По-перше — військово-політична утилітарна необхідність максимально дезінтегрувати Росію і російське суспільство. Без цього мир приречений стати паузою перед більшою війною. Розгром армії москвинів на нашій землі вже стане для ворогів шоком, але лише вторгнення на їх власну територію забезпечить психологічний колапс російського суспільства, який дозволить радикально ослабити Московщину.
По-друге — геополітична і стратегічна причина. Великий український геополітик Михайло Колодзинський прорахував, що для забезпечення безпеки зі Сходу, наші кордони повинні проходити по Середній Волзі та Каспію. В іншому випадку стратегічні регіони України є беззахисними перед несподіваною атакою. Ми добре відчули це в останній місяць. "Пояс безпеки" є необхідністю, а питання законності такого рішення закрив сам Путін, який добровільно відмовився від визнання довоєнних кордонів.
По-третє — на теренах сучасної Росії проживають мільйони етнічних українців, які були зросійщені шляхом терору, етноциду й геноциду, соціального і психологічного насильства. Не треба мати ілюзій, вони не зустрічатимуть нас квітами. Але вони розселені переважно на теренах, які потрібні нам стратегічно і "росіянами" стали далеко не добровільно. Вони повинні отримати шанс на повернення до української спільноти. Якщо захочуть лишитись москвинами, ми залишимо за ними право розділити долю (і місця природного розселення) народу, який їм так полюбився.
Хочу підкреслити, що мова не йде про аналог абстрактних "російськомовних", а про цілком реальних представників нашого народу, яким нав'язали чужу ідентичність.
Четверте — моральний обов'язок та національна місія. Національно- визвольні рухи поневолених Москвою народів підтримують нашу боротьбу. Для того щоб виправдати роль природного лідера нашого геополітичного регіону, ми повинні допомогти їм у справі визволення. Зараз, коли нам важко, вони намагаються простягнути нам можливо не найсильніші, але дружні руки допомоги. Низьким буде вчинок сильного, якщо він забуде про вдячність до слабшого, який допомагав йому в час скрути.
П'яте — наші юридичні права. Ми не маємо ніякого стимулу зберігати правонаступність від окупаційного режиму УРСР та її кордони з РФ. Ми повинні відновити природню правонаступність від Української державності доби національно визвольних змагань. За доби правління гетьмана Павла Скоропадського наша адміністрація керувала Білгородчиною, а перемовини про приєднання Кубані наближались до успішного завершення. Чому ми повинні відмовлятись від наших законних прав?
Існують лише два аргументи "проти":
"ми не зможемо"
та "Захід" не дозволить".
Так ось...
По-перше, прикордонні регіони РФ до оборони майже не готувались, на відміну від наших окупованих теренів. Зайти туди на порядки легше, ніж на наші території. Це настільки загальновідома і ясна інформація , що нею можу оперувати навіть я, хоча не володію ніякими інсайдами та не позиціоную себе як "військовий експерт". Причини з яких це не робиться — виключно політичні. Водночас, наслідки для РФ будуть значно більш руйнівними ніж будь-які наші успіхи на власній території. На це є як стратегічні, так і політико-психологічні причини.
По-друге, немає ніякого "Заходу", є західні гравці, які формально позиціонують себе як щось єдине, але мають різні, часто протилежні, інтереси. Наприклад британська Корона нас категорично підтримає в такій ситуації, а байденісти вжахнуться. Водночас різко припинити підтримку вони не зможуть з суто внутрішньополітичних причин.
Республіканські "яструби" теж нас підтримують, а ось "ізоляціоністи" навпаки стануть слабше через їх риторику про "невигідність підтримки України, яка все одно не виграє". І таких ліній розподілу на "Заході" безліч. Треба мати мужність зробити ставку на тих, з ким інтереси співпадають.
P.S. Ілюстрація:
"Сагайдачний та Михайло Дорошенко перед арбатськими воротами москви"
©️ художник Андрій Серебряков
Комментариев нет:
Отправить комментарий