;)

Вот статья Мих. Эпштейна: Язык не прощает ту власть, которая на него покушается

По поручению президента Владимира Путина в России создана правительственная комиссия по русскому языку. Цель: разработать целостную языковую политику, определить единые требования к созданию словарей и грамматик, содержащих языковые нормы, провести экспертизу правил русской орфографии и пунктуации.

Когда верховная власть решает заняться вопросами языкознания, она подписывает себе символический приговор. Одержав много военных и политических побед, построив общество сверху донизу, она доходит в своей гордыне до попытки отрегулировать язык.

Но, как заметил И. Бродский, язык древнее и могущественнее государства.

И на этой последней попытке власть ломается, как сломалось самовластие старухи из пушкинской сказки, когда она, воссев в царских палатах, решила стать владычицей морскою, т.е. овладеть свободной стихией.

То, что В. В. Путин, обеспечив себе еще три срока правления, решился заняться вопросами языкознания, — хорошая примета для тех, кто все еще надеется, что, несмотря на обнуление, нынешний его срок станет последним.

Ровно сто лет назад, в 1920 г., к исходу Гражданской войны, когда большевики уже победили на всех фронтах, В. И. Ленин позволил себе кратко отвлечься на руководство языком, написав статью «Об очистке русского языка», где требует изгонять иностранные слова и «объявить войну коверканью русского языка».

Через три года Ленина постиг удар, и вскоре его не стало.

В 1950 г. И. В. Сталин внес еще более фундаментальный вклад в науку о языке, написав брошюру «Марксизм и вопросы языкознания», где отвергает вульгаризацию классового подхода к языку. Брошюра завершается крылатой фразой: «Внедрение марксизма в языкознание — таков, по-моему, путь, на котором можно было бы оздоровить советское языкознание».

Языковеды горячо благодарили т. Сталина, но через три года вождя не стало.

Сергей Путилов: Годовщина российско-финской войны: повторится ли прошлое?

30 ноября 1939 года началась советско-финская война, которую поэт Твардовский назвал «незнаменитой». Потери Красной армии оказали огромны. Несмотря на победу, выигрыш оказался сомнительным. Возможно, если бы не финская авантюра Сталина, то Гитлер, убедившийся в слабости «непобедимой и легендарной» (которая три месяца не могла справиться со слабым противником), не рискнул напасть на Советский Союз. Финны называют этой войну talvisota, или «зимняя война». Количество погибших, обмороженных советских воинов измерялось десятками тысяч. При это финны потеряли людей в разы меньше.

26 ноября 1939 года правительство СССР направило ноту протеста правительству Финляндии по поводу якобы имевшего место артиллерийского обстрела, который, по заявлению советской стороны, был совершён с финляндской территории. Ответственность за начало военных действий советской стороной была полностью возложена на Финляндию. Начало военных действий привело к тому, что в декабре 1939 года СССР как агрессор был исключён из Лиги Наций. Война завершилась подписанием Московского мирного договора. В этой войне не было победителя. Хотя СССР и отобрал у Финляндии Карельский перешеек, но в действительности это оказалась «пиррова победа». Она показала слабость Красной Армии, ускорила принятие Гитлером решения напасть на СССР — этот «колосс на глиняных ногах», по его мнению.