Андрій Поцелуйко: Карлтон Кун і проблема морфологічної схожості: сучасний погляд антропології та археогенетики

Праця Карлтона Куна "The Races of Europe" (1939) є однією з найвідоміших робіт класичної фізичної антропології XX століття. Спираючись на краніометричні вимірювання, антропометрію та порівняльну морфологію, Кун запропонував реконструкцію походження європейських антропологічних типів. Одним із його припущень було те, що нордичний тип походить від більш південних довгоголових популяцій, а подібність його морфологічних рис до деяких близькосхідних груп може свідчити про спільне походження. 

Однак розвиток популяційної генетики, археогенетики та еволюційної біології суттєво змінив уявлення про історію населення Європи.

Основною проблемою концепції Куна було те, що вона спиралася майже виключно на морфологічну подібність. У сучасній біології подібність фенотипу сама по собі не вважається достатнім доказом спільного походження. Однакові або схожі ознаки можуть виникати незалежно в різних популяціях під впливом однакових екологічних умов, функціональних обмежень або природного добору. Це явище називають конвергентною або паралельною еволюцією.

Форма носа є одним із найкраще досліджених прикладів. Вузький і високий ніс зустрічається як у багатьох популяцій Північної Європи, так і в окремих популяцій Західної Азії та Близького Сходу. Проте сучасні дослідження показують, що ця ознака може формуватися незалежно як адаптація до кліматичних умов або бути результатом дії кількох генів, а не свідчити про нещодавнє спільне походження.

Не менш важливою є й еволюція форми черепа. Сучасна біологічна антропологія показує, що краніальні ознаки є пластичними і залежать не лише від спадковості, а й від розвитку, харчування та інших факторів. Через це подібна доліхокефалія або схожі пропорції обличчя не можуть використовуватися як надійний доказ генетичної спорідненості між популяціями.

Найпереконливіші аргументи проти типологічної моделі Куна надала археогенетика. Починаючи з 2010-х років, аналіз давньої ДНК показав, що сучасні європейці сформувалися внаслідок кількох масштабних хвиль міграцій. Найважливішими компонентами є західноєвропейські мисливці-збирачі, ранні землероби з Анатолії та скотарі Понтійсько-Каспійського степу. Подальші регіональні змішування й адаптації створили сучасне різноманіття фізичних рис. 

Таким чином, історія населення Європи виявилася набагато складнішою, ніж припускали типологічні моделі першої половини XX століття.

Крім того, сучасна генетика демонструє, що окремі фізичні характеристики людини мають різну еволюційну історію. Світла шкіра, світле волосся, колір очей, форма носа та пропорції черепа визначаються різними генетичними механізмами і могли поширюватися незалежно один від одного. Це означає, що морфологічна схожість між двома популяціями не обов'язково відображає їхню близьку генетичну спорідненість.

Таким чином, сучасна наука не підтримує висновок Карлтона Куна про те, що подібність між нордичним типом і окремими близькосхідними популяціями є доказом їхнього спільного безпосереднього походження. Значно краще ці подібності пояснюються незалежною еволюцією окремих морфологічних рис, впливом природного добору та складною історією змішування людських популяцій. 

Праця Куна залишається важливою пам'яткою історії антропології, але її еволюційні реконструкції були суттєво переглянуті завдяки сучасним методам генетичного аналізу.

Рекомендована література

   1. Lazaridis, I. et al. (2014). Ancient human genomes suggest three ancestral populations for present-day Europeans. Nature, 513, 409–413.

    2.Haak, W. et al. (2015). Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe. Nature, 522, 207–211.

   3. Reich, D. (2018). Who We Are and How We Got Here: Ancient DNA and the New Science of the Human Past.

    4.Coon, C. S. (1939). The Races of Europe.

    5.Stringer, C. (2012). Lone Survivors: How We Came to Be the Only Humans on Earth.