Андрій Поцелуйко: Еволюційне відлуння палеоантропів: Як прадавній страх перед іншими видами Homo трансформувався у расову упередженість в емпатії (Racial Ingroup Bias in Empathy)

 Сучасне людство схильне вважати себе вінцем раціональності, продуктом високорозвиненої культури та гуманістичних цінностей. Проте під тонкою кригою виховання ховається глибокий океан прадавніх еволюційних програм, сформованих мільйонами років жорстокої боротьби за виживання. Одним із найбільш яскравих проявів цього підсвідомого спадку є феномен расової упередженості в емпатії (Racial Ingroup Bias in Empathy).

 Нейробіологічні дослідження початку XXI століття та сучасні когнітивні розвідки 2020-х років наочно демонструють: на рівні автоматичних реакцій мозку людина співпереживає болю представника іншої раси слабше, ніж болю представника своєї групи. Чому виникає цей збій у загальнолюдській солідарності? Поширене пояснення, що звинувачує виключно соціальне виховання чи політичний расизм, є поверхневим. Справжнє коріння цього явища сягає епохи плейстоцену. У часи, коли на планеті одночасно співіснували кілька різних видів роду Homo, зустріч із чужинцем означала контакт не з «іншою культурою», а з іншим біологічним видом. Сучасна інтегральна гіпотеза стверджує: расова упередженість, особливо серед ізольованих верств населення, є нічим іншим, як зміщеною еволюційною реакцією на палеоантропів та архантропів. Мозок автоматично активує прадавні лімбічні програми захисту від міжвидових конкурентів.

Світ до монополії Homo sapiens: Епоха міжвидового сусідства

Щоб зрозуміти архітектуру нашого мислення, необхідно реконструювати середовище, у якому воно формувалося. Протягом більшої частини своєї історії вид Homo sapiens не був єдиним володарем Землі. Ще якихось 40–50 тисяч років тому євразійські простори заселяли неандертальці (Homo neanderthalensis) та денисівці, на території Індонезії доживали свої дні реліктові популяції архантропів (Homo erectus), а на острові Флорес існували мініатюрні «гобіти» (Homo floresiensis). Для нашого пращура-сапієнса зустріч із представником іншої антропологічної лінії була буденною, але критично небезпечною реальністю.

Андрій Поцелуйко: Ідеальна людина в мистецтві гітлерівської Німеччини: від античного канону до націонал-соціалістичного образу

Образ «ідеальної людини», який активно пропагувало мистецтво гітлерівської Німеччини, часто сприймають як своєрідне відображення реального антропологічного типу, характерного для «арійської раси». 

Насправді ж перед нами передусім художній канон, створений шляхом поєднання античних уявлень про красу, німецького класицизму, націоналістичної ідеології XIX — початку XX століття та історіософських расових теорій. Націонал-соціалістична пропаганда надала цьому давнішому естетичному ідеалу політичного й расового змісту.

Показовим є те, що типовий чоловічий образ в офіційній скульптурі гітлерівської Німеччини — високий, мускулистий, пропорційний, із широкими плечима, спокійним обличчям і демонстративно здоровим тілом — значною мірою нагадував не пересічного німця, а героя античної статуї. Жіночий образ також будувався за канонами гармонійного, фізично здорового тіла. Саме тому правильніше говорити не про «антропологічний портрет», а про ідеалізовану художню конструкцію, якій націонал-соціалістичний режим надав расове значення.

Античне походження канону

Історію цього образу неможливо почати без античності. Ще в епоху Відродження європейське мистецтво звернулося до грецької та римської спадщини як до взірця гармонії людського тіла. Особливо важливим стало XVIII століття, коли німецький мистецтвознавець Йоганн Йоахім Вінкельман сформулював уявлення про античне мистецтво як про найвище втілення краси, гармонії та «благородної простоти».

У XIX столітті класичний образ людського тіла набув нового значення. Він почав сприйматися не лише як естетичний, а й як моральний та культурний взірець. Сильне, пропорційне тіло дедалі частіше символізувало силу духу, самодисципліну, мужність і внутрішню гармонію.

Андрій Поцелуйко: Антропологічний тип як описова класифікаційна категорія

Багато хто чув вислів науковців про те що ‘’рас не існує’’,  що раса це ‘’соціальний конструкт’’. Насправді ж цей термін багатозначний і є носієм багатьох значень. У фізичній антропології він вживається як синонім терміну «антропологічний тип».

Дане поняття належить до термінології фізичної антропології та використовується для опису людської морфологічної мінливості. Його важливо правильно розуміти, оскільки слово «тип» може створювати враження, ніби йдеться про окрему біологічну одиницю, подібну до виду або підвиду. Насправді антропологічний тип має інший характер: це передусім описова класифікаційна категорія, призначена для впорядкування спостережуваних морфологічних особливостей.

Коли антропологи говорять про певний антропологічний тип, вони мають на увазі сукупність характерних ознак будови людського тіла. До таких ознак можуть належати, наприклад, пропорції тіла, форма черепа, особливості обличчя, пігментація, структура волосся та інші морфологічні характеристики. На основі подібності цих ознак дослідники можуть описувати певні групи населення та порівнювати їх між собою.

Таким чином, поняття «антропологічний тип» виконує класифікаційну функцію. Воно дає змогу об'єднати людей за певними спільними рисами та описати характер морфологічної варіативності людських популяцій. Однак така класифікація не є біологічною таксономією в тому самому значенні, у якому такими категоріями є вид або підвид.

Вид і підвид є таксономічними категоріями, які мають певне місце в системі біологічної класифікації. 

Натомість «антропологічний тип» не є окремою таксономічною одиницею людства. Людей, яких відносять до одного антропологічного типу, не слід розглядати як представників окремого виду, підвиду чи іншої самостійної біологічної одиниці. Йдеться лише про певну модель опису морфологічних відмінностей.

Саме тому доречно називати антропологічний тип описовою класифікаційною категорією. Слово «класифікаційна» підкреслює, що ця категорія використовується для систематизації спостережуваних ознак, а слово «описова» — що вона не створює окремого таксономічного рівня. Вона описує характерні поєднання морфологічних рис, не перетворюючи їх на самостійні біологічні таксони.

Важливо також пам'ятати, що людські морфологічні ознаки не розподіляються між населенням світу у вигляді абсолютно чітких і замкнених наборів. Між популяціями існує значна варіативність, а окремі ознаки можуть поширюватися незалежно одна від одної. Тому антропологічні типи варто розуміти як зручний інструмент опису, а не як абсолютно чіткі природні межі між групами людей.

Отже, «антропологічний тип» — це не вид і не підвид, а описова класифікаційна категорія фізичної антропології. Її призначення полягає у впорядкуванні та описі морфологічної мінливості людей за певними сукупностями ознак. Саме описовий характер відрізняє цю категорію від таксономічних одиниць біологічної систематики.

Тому правильно казати не ‘’рас не існує’’ а ‘’раса не є таксономічною категорією’’.

Андрій Поцелуйко: Карлтон Кун і проблема морфологічної схожості: сучасний погляд антропології та археогенетики

Праця Карлтона Куна "The Races of Europe" (1939) є однією з найвідоміших робіт класичної фізичної антропології XX століття. Спираючись на краніометричні вимірювання, антропометрію та порівняльну морфологію, Кун запропонував реконструкцію походження європейських антропологічних типів. Одним із його припущень було те, що нордичний тип походить від більш південних довгоголових популяцій, а подібність його морфологічних рис до деяких близькосхідних груп може свідчити про спільне походження. 

Однак розвиток популяційної генетики, археогенетики та еволюційної біології суттєво змінив уявлення про історію населення Європи.

Основною проблемою концепції Куна було те, що вона спиралася майже виключно на морфологічну подібність. У сучасній біології подібність фенотипу сама по собі не вважається достатнім доказом спільного походження. Однакові або схожі ознаки можуть виникати незалежно в різних популяціях під впливом однакових екологічних умов, функціональних обмежень або природного добору. Це явище називають конвергентною або паралельною еволюцією.

Форма носа є одним із найкраще досліджених прикладів. Вузький і високий ніс зустрічається як у багатьох популяцій Північної Європи, так і в окремих популяцій Західної Азії та Близького Сходу. Проте сучасні дослідження показують, що ця ознака може формуватися незалежно як адаптація до кліматичних умов або бути результатом дії кількох генів, а не свідчити про нещодавнє спільне походження.

Не менш важливою є й еволюція форми черепа. Сучасна біологічна антропологія показує, що краніальні ознаки є пластичними і залежать не лише від спадковості, а й від розвитку, харчування та інших факторів. Через це подібна доліхокефалія або схожі пропорції обличчя не можуть використовуватися як надійний доказ генетичної спорідненості між популяціями.

Найпереконливіші аргументи проти типологічної моделі Куна надала археогенетика. Починаючи з 2010-х років, аналіз давньої ДНК показав, що сучасні європейці сформувалися внаслідок кількох масштабних хвиль міграцій. Найважливішими компонентами є західноєвропейські мисливці-збирачі, ранні землероби з Анатолії та скотарі Понтійсько-Каспійського степу. Подальші регіональні змішування й адаптації створили сучасне різноманіття фізичних рис. 

Таким чином, історія населення Європи виявилася набагато складнішою, ніж припускали типологічні моделі першої половини XX століття.

Крім того, сучасна генетика демонструє, що окремі фізичні характеристики людини мають різну еволюційну історію. Світла шкіра, світле волосся, колір очей, форма носа та пропорції черепа визначаються різними генетичними механізмами і могли поширюватися незалежно один від одного. Це означає, що морфологічна схожість між двома популяціями не обов'язково відображає їхню близьку генетичну спорідненість.

Таким чином, сучасна наука не підтримує висновок Карлтона Куна про те, що подібність між нордичним типом і окремими близькосхідними популяціями є доказом їхнього спільного безпосереднього походження. Значно краще ці подібності пояснюються незалежною еволюцією окремих морфологічних рис, впливом природного добору та складною історією змішування людських популяцій. 

Праця Куна залишається важливою пам'яткою історії антропології, але її еволюційні реконструкції були суттєво переглянуті завдяки сучасним методам генетичного аналізу.

Рекомендована література

   1. Lazaridis, I. et al. (2014). Ancient human genomes suggest three ancestral populations for present-day Europeans. Nature, 513, 409–413.

    2.Haak, W. et al. (2015). Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe. Nature, 522, 207–211.

   3. Reich, D. (2018). Who We Are and How We Got Here: Ancient DNA and the New Science of the Human Past.

    4.Coon, C. S. (1939). The Races of Europe.

    5.Stringer, C. (2012). Lone Survivors: How We Came to Be the Only Humans on Earth.

Александр Волынский: Судьба монголоидной мутации EDAR 370A

Мутация EDAR 370A — это специфический аллель, возникший в Восточной Азии около 30–35 тысяч лет назад и оказавший колоссальное влияние на формирование классического монголоидного фенотипа. Она затрагивает ген рецептора эктодисплазина А, регулирующего развитие тканей наружного слоя эмбриона. Главные физические эффекты EDAR 370A: толстые и прямые волосы, лопатообразные резцы, высокая плотность потовых желез, а также изменения структуры молочных желез.

Эта мутация подверглась мощному положительному отбору. Первоначально считалось, что ключевым фактором было усиленное потоотделение, полезное в влажном климате древнего Китая. Однако современные исследования показывают, что решающую роль сыграла арктическая адаптация через грудное молоко: в условиях крайнего дефицита витамина D у младенцев мутация улучшала его передачу от матери, предотвращая рахит и повышая выживаемость популяции в Берингии во время Последнего ледникового максимума около 20 тыс. лет назад.

EDAR 370A возникла в северной ветви древних восточноазиатов — ANEA (Ancient Northern East Asians), населявших бассейн Амура и северные районы Китая. Южные восточноазиаты в палеолите были отделены от них генетическим барьером и получили этот аллель значительно позже, уже в неолите, вместе с распространением земледелия.

Субстрат древних северных евразийцев (ANE) изначально не имел мутации EDAR 370A. Однако около 25 тыс. лет назад носители ANE, продвинувшиеся к Берингову мосту, смешались с восточноазиатами ANEA, у которых мутация уже существовала. В условиях сурового климата Берингии EDAR 370A попала под экстремальный отбор и закрепилась у будущих индейцев практически на 100%. Так возник уникальный фенотип коренных американцев: монголоидная основа, усиленная массивным европеоидным субстратом ANE (до 40% генома), что объясняет их более высокий нос, иной разрез глаз и особенности лицевых костей.

Палеогенетические данные также показывают, что ранние восточноазиаты были гораздо более разнообразны. Например, предки культуры Дзёмон и айнов отделились от общего ствола до появления EDAR 370A, поэтому сохранили древние черты — волнистые волосы, выраженный рельеф лица, сильный рост бороды. Мутация начала активно распространяться лишь около 19 тыс. лет назад и окончательно закрепилась на материке после 14 тыс. лет назад.

Современная Азия представляет собой сложную мозаику древних субстратов:

Андрій Поцелуйко: Кроманоїди

У першій половині XX століття, особливо в німецькій антропологічній школі (наприклад, у працях Ганса Гюнтера, Еґона фон Айкштедта та інших), використовувалися такі типологічні назви, як:

    кроманоїди (Cro-Magnoids);

    фаліди (Fälids);

    брюнни (Brünn);

    борребю (Borreby);

    дальофаліди (Dalofaelid) тощо.

Ці типи виділяли за морфологією: формою черепа, шириною обличчя, розвитком надбрівних дуг, масивністю кісток, зростом тощо.

Чому їх назвали кроманоїдами?

Тому що ці антропологи помітили, що деякі сучасні європейці мають комплекс ознак, подібний до скелетів верхнього палеоліту, зокрема людей із печери Кро-Маньйон.

Наприклад:

Кирилл Серебренитский: В мышлении современного политически грамотного обывателя категории расовой стратификации абсолютно преобладают над всеми прочими

1. Угро-финская этнолингвистическая общность - это уральская языковая семья; то есть это - не индоевропейская семья, ну, то есть: угро-финны - не арийцы. 

Славяне, со множество оговорок, допущены в арийское сообщество - на определённых, достаточно суровых, условиях, как дальние сородичи; основные претензии к северо-восточным славянам - это их многовековое скрещивание с разными азиатскими, прежде всего с угорскими и финскими, расовыми субстратами. 

Угро-финны же - нет, это точно не Herrenrasse. 

2. Во времена геополитического апофеоза Орды, - XIII - XIV века, - ещё не было современных школьных учебников истории с пёстро-пятнистыми картами, на которых нарисовано множество мелких государствишек, и люди не имели представления о том, что означает "феодальная раздробленность", - просто потому, что в мировосприятии того времени не было никакой раздробленности. 

Политическое мироздание Евразии было неимоверно однородным и целостным, по сравнению с нынешним: это был, в прямом смысле, биполярный мир. 

Существовало две Империи: христианский Рим и языческая Тартария. 

(... здесь я, наверно, должен сделать интеллектуальный реверанс, дабы показать, что не лыком щи хлебаю, и пуститься в рассуждения о том, что не всё так было просто, о том, как эти две целостности дробились на другие целостности, о казусах Капетингов и Роллонидов, об электорах и палатинах, о том, как  византийская Ромея (контр-Рим) трансформировалась в османский Халифат (контр-Орда),  и тд.  Но прошу позволения оставить это на будущее). 

Так, вот: если Орда-Тартария  - это низшая ступень цивилизации, то - известна только одна высшая ступень: это - современная Орде "Римская земля", как именовали эту макросистему русские летописи, - то есть Sacrum Imperium Romanum. То есть - Первый Рейх.  (Второй Рейх - это Германская Империя 1871 - 1918 гг, а что такое Третий - это уже все знают, даже угро-финны). 

То есть, получается: 

* угро-финны - это плохо, потому что они не арийцы, не раса господ. 

* Орда - это низший уровень, потому что высший уровень - это Рейх. 

*** 

... Я. собственно, только вот о чём в данном случае пытаюсь напомнить, - тем, кто ещё этого не осознаёт: современная цивилизация, несмотря на все ритуальные заклинания и жертвоприношения, в практических сферах по-прежнему бурно оперирует категориями расовой стратификации; и - более того: в мышлении современного политически грамотного обывателя эти категории абсолютно преобладают над всеми прочими. 

Это - ну, те самые, да, - постулаты ариософии и расологии, то есть концепции нордической расовой иерархии.

Владимир Вернадский: Ноосфера за национализм и расизм!

"... В каждом государстве и народе есть раса высшая, творящая творческую созидательную работу, и раса низшая — раса разрушителей или рабов. Несчастие, если в их руки попадает власть и судьба народа или государства. Будет то, что с Россией. Нация в народе или государстве состоит из людей высшей расы. Демократия хороша, когда обеспечено ею господство нации"

Владимир Вернадский, Из дневника. 16 марта 1918 года. [Полтава].
(https://public.wikireading.ru/22879).

Микола Бандрівський: Хто відповість на загадку схожості жіночих облич з різницею у кілька тисячоліть?..

На цьому фото - два обличчя, які розділені у часі на три, з половиною, тисячі років. Поєднує їх неймовірна подібність: в обидвох таке саме високе чоло, майже ідентичний профіль носа і губ.

Хто та симпатична білявка на передньому плані - я не знаю, зате отой другий персонаж, позаду неї, багатьом знайомий. Це - скульптурне зображення Хатшесуп, доньки фараона Тутмоса І, яка, майже на 22 роки, стала могутньою володаркою Верхнього і Нижнього Єгипту.
.
Цікаво, що прийнявши титулатуру фараонів, Хатшесуп стала зображатися у головному уборі хат з уреєм (зі змією) і з накладною борідкою. У перших роках правління Хатшесуп ще зображали у вигляді жіночої постаті, однак у чоловічому вбранні. Проте, невдовзі її образ був остаточно трансформований у суто чоловічий (хоча, у написах на стінах храмів, Хатшесуп продовжувала називати себе найгарнішою з жінок і відмовилася від одного з найважливіших царських титулів - "Могутнього бика").

Ось такі були у той час загадкові і, часом, непередбачувані у своїх думках і вчинках, жінки-володарки: тендітні створіння із залізною волею і такою ж наполегливістю.

Предварительный Манифест фонда "Nova Europa"

Предварительный Манифест фонда "Nova Europa"

Призрак бродит по Белому Миру: призрак возрождения расовой сознательности. Этот призрак - мы. Белый Мир предстоит перед бездной и только немногие представители Человека Европейского будут иметь возможность  родиться в расово однородном Белом сообществе через 200 лет. Наше потомство будет среди тех счастливцев. Мы - последние из Вчера и первые из Завтра.

Окончательная цель проекта "Nova Europa" - установление дома для Белых на этой планете. Долсрочное выживание нашей Расы будет гарантировано тем фактом, что уклад этого будущего этногосударства будет не только обеспечивать защиту Расы как реальной сущности, но также сделает её ведущим национальным интересом. Мы стремимся к обеспечению и сплочению Белого Этногосудерства через миролюбивые намерения.

Символ нашего движения - это реминисценция к кардиограмме, и символизирует пульс ,и таким образом - Бытие Белой Расы. Если наше движение достигнет этой цели, этот пульс будет слышен на голубой планете -

и кто знает где еще! - даже в отдаленном будущем. Что касается цветов: красного, белого и синего - то, с тех пор как движение зародилось, подавляющее большинство первых первопроходцев будущего избрало их.

Они являются цветами многих Европейских наций, чьи отважные сыны и достойные дочери есть и будут частью нашего движения

Йоханнес Шарф - Май 17 2018

Provisional Manifesto of the Nova Europa Foundation

A specter is haunting the White World: The specter of the reemergence of racial consciousness. We are this specter. The White World is standing at the abyss and only very few representatives of the Homo Europaeus will have the opportunity to be born in a racially homogenous White society in 200 years. Our progeny will be among those fortunate ones. We are the last of yesterday and the first of tomorrow. The ultimate goal of the project “Nova Europa” is the establishment of a home for Whites on this planet. The long-term survival of our Race will be guaranteed by the fact that the constitution of this future ethnostate will not only ensure the protection of the Race as a real entity but also make it the supreme national interest. We strive for the foundation and consolidation of a White Ethnostate through peaceful means. The symbol of our movement is reminiscent of an ECG and symbolizes the pulse and thus the Being of the White Race. Should our movement achieve its goal, this heartbeat will be heard on the blue planet - and who knows on which other ones! - even in the distant future! As for the colors red, white and blue: Since the movement was still in a nascent state, the overwhelming majority of the first future pioneers chose them. These colors are the colors of many European nations, whose adventurous sons and dutiful daughters are and will be part of our movement.

Johannes Scharf - May 17, 2018

Vorläufiges Manifest der „Nova Europa Foundation“

Ein Gespenst geht um in Europa und seinen überseeischen Ablegern: Das Gespenst des Wiederaufflackerns von Rassebewusstsein. Wir sind dieses Gespenst. Die weiße Welt steht am Abgrund und nur wenigen Vertretern des Homo Europaeus wird es in 200 Jahren vergönnt sein, in einer rassisch homogenen europäischen Gesellschaft geboren zu werden. Unsere Nachkommen werden zu diesen Glücklichen gehören. Wir sind die Letzten von gestern und die Ersten von morgen. Ultimatives Ziel des Projektes „Nova Europa“ ist die Errichtung einer Heimstätte für Weiße auf dem Planeten, in der das langfristige Überleben unserer Rasse dadurch sichergestellt ist, dass die Verfassung dieses künftigen Ethnostaates den Schutz derselben als Entität festschreibt und gleichsam zur obersten Staatsräson erhebt. Wir erstreben die Gründung und Konsolidierung eines weißen Ethnostaates mit friedlichen Mitteln. Das Symbol unserer Bewegung erinnert an ein EKG und steht sinnbildlich für den Puls und damit das Sein der weißen Rasse. Sollte unsere Bewegung ihr Ziel erreichen, wird dieser Herzschlag auch noch in ferner Zukunft auf dem blauen Planeten – und wer weiß, auf welchen sonst – zu vernehmen sein! Für die Farben Rot, Weiß und Blau hat sich, da sich die Bewegung in statu nascendi befand, eine überwältigende Mehrheit der ersten Pioniere in spe ausgesprochen. Bei diesen Farben handelt es sich um die Farben zahlreicher europäischer Nationen, deren verwegenste Söhne und pflichtbewusstesten Töchter Teil unserer Bewegung sind und sein werden.

Johannes Scharf – 17. Mai 2018

Voorlopig manifest van de "Nova Europa Foundation"

Er waart een spook rond door Europa - het spook van de wedergeboorte van raciale bewustzijn. Wij zijn dit spook. Het oude Europa staat aan de rand van de afgrond, slechts zeer weinig vertegenwoordigers van de Homo-Europaeus zullen nog in 200 jaar de mogelijkheid hebben om in een raciaal-homogene maatschappij geboren te worden. Onze nakomelingen zullen een van die gelukkigen zijn. Wij zijn de Laatsten van gisteren en de Eersten van morgen. Het uiteindelijke doel van het project "Nova Europa" is de oprichting van een hoeve voor de blanken van deze planeet. Het voortbestaan van ons ras op de lange termijn wordt verzekerd doordat de constitutie van dit toekomstig etnisch gemeenschap, zijn bescherming als een entiteit vestigt en als het ware naar de hoogste “raison d'être” verhoogt. We streven naar het stichten en consolidatie van een blanke etnisch gemeenschap door middel van vreedzame middelen. Het symbool van onze beweging doet denken aan een ECG en daarmee symboliseert de hartslag - het wezen van de blanke ras. Als onze beweging haar doel bereikt, zal deze hartslag dan over de hele blauwe planeet (en wie weet waar anders in de verre toekomst) gehoord kunnen worden! Wat de kleuren rood, wit en blauw betreft: aangezien de beweging zich nog in een ontwikkelend staat bevindt, zijn ze door de overgrote meerderheid van de eerste toekomstige pioniers gekozen. Deze kleuren zijn de kleuren van veel Europese landen, waarvan meest gedurfde zonen en plichtsgetrouwe dochters een deel van onze beweging maken en ervan zijn.

Johannes Scharf – 17 mei 2018

Ганс Ф.К. Гюнтер: Психічні якості динарської раси

Динарські люди мають зовсім інший психічний склад. Ті, хто спостерігав за австрійською армією під час світової війни, відмічають надійність, хоробрість, гордість і почуття честі цих людей. Німецькі селяни Каринтії, Штирії, Тіролю і південної Баварії, високі, короткоголові, вузьколиці, з орлиними носами і могутньою фігурою, живуть поруч з людьми східної раси, але суттєво відрізняються від них. Ріль у своїй "Природній історії народу" (том 1,1856), описуючи жителів Верхньої Баварії, людей з "грубою, могутньою фігурою", з "безсумнівним художнім інстинктом", валькуватих і незграбних, несвідомо зображував динарську расу. Груба, войовнича сила характерна для переважно динарських албанців, на це у свій час звернув увагу Байрон.

Динарську людину відрізняє особливе почуття честі і любові до рідного краю. Переважно динарські жителі Каринтії були єдиними німцями, що після загального краху в 1918 році взялися за зброю, щоб захистити свою батьківщину від ворога. Любов до батьківщини і гордість нею відрізняють людей динарської раси серед всіх народах, де вона представлена. Динарські селяни Тіролю склали кістяк борців проти Наполеона і на пам'ятниках в австрійських Альпах ми бачимо динарські обличчя. Туга за батьківщиною особливо притаманна динарцям. У Росії цим особливо відрізняються українці, і Україна - переважно динарська область. Авантюрист Казанова згадує про нерозважну тугу за батьківщиною переважно динарських словенців; він і сам був схильний до ностальгії і, судячи з його портретів, мав динарську домішку.

Безсумнівно, динарська кров визначає те особливе почуття власної гідності, що відрізняє селян альпійських областей Німеччини й Австрії. Сильна домішка динарської крові віддаляє баварців від північних німців. Кров східної раси, перемішана з нордичною, скоріше сприяла подоланню розходжень між північними німцями, з одного боку, і баварцями й австрійцями, з іншої.

Динарські люди пишаються своєю своєрідністю, дотримуються традиційних звичаїв. В австрійських Альпах жителі кожної долини мають свій діалект, свої особливості будівництва будинків, свої звичаї. Творча своєрідність відрізняє ці місцевості від тих, де переважає східна раса. Для переважно динарського населення України характерні барвисті костюми, прикраси будинків і предметів домашнього побуту, догляд за садами, любов до своїх пісень - усе це риси динарської душі.

Динарскій расі, як і нордичній, властиві войовничі нахили і здібності. Про переважно динарських чорногорців говорять, що вони люблять свою батьківщину, що вони витривалі, сміливі, "природжені солдати". Прекрасними солдатами були у світову війну також французькі й італійські горці.