Олексій Дудченко: Корінні американці та їхній генетичний спадок повернулися до Сибіру: про це свідчать розшифровані геноми

Секвенована палеоДНК проливає світло на заплутану історію людства в Північній Азії після завершення льодовикової епохи. Рештки трьох індивідів, які знайшли свій останній спочинок на березі річки на півострові Камчатка у північно-східному Сибіру близько 500 років тому, приховували дивовижну таємницю. Згідно з науковим дослідженням, їхній ДНК-профіль демонструє виразний північноамериканський предківський компонент. Якщо розглядати ці дані в контексті інших давніх та сучасних геномних панелей, отримані результати свідчать: хоча пращури нинішніх корінних американців дійсно вирушили у свою мандрівку з Азії, цей трансконтинентальний шлях не був квитком в один бік. Натомість регіон Берингового моря постає ареною тривалих інтерконтинентальних контактів, де люди упродовж тисячоліть регулярно курсували на шкіряних байдарках та уміаках між обома материками. 

Близько 20 000 років тому, на піку Останнього льодовикового максимуму (LGM), палеолітичні громади Сибіру вирушили через Берингію — гігантський сухопутний міст завширшки понад тисячу кілометрів, який виник через опускання рівня Світового океану на 120 метрів нижче сучасного. Тікаючи від суворих умов випаленого морозом сибірського суходолу, мисливці-збирачі пройшли на Аляску і згодом розселилися у південному напрямку обома американськими континентами — як через розконсервований вільний від льоду коридор бездеревної тундри, так і вздовж тихоокеанського узбережжя на примітивних плавзасобах. 

Коли близько 11 500 років тому завершилася плейстоценова епоха й льодовикові щити почали танути, талі води затопили берингійські рівнини. Води Берінгової протоки відокремили два материки, перетворивши Берингію на океанічну перепону. 

Проте хвилі мігрантів продовжували прибувати: арктичні морські мисливці культурних традицій Дорсет, Туле та палеоескімосів рухалися на схід, асимілюючись із попередніми групами або заміщуючи їх, що в підсумку сформувало сучасний складний генетичний ландшафт корінного населення Америки.

 Близько 5000 років тому людські спільноти вже опанували суворі простори від Аляски до північно-східної частини Канади та Гренландії.

Geoffrey Sea: Four Cosmological Cognates Between Baikal-Yeniseian Languages and Northern North American Languages

I think I’ve shown adequately by analyzing mtDNA haplogroup A that there was a direct genealogical relationship between the Baikal-Yeniseian region and the northern North American peoples including the Chumash, the Almosans (Wakashan, Salish, and Algics), the Na-Dene, and various groups of Native Alaskans including the Tsimshian, the Tlingit, and the Eyak. Virtually all geneticists have recognized these relationships.

The Baikal-Yeniseian region, after the departure of groups that headed to North America, became the incubator of four language families – Turkic, Uralic, Yeniseian, and Tungusic – which had strong influence over three other Asian language families: Amuric (Nivkh), Itelmen, and Chukotko-Kamchatkan.

Some big advances have already been made in linking the Asian families just mentioned to the related North American language families. Edward Vajda has successfully shown that Yeniseian and Na-Dene are sufficiently related to merit calling them a single family, “Dene-Yeniseian.” Sergei Nikolaev has reconstructed a proposed proto-language for Nivkh, Wakashan, and Algonquian. I think I have shown that Tsimshian language is a direct descendant of Itelmen.

But a general problem in these attempts is that they have been too isolating. At the times of separation, which range from 14,000 to as little as 1,500 years ago (the latter for the separation of Yupik from Chukchi), the Asian languages on the list had usually not yet separated from each other. Between 14,000 and at least 9,000 years ago, the language most likely spoken in the Baikal-Yenisei region was something we could label Proto-Turkic-Uralic-Yeniseian-Tungusic-Almosan-Dene, and even that is an abbreviation. (I propose that this be called Baikalic.) For this reason, I suggest that the main reason for difficulty finding lexical correspondence is that so much differentiation and mixing has occurred within Asia and within the Americas over the long time period.

The linguist Joseph Greenberg proposed two large and related macro-families that he called Eurasiatic and Amerind. Both have been roundly rejected by historic linguists and I am absolutely not resurrecting his proposal. I am proposing a far more limited macro-family that emerged from the Baikal-Yenisei region and extended only to those North American groups that have proven genetic descent from the Baikal-Yeniseian region. I do think that real commonalities of languages within this group, such as agglutinative suffixing morphology with counting classes and an animate-inanimate gender system, provided Greenberg with the backbone of his overly-grand proposal.