Едуард Юрченко: Новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування

В світі, що будували ліві, для України і українців місця бути не могло.

Ідея лівих це ідея рівності, а рівняння можливе лише по нижчим. Для лівих сила злочинна, а слабкість праведна за визначенням. Чи було місце в цьому майбутньому у народа - воїна?

Це не гарне гасло це просто констатація факту. Всі нормальні люди розбіглись з наших земель задовго до того як ми лише почали формуватись. Зона фронтіру, зона безперервної війни, унікальне місце яке було цікавим всім загарбникам і як плодючі землі, і як географічна розв'язка. 

Війна була для нашого народу нормальним станом, а мир аномалією. Так склалось. Це реальність, подобається вона нам або ні. 

Українець по природі своїй хижак. В світі? де рабом бути престижно, а аристократом - соромно, йому місця не було. 

Ліва "народницька" інтелігенція приклала титанічні зусилля щоб переконати вовка в тому, що він баран. Вона щиро вірила, що тим самим перетягує наш народ на сторону "добра", яке неодмінно повинно перемогти згідно з законами "прогресу". Так вчили божевільні ліві теорії яких вони нахапались в чужинців. 

На щастя "народники" програли. Вони гарненько загадили формальну "українську ідею" й "інтелігентський" рівень культури. Але реальний українець лишився сам собою і його хижа натура чудово проявила себе в 2022 року, коли советська московська  корова, яка уявила з себе ведмедя, полізла бодатись.

Світові ліві теж програли, новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування. 

Зараз, нам може здатись, що все навколо погано. Ми можемо бачити, що світові надсили не зацікавлені в нас або відверто ворожі. Нас можуть переконувати, що ми слабкі і в світі сильних нам не вижити (нічого не пропонуючи в якості альтернативи). Нам дійсно буде важко.

Але наш народ призначений для такого життя і саме такого світу. В ньому ми можемо загинути але можемо й перемогти. В світі де народи перетворені в баранів, вовка терпіти не стали б, скільки "демократичними гаслами" не розмахуй.

Неможливо втекти  від самого себе. Навіть щє більш неможливо ніж від долі. Отже? будемо просто самі собою й цей шлях сам приведе до перемоги.

Едуард Юрченко: Про Соборність і її різновиди

Треба розуміти, що Соборність (саме так, з великої літери, як ідеологема) можлива лише при об'єднанні всіх українських земель. Це породжує питання про кордони.

Кордони бувають різні:

▪️ кордони фактичні:

Це там, де держава реально здатна здійснювати свої повноваження. Відповідно тимчасово окуповані терени знаходяться за їх межами.

▪️ кордони юридичні:

Це кордони визнані (принаймні тимчасово) іншими державами. У нашому випадку, це непогані за розміром і ресурсами, але кострубаті з точки зору безпеки кордони колишньої УРСР на основі адміністративних меж, визначених більшовицькими окупантами. У 1991 році погоджуватись на них було вигідно, але проблема у тому, що життя на місці не стоїть і юридичні норми (зокрема міжнародні) систематично коригуються. В нас це чомусь не врахували.

▪️ кордони природні:

Тобто ті, в яких держава може оптимально існувати з точки зору безпеки і відносної самодостаності. Наприклад, з точки зору класичних французьких націоналістів це так званий «чотирикутник» – Атлантика, Альпи, Піренеї, Рейн (про останній діаметрально протилежної думки були німці, що й породило тривале протистояння).

У випадку України, природними кордонами на Сході є Каспій та Середня Волга. Питання не в тому, хто там живе, які в нас права і фактичні можливості на них вийти, а в тому, що з московською сокирою у горлянки жити небезпечно (навіть якщо ця сокира «міжнародно визнана»). Повернення Криму й ОРДЛО лише додасть мотивації господарям сокири.

▪️ кордони історичні:

Це кордони теренів, якими країна в свій час володіла, але пізніше втратила. В нашому випадку це кордони максимального розселення українців та максимального розширення влади Української держави. Наприклад, за держави Його Світлості Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського, наша реальна політична влада розповсюджувалась на Білгородчину.

З історичним кордоном за етнічним критерієм все важче. Така експансивна і схильна до колонізації нація як ми нерідко захоплювала досить віддалені терени. Варто згадати наші анклави у Казахстані, Сибіру та на Далекому Сході.

Едуард Юрченко: П'ять причин завершити війну на території ворога

(статтю було написано в перші місяці війни але зараз основні тези лише підтвердились. Зокрема про настрої на Заході та  суто військовий аспект щодо складності  наступу). 

По-перше — військово-політична утилітарна необхідність максимально дезінтегрувати Росію і російське суспільство. Без цього мир приречений стати паузою перед більшою війною. Розгром армії москвинів на нашій землі вже стане для ворогів шоком, але лише вторгнення на їх власну територію забезпечить психологічний колапс російського суспільства, який дозволить радикально ослабити Московщину.

По-друге — геополітична і стратегічна причина. Великий український геополітик Михайло Колодзинський прорахував, що для забезпечення безпеки зі Сходу, наші кордони повинні проходити по Середній Волзі та Каспію. В іншому випадку стратегічні регіони України є беззахисними перед несподіваною атакою. Ми добре відчули це в останній місяць. "Пояс безпеки" є необхідністю, а питання законності такого рішення закрив сам Путін, який добровільно відмовився від визнання довоєнних кордонів.

По-третє — на теренах сучасної Росії проживають мільйони етнічних українців, які були зросійщені шляхом терору, етноциду й геноциду, соціального і психологічного насильства. Не треба мати ілюзій, вони не зустрічатимуть нас квітами. Але вони розселені переважно на теренах, які потрібні нам стратегічно і "росіянами" стали далеко не добровільно. Вони повинні отримати шанс на повернення до української спільноти. Якщо захочуть лишитись москвинами, ми залишимо за ними право розділити долю (і місця природного розселення) народу, який їм так полюбився. 

Хочу підкреслити, що мова не йде про аналог абстрактних "російськомовних", а про цілком реальних представників нашого народу, яким нав'язали чужу ідентичність.

Четверте — моральний обов'язок та національна місія. Національно- визвольні рухи поневолених Москвою народів підтримують нашу боротьбу. Для того щоб виправдати роль природного лідера нашого геополітичного регіону, ми повинні допомогти їм у справі визволення. Зараз, коли нам важко, вони намагаються простягнути нам можливо не найсильніші, але дружні руки допомоги. Низьким буде вчинок сильного, якщо він забуде про вдячність до слабшого, який допомагав йому в час скрути.

П'яте — наші юридичні права. Ми не маємо ніякого стимулу зберігати правонаступність від окупаційного режиму УРСР та її кордони з РФ. Ми повинні відновити природню правонаступність від Української державності доби національно визвольних змагань. За доби правління гетьмана Павла Скоропадського наша адміністрація керувала Білгородчиною, а перемовини про приєднання Кубані наближались до успішного завершення. Чому ми повинні відмовлятись від наших законних прав?

Існують лише два аргументи "проти": 

Едуард Юрченко: Експансіонізм України - це справжня мета історії людства

Українці зробили значний внесок в космічну експансію? працюючи на інших. Сьогодні, з Ласки Божої, маємо свою державу та власну космічну галузь.

Завтра, коли  сфера панування Золотоверхого Київа вийде за межі нашої, симпатичної? але замалої для українських амбіцій? планети, чужинці працюватимуть на нас.

Подолання "страху перед простором"? до якого закликав великий Колодзинський? - це не просто про кордони по Волзі та Каспію (їх він як раз вважав природними). Це про справжній Експансіонізм. 

Все лише починається і "совраскі" (савєтскіє рускіє) - це ніякий не "одвічний ворог", а лише одне з нещасних приречених племен, яке мало дурість заплутатись під чоботами українського маршу до панування.

Едуард Юрченко: День незалежності Еллади

 25 Березня, в монастирі Свята Лавра , митрополит Герман благословив еллінських повстанців та прийняв їх присягу. Вперше прозвучало головне гасло національної революції "Елефтерія і Танатос" ( Воля або Смерть).

В жорстокій війні, за деякими оцінками, загинуло до половини еллінських воїнів. Безпрецедентними були й звірства окупантів проти мирного населення. Але з цього пекла народилась Нова Еллада, гідна спадкоємиця як Еллади Давньої, так і Ромейської імперії.

Сьогодні  братня Еллада послідовно продовжує підтримку боротьби українців. З перших днів війни ми отримали не тільки гуманітарну але й військову підтримку. 

Важливим моментом є те, що необільшовицький  геноцид розвязаний не тільки проти українців але й проти корінного народу України - приазовських еллінів-понтійців. Маленька Еллада, столицею якої є Маріуполь, перетворена в справжнє пекло путінськими катами.

Сьогодні ми розділяємо радість свята Свободи, так само, як розділяємо гіркоту втрат та мужність боротьби. 

Елефтерія і Танатос! Воля або Смерть!

Едуард Юрченко: Тарас Шевченко. Між стихійним традиціоналізмом та теоретичним модернізмом

Світогляд Тараса Григоровича Шевченка завжди був предметом палких суперечок, не стільки літературознавчого, скільки ідеологічного забарвлення. Найбільше напруження мало місце між двома полярними токами зору: марксистською, широко представленою не тільки в радянському шевченкознавстві, але й в межах народницько-соціалістичної течії українського руху та націонал-традиціоналістської, яскравим репрезентантом якої можна вважати доктора Дмитра Донцова.

Марксистський погляд на світогляд Шевченка представляє його як типового революціонера-демократа в дусі 19 сторіччя. Він атеїст та антиклерикал, переконаний егалітарист схильний до «аристофобії», прогресист, зорієнтований на «світле майбутнє» та інтернаціоналіст з деякою схильністю до «націоналізму поневолених народів» (така форма націоналізму толерувалась в марксизмі з поправкою на історичні обставини).

Інша діаметрально протилежна точка зору, яку можна визначити як націонал-традиціоналістську, репрезентована, в першу чергу, в шевченкознавчих студіях Дмитра Донцова. В них ми можемо побачити зовсім іншого Шевченка: «поета лицарства українського», глибоко релігійного, аристократичного по власній вдачі та світогляду, шукаючого ідеалу в традиції – «правди прадідів великих», етнічного націоналіста та анти космополіта. Безумовно, науковий підхід вимагає максимальної об’єктивності та й елементарне знайомство з творчістю Тараса Григоровича Шевченка дозволяє привести відповідну аргументацію на користь обох точок зору. Але можливо істина не просто знаходиться посередині, а полягає у взаємонакладанні та, можливо, протистоянні двох світоглядних позицій, як в межах особистих переконань Шевченка, так і в межах його творчості.

Едуард Юрченко: Ахіллес – це архетиповий герой та ультрамаскулінний воїн

Ахіллес – це архетиповий герой та ультрамаскулінний воїн. 

І саме острів, який в давнину вважався його володіннями, став епіцентром протистояння між Україною-Руссю, що втілює в собі  аристократичні цінності, та псевдо-державою бунтівних рабів, що несуть з собою хаос, руйнування та рівняння по нижчим.

Едуард Юрченко: Сприйняття ворога і шлях до перемоги

Декілька тисяч років тому наші скіфські попередники повертались з далекого походу. Але просто на кордонах рідної землі їх очікував вкрай неприємний сюрприз.

За час їх відсутності раби захопили владу в їх землях і зустріли господарів зброєю. Особливо неприємно, що мова йшла не про натовп бидла, а про цілком собі реальне військо з організацією, захисними спорудами та адекватною зброєю. Не набагато гірше за путінських червоноармійців, а може й краще.

Битва тривала досить довго і була жорстокою. Доки один мудрий скіф не промовив: "Ми б'ємось з ними як з рівними, мечами, як проти вільних людей! Це дає рабам натхненя, а нас принижує!".

Скіфи взялись за батоги і почали лупцювати ними холопів, які негайно запанікували й розбіглись. Так було врятовано праукраїнську аристократичну монархію від холопського бунту.

Так само й ми повинні розуміти зараз, що коли ми називаємо "соврасок" (советських рускіх) "фашистами", їх холопський гадюшник "імперією", а онука лєнінського повара путі-пута "царем", ми ворогів не просто підіймаємо до нашого рівня, але й підіймаємо над собою.

Українці – унікальна нація, де кожен перший, в тому чи іншому ступені несе в собі кров військово-аристократичного козацького стану. Тому більшовики нас так яросно й знищували, це був природний страх безпородного пса перед вовком.

Наш ворог – це, навпаки, найгірший людський матеріал на планеті. Залишки колишніх москвинів, від яких лишились найгірші. Гігантський табір біглих рабів, які так ніколи й не зможуть стати вільними людьми. В них навіть експлуатація всередині їх гадюшника нагадує не плантацію на чолі з жорстоким господарем, а знущання умовно сильніших над слабшими в рабському бараку. Панів, ані добрих ані злих, там не лишилось.

Наша війна – це війна цивілізації проти дикунства, природного порядка проти соціального збочення, вільного пана проти здеградованого раба.

І лише зрозумівши це, ми зможемо перемогти. Батіг повинен піднятись в нашій свідомості і тоді ворог, охоплений первісним жахом, сам стане на коліна.

Едуард Юрченко: День Незалежності Еллади

25 Березня в монастирі Свята Лавра митрополит Герман благословив еллінських повстанців та прийняв їх присягу. Вперше прозвучало головне гасло національної революції "Елефтерія і Танатос" ("Воля або Смерть").

В жорстокій війні, за деякими оцінками, загинуло до половини еллінських воїнів. Безпрецедентними були й звірства окупантів проти мирного населення. 

Але з цього пекла народилась Нова Еллада, гідна спадкоємиця як Еллади Давньої, так і Ромейської імперії.

Сьогодні  братня Еллада послідовно продовжує підтримку боротьби українців. З перших днів війни ми отримали не тільки гуманітарну але й військову підтримку. 

Важливим моментом є те, що необільшовицький  геноцид розвязан не тільки проти українців але й проти корінного народу України, приазовських еллінів-понтійців. Маленька Еллада, столицею якої є Маріуполь, перетворена в справжнє пекло путинськими катами.

Сьогодні ми розділяємо радість свята Свободи, так само, як розділяємо гіркоту втрат та мужність боротьби. 

Елефтерія і Танатос! Воля або Смерть!

Едуард Юрченко: Українська імперія: реальність та необхідність

Едуард Юрченко: 15 грудня - день, коли рашисти-більшовики розпочали етноцид українських еллінів

15 грудня 1937 року більшовицька влада розпочала так звану "грецьку операцію НКВС". Вона увійшла в історію, як найжорстокіша з так званих "національних операцій". 

Оцінки кількості жертв досі коливаються в межах 8 -10 тисяч. Величезна кількість для відносно невеликої спільноти.

Майже всіх їх було вбито. Серед загиблих було непропорційно багато освічених та успішних людей. Народ намагались позбавити лідерів...

Більшовики не приховували своїх планів, адже крім фізичних репресії були розгорнути репресалії проти національно-культурної автономії та елінської ідентичності.

Репресії породили хвилю еміграції і принаймні біля 10000 греків втратили батьківщину. Фактично, по сукупності факторів, ми можемо казати про масштабний геноцид понтійських греків з боку більшовиків. 

Для України ця трагедія має особливе значення. 

Подавляючу більшість жертв склали представники понтійських греків. Прямі нащадки грецької спільноти, яка існувала навколо Чорного моря з доби античності. Останні уламки колись багаточисельної спільноти, які були переселені з Криму на узбережжя Азова в 1778 році.

В 20 сторіччі вони зазнали подвійного геноциду з боку турецьких шовіністів та більшовикив. Антиелінський терор, який розпочався в 1937 році мав на меті знищити останніх з них.

На щастя, наші співвітчизники вистояли і зберегли свою ідентичність. На даний момент Україна є єдиною країною, де понтійські греки лишились на рідній землі. Іншої батьківщини в них немає. Греція хоча і стала прихистком  для більшості з них, але може вважатись рідною землею як часта колись великого Елінського світу. Приблизно так, як Туреччина для кримських татар.

Таким чином, ми можемо бачити, що мова йде про корінний народ України, якій було піддано жорстокому геноциду і який досі чекає на визнання цього факту з боку цивілізованого світу. 

Символічно, що саме в цей день, 2018 р., відбулось відродження незалежної української церкви, яке було б неможливим без підтримки саме помісних церков еллінської православної традиції. 

Ми жили разом на нашій землі зі скіфських часів і разом пережили не одну катастрофу. Чого варті хоча б трагедії монгольської та османської навали або жахи більшовицького поневолення.

Впевнен, що скільки б не замовчувалась і не відкидалась память про спільну трагедію наших народів, правда все одно переможе.

Нехай Господь упокоїть невинно убієних та благословить братні православні народи на боротьбу за справедливість!

Едуард Юрченко: Традиціоналістська парадигма соціальної модернізації

На початку третього тисячоліття людство зіштовхнулось з глобальними проблемами, які потребують вирішення на концептуальному та практичному рівнях. Особливо це стосується розвинутих країн, що перебувають у стані переходу від індустріального до постіндустріального суспільства та належать до європейської культурної традиції. Сучасні проблеми, безумовно, є породженням доби індустріального суспільства. Існує два погляди на вирішення цих проблем. Перший побудований на новоєвропейській прогресистській парадигмі і вірі в те, що проблеми будуть вирішені в процесі суспільного та науково-технічного розвитку. Другий спирається на тотальну критику індустріальної доби та аполегетику доіндустріального суспільства.

Обидва ці погляди мають свої вади. В межах першого все менше і менше відповідей на питання, що виникають. А в межах другого не існує реалістичної програми відродження реалій доіндустріальної доби. Тому існує необхідність знаходження концепції третього шляху, яка б подолала недоліки двох перших. На нашу думку, ключ до цього лежить в порівняльному аналізі традиційного та постіндустріального суспільств та у виділенні спільних для них моментів. Це відкриває шлях до відродження позитивних аспектів традиційного суспільства при збереженні життєво важливих аспектів життя людства в наш час та збереження суспільного розвитку в постіндустріальному напрямку. При такому підході процес соціальної модернізації збігається з процесом відродження традиційного суспільства, що дає підстави говорити про традиціоналістську парадигму соціальної модернізації.

Об'єктом роботи є постіндустріальне суспільство, його проблеми та вірогідні шляхи розвитку. Предметом роботи є питання про можливість традиціоналістської парадигми соціальної модернізації та її ключові аспекти. Ступінь опрацювання проблеми на даний момент є надзвичайно низьким, але окремі її аспекти розроблялися в межах концепції третьої хвилі (Тоффлер), постіндустріального суспільства (Белл), кінця історії (Фукуяма), конфлікту цивілізацій (Хантінгтон), філософії "нових правих".

Сьогодні людство зіштовхнулося з цілою низкою проблем. Фактично можна говорити про безліч малих та великих криз в найрізноманітніших сферах життя: економіці, політиці, культурі, екології - буквально скрізь. Всі вони є частинами загальної кризи сучасної цивілізації. Відбувається перехід до принципово нового світу, нового суспільства. Деякі дослідники називають його постіндустріальним (Белл), інші - суспільством третьої хвилі (Тоффлер), або інформаційним суспільством. Яку б назву ми не обрали, зрозуміло, що світ вступає в принципово нову добу. Для позначення цієї цивілізаційної доби ми будемо вживати термін постіндустріальне суспільство.

Криза індустріального ладу супроводжується не тільки переходом до постіндустріального етапу, а й пожвавленням сил, що стоять на боці антипрогреситських ідей та є прихильниками доіндустріального, традиційного ладу. Наслідуючи Тоффлера, можна сказати, що сили другої хвилі вимушені оборонятись як від молодих сил третьої хвилі, так і від "агентів" першої хвилі, які в умовах сучасного суспільства дістали "друге дихання". Можна говорити про суперництво двох фундаментальних парадигм, які ми умовно назвемо прогресистською та традиціоналістською. Якщо прогресистська модель зорієнтована на прискорення переходу до нового постіндустріального ладу, то традиціоналістська кличе до відродження традиційного порядку, який в свій час був витіснений індустріалізмом. Прогресисти покладають надії на вирішення сучасних проблем за допомогою науки та техніки, вдосконалення соціально-політичного ладу. Позитивне у прогресистів полягає в тому, що, виходячи з соціально-економічних реалій та об'єктивних тенденцій в світі, вони намагаються обґрунтувати свої погляди.

«Будущее сегодня» и Первая Всеукраинская монархическая конференция

Экспертно-аналитический клуб «Будущее Сегодня» активно и плодотворно сотрудничает со многими политическими силами и объединениями, в том  числе и зарубежными. Недавно состоялась Первая Всеукраинская монархическая конференция, в которой «Будущее Сегодня» приняло своё  участие.

5 мая 2012 года состоялось долгожданное знаковое событие — Первая Всеукраинская монархическая конференция. В мероприятии приняли  участие общественные и политические деятели, ученые, деятели искусства и консервативно настроенная молодежь. Без преувеличения можно  утверждать, что был представлен весь спектр современного украинского общества.

В начале со словами приветствия выступил координатор Украинского Традиционалистского Клуба, писатель, политолог Андрей Волошин, который  председательствовал на конференции. После короткой, но содержательной речи он предоставил слово гостю из Франции, Франку Абеду.

Франк Абед — известный исследователь и пропагандист французской монархии. Кроме того, он активный общественный деятель и идеолог  современного роялизма. «Роялизм против мондиализма» — так была сформулирована тема его доклада. В ней он раскрыл основные закулисные  силы, стоящие за глобализационными процессами, рассказал о катастрофических последствиях республиканского господства для Франции и  Европы. По мнению мсье Абеда, только реставрация традиционной монархической формы правления способна бросить полноценный вызов  разрушительным процессам.

Русско-Украинские межнациональные отношения на современном этапе: Отчёт о встрече с Эдуардом Юрченко

Дискуссионный клуб «Будущее Сегодня» и Воронежская Экспертная Школа 1 июля приглашает Вас принять участие в круглом столе с участием Эдуарда Анатольевича Юрченко на тему: «Русско-Украинские межнациональные отношения на современном этапе. От конфронтации к сотрудничеству». В рамках круглого стола планируется затронуть аспекты межгосударственных и межнациональных отношений, одной из задач мы ставим поиск возможностей для диалога и сотрудничества между нашими народами.

Эдуард Анатольевич Юрченко являться преподавателем кафедры философии и педагогики, Национального Транспортного университета, магистр философии. Эдуард Юрченко участник многочленных общественных объединений Украины, один из активнейших членов Партии Регионов, соучредитель Украинского Традиционалистского Клуба. В рамках семинара молодые политологи и учённые двух стран смогут обменяться мнениями и найти решения для сложных вопросов научного и мировоззренческого характера.
После развала единой страны мы знали взлёты и падения в наших отношениях, а после известного периода охлаждения сейчас мы делаем робкие шаги навстречу друг другу. В современном высоконкурентном мире растут угрозы и риски для наших стран, и наша стратегическая задача искать партнёров для совместного развития и сотрудничества. Наш ближайший сосед и наиболее близкая культурно и этнически страна это Украина, мы сделаем попытку найти формулу для диалога с нашим украинским гостем.
Приглашающей стороной выступает дискуссионный клуб «Будущее Сегодня» и Воронежская Экспертная Школа. Во встрече примут участие воронежские учёные, политологи, философы, молодые политики и бизнесмены представители общественности.

Место: ВГПУ Воронеж, ул. Ленина, 86
Время: 1 июля 18.30 конфренц зал

***

1 июля в помещении ВГПУ состоялась организованная дискуссионным клубом «Будущее сегодня» и Воронежской  экспертной школой встреча с Эдуардом Анатольевичем Юрченко, преподавателем кафедры философии и  педагогики Национального Транспортного университета, магистром философии, участником многочленных  общественных объединений Украины, одним из активнейших членов Партии Регионов, соучредителем  Украинского Традиционалистского Клуба. Темой обсуждения были русско-украинские взаимоотношения. На суд  пришедших был представлен взгляд на состояние дел с «другой стороны», так важный для понимания вопроса  во всей его полноте.

Кирило Латишев: Угорщину до відповідальності!

Сьогодні під стінами МЗС Партія «Національний Корпус» провела акцію з вимогою до влади дати дієву відповідь на зухвалу, яка межує з агресивною,поведінку представників Угорщини, які всупереч українському законодавству роздавали українцям угорські паспорти.

Хочу відмітити декілька моментів. По-перше, агресія не починається з танків, вона часто ними закінчується. Роздача паспортів – один з перших недружніх кроків, і для нас краще зреагувати на дипломатичному рівні, щоб потім не прийшлось реагувати на воєнному (на схід від України є багато тих, кого можна використовувати для утилізації боєприпасів). Угорщина – не Росія, вони нам не онтологічні вороги, тому з угорцями справді можна вирішувати проблеми як з цивілізованими народом, і цей поки що м’який (сподіваюсь на цьому рівні і залишиться) конфлікт є конфліктом в середині сім’ї цивілізованих європейських народів (бо ті хто на схід від нас – не цивілізовані, не народ, і взагалі – не люди).

Примітно, що акцію організували саме націоналісти і саме «Національний Корпус». Ця акція була не про внутрішню боротьбу, а про захист України як цілого. Виходить, що захист України як цілого (зараз мова не про фронт) цікавить саме націоналістів. А це означає що більшість навіть активної частини населення у нас недостатньо «геополітизовані». А це дає мені підстави припустити, що для певної кількості людей вибір зими 2013-2014 носить не геополітичний, але етичний характер: не за «західний цивілізаційний вектор», а тому що «ті першими пролили кров». Чи добре це чи погано? Це складно і потребує інтелектуальної роботи над проблемою взаємного впливу етики і геополітики. Але населенню геополітизуватись треба. Також більше уваги міжнародним відносинам слід приділяти й іншим націоналістичним рухам.

А з угорцями проблему потрібно вирішувати. Нам з ними ще Європу відроджувати і західну цивілізацію перезавантажувати.

Львів заливає дощ, а нас зігріває «Вогонь Традиції»

Наша новинка від філософа-традиціоналіста Едуарда Юрченка вже найближчим часом надійде у продаж. Збірка поєднує статті автора на різноманітну тематику: від дослідження традиційної релігійності до геополітики, від осмислення шляхів історії Європейської цивілізації до футурологічних студій, тому кожен знайде щось цікаве для себе.