Konstantin Khait: Эксплуатация и геноцид - результаты эпохи, образа жизни и социальной системы

Типичный, и в целом единственный (ну ладно, один из двух) довод антиглобалистов звучит так: смотрите, белые завоеватели истребили и загнали в резервации североамериканских индейцев, аборигенов Австралии, перебили тасманийцев, споили полинезийцев, подсадили на наркоту китайцев... и далее длинный список. Цивилизация - следствие непрерывного геноцида и мы, культурные люди, на такое пойти не могём. Поэтому айда сносить памятники рабовладельцу Колумбу и ставить памятники мятежнику Текумсё.

Рассуждения эти в целом верные, если не брать в расчет одну маленькую деталь, которая начисто их перечеркивает.

Дело в том, что до середины ХХ века подавляющее большинство людей просто не могло позволить себе гуманизм. Двести, не говоря уже про пятьсот, лет назад люди жили совершенно не так, как мы сейчас. До аграрной революции и азотных удобрений Европу, а тем паче менее благополучные районы Земли, голод навещал регулярно. "Неурожайный год" был не драмой роста цен с невозможностью обновить машину или выплатить ипотеку, а трагедией вымирания. То же касалось любых болезней до эпохи вакцин (да-да, их самых), антибиотиков и торжества гигиены. Детская смертность переваливала за 50%, смерть женщины при родах была обычной во всех сословиях. Плюс не было ни пособий по безработице, ни пенсий по старости, банкротство не списывало долги, а отправляло прямиком в тюрьму.

Не было самолетов. Не было автомобилей, автобусов и скоростных поездов. Если человек уезжал, он уезжал надолго, иногда навсегда. Письма шли недели и месяцы. Корабли выходили из порта и исчезали бесследно. 

Мир был огромен и беспощаден, а человек мал и в целом беспомощен. Волки в лесах не были милыми зверушками, для которых нужно беречь среду обитания, а угрозой для жизни. Мыши или птицы на фермерском поле означали нужду, иногда гибель. И то же самое относилось к дикарям.

Андрій Поцелуйко: Тупик експлуатації та шлях творчості

Рабство зазвичай розглядають крізь морально-етичну призму. Його засуджують як систему, що позбавляє людину свободи та перетворює її на власність іншої людини. 

Однак рабство можна розглядати і з іншого боку - як особливу соціальну технологію організації праці. У такому випадку питання полягає не лише в тому, чи є ця система справедливою, а й у тому, наскільки вона ефективна як модель довгострокового розвитку цивілізації.

У найзагальнішому вигляді можна виділити дві ідеальні моделі розвитку суспільства. Перша спирається на експлуатацію людської праці, друга — на розвиток технологій. Обидві здатні забезпечувати економічне зростання, але роблять це принципово різними способами.

У моделі, заснованій на рабстві або інших формах примусової праці, головним ресурсом є сама людина. Якщо суспільству потрібно більше виробництва, воно прагне залучити більше робочих рук. Розширення господарства досягається через збільшення кількості підлеглих працівників. Така система може бути досить ефективною на певному історичному етапі. Саме завдяки концентрації величезних людських ресурсів стародавні цивілізації створювали грандіозні споруди, дороги, іригаційні системи та могутні державні структури.

Проте ця модель має внутрішнє обмеження. Дешева або примусова праця зменшує потребу в технологічних нововведеннях. Якщо людина виконує роботу майже безкоштовно, навіщо створювати складну машину, яка виконуватиме те саме завдання? У результаті суспільство накопичує багатство та ресурси, але поступово втрачає стимули до радикального підвищення продуктивності. Воно може досягти високого рівня розвитку, проте рано чи пізно стикається з межею, яку важко подолати без технологічного прориву.

Протилежною є модель, заснована на знаннях і технічному прогресі. У ній нестача праці компенсується не залученням нових працівників, а створенням нових інструментів. Зростання досягається не кількістю людей, а ефективністю їхньої роботи. Якщо в першій моделі людина сама є інструментом виробництва, то в другій вона стає творцем інструментів.

Саме ця логіка стала основою промислової революції. Парові машини, механізовані верстати, двигуни та фабричне виробництво дозволили багаторазово збільшити продуктивність праці без пропорційного збільшення кількості працівників. Вирішальним стало не розширення системи примусу, а розвиток техніки. Там, де раніше потрібні були сотні робітників, тепер достатньо було кількох операторів машин.

З точки зору ідеальних моделей можна сказати, що рабство і машинна цивілізація пропонують різні відповіді на одне й те саме питання: як отримати більше результату. Рабство відповідає — залучити більше людей. Технологічна цивілізація відповідає — створити кращі інструменти.

Артем Корсун: "Хам" как древне-египетский жрец-раб (ḥm)

 Тут до меня дошло, что Ухем (wḥm, повторение, в т.ч. и реинкарнация) и хем (ḥm жрец, особа) могут восходить к общему корню.

"словообразовательное значение префикса w- в древнеегипетском языке" 

В древнеегипетском языке префикс w- (или iw-) используется для образования активных причастий (отглагольных прилагательных) или относительных форм глагола. Основные характеристики:Значение: Указывает на субъект действия, то есть переводится как «тот, кто делает», «делающий». Использование: Присоединяется к основе глагола, чтобы превратить его в прилагательное, описывающее совершителя действия. Пример: В контексте описания, этот префикс может участвовать в образовании словоформ типа «хорошие собаки» или других дескриптивных конструкций, часто встречающихся в текстах

"меня интересует возможность связи между ухем (реинкарнация) и хем (жрец, особа)" 

Ваша гипотеза очень интересна с точки зрения поиска скрытых смысловых связей, однако с позиции классической египетской филологии эти слова имеют разное этимологическое происхождение, разные корневые согласные и разную семантику. Давайте разберем оба эти понятия детально, чтобы понять, почему они не связаны лингвистически, но как они пересекаются в контексте египетской духовной культуры.

1. Лингвистический разбор: «Ухем» vs «Хем»

В древнеегипетском языке (в отличие от русского) гласные на письме практически не отражались, а костяк слова составляли согласные (корни). «Ухем» (точнее: wḥm / уахем): Корень: Трехсогласный w-ḥ-m (уа-хь-м). Средний звук ḥ — это сильный, эмфатический придыхательный звук «х» (звучит глубоко в горле, как в арабском).З начение: Базовое значение глагола wḥm — «повторять». Связь с реинкарнацией: В египетской религии не было идеи переселения душ в буддийском или индуистском понимании (в новые тела на Земле). Однако корень wḥm использовался для обозначения возрождения в загробном мире. Например: wḥm ʿnḫ (уахем анх) — «повторяющий жизнь» (эпитет умершего, обретшего вечную жизнь). wḥm mswt (уахем месут) — «повторение рождений» (так называли эпохи возрождения страны, «ренессанс» после хаоса).

«Хем» (точнее: ḥm / хем):Корень: Двухсогласный ḥ-m (хь-м). Иероглифически записывается знаком прачечного валька (знак ḥm). Значение: Базовое значение — «слуга» или «раб». В титулах: ḥm-nṯr (хем-нечер) — буквально «слуга бога» (так официально назывался жрец). ḥm.f (хем-еф) — буквально «его слуга», но парадоксально использовалось как уважительное обращение к фараону — «Его Величество» (как первый слуга бога на земле) .

Итог лингвистики: Из-за присутствия буквы w (уа) на первом месте в слове wḥm, корни w-ḥ-m и ḥ-m являются абсолютно разными. Переход одного в другое в египетской морфологии невозможен.

2. Концептуальная и сакральная связь

Хотя слова лингвистически не родственны, между функциями жреца (ḥm) и идеей повторения жизни (wḥm) существовала глубочайшая религиозная связь. Жрец как оператор «Ухем» (повторения): Главная задача жреца в храме или гробнице состояла в том, чтобы ежедневно совершать ритуалы, направленные на повторение космического порядка (Маат) и повторение жизни умершего. Ритуал «Отверзения уст»: Жрецы (особенно в специальной роли жреца сем) проводили обряд над мумией или статуей. Этот обряд буквально «включал» для покойного состояние wḥm ʿnḫ (повторение жизни в ином мире), возвращая ему способность дышать, есть и говорить. Жрец-глашатай (wḥmw): Существовал также административный и религиозный титул wḥmw (уахему) — «глашатай» или «тот, кто повторяет». В храмовой практике поздних эпох этот человек транслировал (повторял) волю богов людям после оракулов. Здесь корень wḥm напрямую пересекался с деятельностью духовенства.Резюме Связи на уровне словообразования между ними нет. Однако содержательная связь огромна: жрец (ḥm) — это тот, чьи сакральные действия и верность ритуалу гарантируют вечное циклическое обновление и повторение (wḥm) жизни как для фараона, так и для всей Вселенной.

Едуард Юрченко: Сприйняття ворога і шлях до перемоги

Декілька тисяч років тому наші скіфські попередники повертались з далекого походу. Але просто на кордонах рідної землі їх очікував вкрай неприємний сюрприз.

За час їх відсутності раби захопили владу в їх землях і зустріли господарів зброєю. Особливо неприємно, що мова йшла не про натовп бидла, а про цілком собі реальне військо з організацією, захисними спорудами та адекватною зброєю. Не набагато гірше за путінських червоноармійців, а може й краще.

Битва тривала досить довго і була жорстокою. Доки один мудрий скіф не промовив: "Ми б'ємось з ними як з рівними, мечами, як проти вільних людей! Це дає рабам натхненя, а нас принижує!".

Скіфи взялись за батоги і почали лупцювати ними холопів, які негайно запанікували й розбіглись. Так було врятовано праукраїнську аристократичну монархію від холопського бунту.

Так само й ми повинні розуміти зараз, що коли ми називаємо "соврасок" (советських рускіх) "фашистами", їх холопський гадюшник "імперією", а онука лєнінського повара путі-пута "царем", ми ворогів не просто підіймаємо до нашого рівня, але й підіймаємо над собою.

Українці – унікальна нація, де кожен перший, в тому чи іншому ступені несе в собі кров військово-аристократичного козацького стану. Тому більшовики нас так яросно й знищували, це був природний страх безпородного пса перед вовком.

Наш ворог – це, навпаки, найгірший людський матеріал на планеті. Залишки колишніх москвинів, від яких лишились найгірші. Гігантський табір біглих рабів, які так ніколи й не зможуть стати вільними людьми. В них навіть експлуатація всередині їх гадюшника нагадує не плантацію на чолі з жорстоким господарем, а знущання умовно сильніших над слабшими в рабському бараку. Панів, ані добрих ані злих, там не лишилось.

Наша війна – це війна цивілізації проти дикунства, природного порядка проти соціального збочення, вільного пана проти здеградованого раба.

І лише зрозумівши це, ми зможемо перемогти. Батіг повинен піднятись в нашій свідомості і тоді ворог, охоплений первісним жахом, сам стане на коліна.

Олеся Яхно: Российское безвременье - болтающиеся между прошлым и позапрошлым, и не способные посмотреть на себя со стороны

Когда я читаю про насильственную депортацию Россией украинских граждан с оккупированных территорий (в 21 веке), то это ведь наглядная демонстрация того, как в самой РФ относятся к гражданам. 

Собственно, безграничный уровень рабства российского быдлонаселения (а именно так его воспринимает власть) и сделал, во многом, возможной эту войну и все это бл@дство на истории. Видимо, сказывается сравнительно недавняя (с точки зрения историии) рабская практика, с классификацией рабов (смерды, холопы).

Плюс - вся эта каша с трактовками разных исторических периодов, когда внутри самой России боятся назвать белое белым, а чёрное чёрным, как это делали ряд стран после войн, катастроф и преступных режимов. И когда ватники придают своей искренней лжи образ святости, то это, конечно, мрак. Например, эта фраза «с нами Бог». Люди, онанирующие на совок (когда священников убивали, а церкви взрывали), пишут, что с ними Бог. Видимо, у них какой-то свой Бог. Прямо, как в Ветхом и Новом завете, когда складывается впечатление, что это два совершенно разных Бога. 

Пока в самой России не избавятся от рабского менталитета внутри, это сумасшествие будет длиться долго, и закончится саморазрушением, когда какой-то из народов России, а за ним и другие, наконец, вспомнят, кто они.

Эта война, среди прочего, выявила трещины в фундаменте самой РФ. Страна шлагбаумов, колючек, ментов, но зато «Единой России». Это такое безвременье. 

В Росиии любят говорить о Рае и Аде. Но, видимо, есть какая-то часть людей, которые после смерти никуда не попадают, и просят потом пощади об успокоении душ. 

Куда-то попасть могут только личности. Потому что только личность должна отвечать за свои поступки. Ну а если человек состоит на 100 процентов из «идеологии Z», то как он может быть личностью? Любому муслящему и понимающему причинно-следственные связи человеку свойственно, хоть иногда, сомневается. В Росиии же, такое впечатление,  просто не существует знака вопроса, когда можно что-то поддавать сомнению. Большинство в РФ на словах верующие, а по делам - атеисты (в лучшем случае) и сатанисты (в худшем случае). 

Это и есть российское безвременье - болтающиеся между прошлым и позапрошлым, и не способные посмотреть на себя со стороны.

Сергей Филоненко: Скифский кнут для изгнания рабов

Когда скифы вернулись из похода в Переднюю Азию, который продолжался 28 лет, дома их ждал неприятный сюрприз. Как сказано у Геродота, за это время их жены сошлись с рабами, и возмужавшее поколение отпрысков этих рабов встретило вернувшихся героев копьями, стрелами и мечами. Для надежной обороны даже был выкопан ров, следы которого до сих пор сохранились на Керченском полуострове.

Все попытки скифов одолеть сопротивление рабов в бою терпели неудачу, пока один из воинов не проявил смекалку, предложив следующее: усмирить восставших не силой оружия, а более подходящим для них инструментом, а именно кнутом. Так было и сделано, и как только скифы вышли против рабов, взяв в руки кнуты, те тут же отступили, спасаясь бегством.

Остановимся на этой истории, пристальней, поскольку она может рассматриваться, как исходная точка (сингулярности) в процессе дальнейшего исторического развития.

И так, однажды все скифы, тысячи крепких мужчин, оставив свои семьи, отправились в далекий поход из Причерноморских степей в Переднюю Азию, затянувшийся на 28 лет. С какой целью? В чем был их мотив? Просто грабить и облагать данью богатые оазисы древних земледельческих цивилизаций? Конечно, они это делали, но, несомненно так же и то, что мотив их похода должен был заключаться в некой особой героической миссии. А иначе скифское братство мало чем отличалось бы от банды грабителей, но такая точка зрения, безусловно, является нигилизмом, распространившимся, вследствие материалистического подхода к изучению истории.

Софія Дніпровська: Що таке рабство і як його позбутися

Головна відмінність між рабом і вільною людиною - не в ставленні до свободи (не так уже ті раби люблять своє ярмо і налигач, як дехто вважає), а в ставленні до ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Раб - це людина, яка не здатна самостійно визначати міру своєї персональної відповідальності, бо не має навичок самостійного планування свого життя і трудової діяльності. Як наслідок - суб'єкт не здатен розрізняти суб'єктивні і об'єктивні аспекти буття і бачити межу між тим, що лежить у сфері його компетенції і за що він несе відповідальність і тим, що не є предметом його вибору і за що він відповідальності не несе.

Тому для рабів типові 2 стратегії поведінки. Бундючні раби скидають із себе будь-яку відповідальність за свої дії і свій вибір (і з виряченими очима доводять, що в штани їм наклав якийсь барига). Сумирні раби приймають на себе всю вину світу (і покірно бубонять, що нам ніхто не доктор і ніхто нічого не винен).

Тому навіть зірвавшись з ланця, раб не може діяти конструктивно і потинявшись і побейкавшись деякий час без наглядача з батогом, знову вертається в стійло, що й породжує міф "втечі від свободи", хоча насправді тікають не від свободи, а від відповідальності.

Вичавлювати з себе раба означає вчитися приймати відповідальні рішення. А атрофовані навички відповідальної поведінки ніколи не відновлюються в один момент.

У країнах Західної Європи перехід від залежного до вільного стану завжди відбувався поступово. Спочатку рабів садили на землю, відпускали на заробки, давали вести якісь бізнеси - і в рабського стану, через покоління починали формуватися і закріплюватися навички самостійного буття.

Те саме з демонтажем кріпацтва. Комутація ренти, викуп селян на волю, звільнення сервів у королівських доменах - трансформація від безправного серва до вільного й самодостатнього селянина-парцелярія тривала віками. І колективна свідомість встигала адаптуватися до нових реалій.

Так само поступово відбувалася й трансформація від абсолютизму до ліберальної демократії.

Там же, де залежні категорії населення звільнялися одним махом (як на Півдні США чи в Російській Імперії), там виникали величезні проблеми з адаптацією.

Україні в цьому плані ніколи не везло. Збита з генерального європейського шляху монгольською навалою, польсько-литовською та московською окупацією, вона постійно потрапляла в хибну колію травматичних змін суспільно-політичного укладу, що постійно заводила її в тупик, бо колективна свідомість не встигала адаптуватися до нових реалій.

Демократизація СССР, яка й породила оцю нашу посттоталітарну "демократію",
була саме такою травматичною зміною, яка не тільки не сприяла формуванню громадянського суспільства, а створювала перешкоди для його становлення. Мільйони вчорашніх рабів, які не мали ніяких прав і ніякої власності, раптом отримали увесь набір прав і свобод. Надання прав і свобод суб'єктам, не здатним робити відповідальний вибір, веде до їхнього катастрофічного розбещення. А нема нічого страшнішого, ніж розбещений раб.

І те, що ми зараз маємо внаслідок чергового "свята демократії", що плавно перейшло в дику й розгнуздану вакханалію, - це вже гранична стадія розбещеня.

Похмілля буде тяжким і потребуватиме реанімаційних заходів.

І довгого реабілітаційного періоду. Інакше наступна вакханалія закінчиться моргом.

Украинцев в рабство увели больше, чем черных из Африки!

Протягом багатьох віків українців забирали до полону то турки, то татари, то поляки, то росіяни, то шведи, то ще хтось.

За 15 - 17 століття з українських земель, згідно з підрахунками вчених, було виведено близько 2, 5 мільйонів (!) полоняників, що перевищує кількість вивезених з Африки рабів до Америки.

Ілюстрації з європейських видань 1530 - 1532 років. Ось так... Вчіть всесвітню історію, панове, і не забувайте знати свою!

---------------

В течение многих веков украинский забирали в плен турки, то татары, то поляки, то русские, то шведы, то еще кто-то.

За 15 - 17 века из украинских земель, согласно подсчетам ученых, было выведено около 2, 5 миллион (!) пленников, что превышает количество вывезенных из Африки рабов в Америку.

Иллюстрации из европейских изданий 1530 - 1532 годов. Вот так ... Учите всемирную историю, господа, и не забывайте знать свою!

---------------

For many centuries, Ukrainians were taken captive by Turks, Tatars, Poles, Russians, Swedes, someone else.

According to scientists' estimates, about 2, 5 million (!) captives were removed from the Ukrainian lands in the 15th - 17th centuries, which exceeds the number of slaves taken from Africa to America.

Illustrations from European editions of 1530 - 1532 years. Here it is ... Learn World History, gentlemen, and don't forget to know yours!