Правління Андроніка I Комніна завершилося трагічно: у 1185 році в Константинополі спалахнув заколот, імператора було повалено й страчено. В умовах переслідувань представники його роду опинилися у смертельній небезпеці. Згідно з династичною традицією, частина сім’ї була змушена залишити Візантію, рятуючись від розправи. Їхній шлях пролягав на Кавказ — до православної Грузії, яка в той час переживала епоху розквіту. Там вигнанців прийняла велика цариця Тамара. Саме в грузинському середовищі закріпилася лінія, що згодом стала відома як Андронікашвілі — «діти Андроніка».
Сімейна історія знайшла відображення в родовому гербі. Одним із його ключових елементів є корабель — символ морського шляху з Візантії до Грузії. Цей знак нагадує про вимушений вихід із Константинополя та про новий початок на кавказькій землі. У геральдиці корабель означає шлях, спасіння й наступність. У поєднанні з князівською короною та християнською символікою герб стає візуальним літописом родини — розповіддю про збережену імператорську традицію.
У XX столітті візантійське коріння кавказьких династій отримало академічне осмислення. Історик і генеалог Кирило Туманов (Туманішвілі) присвятив цій темі фундаментальну працю Manuel de généalogie et de chronologie pour l’histoire de la Caucasie chrétienne (Arménie, Géorgie, Albanie), видану в Римі в 1976 році. У монархічній традиції видання пов’язують із підтримкою кола останнього короля Італії — Умберто II. У праці розглядалося походження Андронікашвілі від лінії Андроніка I Комніна, і в низці монархічних кіл визнається наступність роду Андронікових від візантійських імператорів династії Комнінів.
У XX столітті живим утіленням цієї наступності став Костянтин Андроніков. Народившись у 1916 році та опинившись після революції у Франції, він присвятив життя дипломатії, богослов’ю й науковій праці. Усвідомлюючи своє походження від Андроніка I Комніна, він використовував літературний псевдонім Андрій Комнен (André Comnène). Через переклади богословських праць і гуманітарну діяльність він продовжував візантійську традицію вже як культурну та інтелектуальну спадщину.
Особливу роль в історії родини відіграв рід де Куріс. Куріси походили із середовища понтійських греків — православних громад Причорномор’я, які після падіння Візантії та османського завоювання поступово розселялися уздовж узбережжя Чорного моря. У XVIII столітті представники грецьких родин, рятуючись від нестабільності Османської імперії, переселялися на територію Російської імперії. Частина понтійських і малоазійських греків опинилася на півдні України — у Новоросії, Одесі, Херсонській губернії. У цьому середовищі формувалися купецькі, військові й дворянські лінії, багато з яких вступали в родинні зв’язки з козацькою старшиною.
Саме так рід Курісів опинився пов’язаним з українською гетьманською традицією. У їхній родовідній історії підкреслюється зв’язок із гетьманським родом і козацькою елітою Гетьманщини, що відобразило поєднання грецького та українського православного аристократичного середовища. Таким чином, у родині Андронікових переплелися візантійська, грузинська, понтійська та українська гетьманська лінії — рідкісний приклад історичного синтезу.
Серед відомих сучасних носіїв прізвища Куріс згадується Габріель Атталь — французький державний діяч, який обіймав посаду прем’єр-міністра Франції. Його прізвище відображає грецьке походження роду Атталь, пов’язаного зі східносередземноморською та діаспорною традицією. У публіцистичних і родових інтерпретаціях іноді підкреслюється його належність до ширшого грецького історичного середовища, до якого відносять і Курісів.
Продовженням династичної лінії став шлюб князя Олексія Андронікова, онука князя Костянтина, з княгинею Кариною Багратіон, представницею князівського дому Багратіонів. У декреті, виданому з нагоди одруження, Його Царська Високість Князь Нугзар Петрович Багратіон-Грузинський зазначив, що Його Царській Високості відомо про визнання деякими монархічними колами наступності роду Андронікових від візантійських імператорів династії Комнінів. Водночас було наголошено, що ні князь Олексій, ні княгиня Карина не мають жодних династичних амбіцій; їхній союз розглядається як родинне поєднання ліній, а не як політичний проєкт.
Сьогодні Андронікови живуть у XXI столітті поза троном і державною владою. Однак через герб із кораблем, через наукову працю Туманова, через гуманітарну діяльність Костянтина Андронікова та через нові покоління продовжується імператорська візантійська традиція. Імперії відходять у минуле, але традиція — якщо вона справді жива — продовжує існувати в людях.
***