Раб - це людина, яка не здатна самостійно визначати міру своєї персональної відповідальності, бо не має навичок самостійного планування свого життя і трудової діяльності. Як наслідок - суб'єкт не здатен розрізняти суб'єктивні і об'єктивні аспекти буття і бачити межу між тим, що лежить у сфері його компетенції і за що він несе відповідальність і тим, що не є предметом його вибору і за що він відповідальності не несе.
Тому для рабів типові 2 стратегії поведінки. Бундючні раби скидають із себе будь-яку відповідальність за свої дії і свій вибір (і з виряченими очима доводять, що в штани їм наклав якийсь барига). Сумирні раби приймають на себе всю вину світу (і покірно бубонять, що нам ніхто не доктор і ніхто нічого не винен).
Тому навіть зірвавшись з ланця, раб не може діяти конструктивно і потинявшись і побейкавшись деякий час без наглядача з батогом, знову вертається в стійло, що й породжує міф "втечі від свободи", хоча насправді тікають не від свободи, а від відповідальності.
Вичавлювати з себе раба означає вчитися приймати відповідальні рішення. А атрофовані навички відповідальної поведінки ніколи не відновлюються в один момент.
У країнах Західної Європи перехід від залежного до вільного стану завжди відбувався поступово. Спочатку рабів садили на землю, відпускали на заробки, давали вести якісь бізнеси - і в рабського стану, через покоління починали формуватися і закріплюватися навички самостійного буття.
Те саме з демонтажем кріпацтва. Комутація ренти, викуп селян на волю, звільнення сервів у королівських доменах - трансформація від безправного серва до вільного й самодостатнього селянина-парцелярія тривала віками. І колективна свідомість встигала адаптуватися до нових реалій.
Так само поступово відбувалася й трансформація від абсолютизму до ліберальної демократії.
Там же, де залежні категорії населення звільнялися одним махом (як на Півдні США чи в Російській Імперії), там виникали величезні проблеми з адаптацією.
Україні в цьому плані ніколи не везло. Збита з генерального європейського шляху монгольською навалою, польсько-литовською та московською окупацією, вона постійно потрапляла в хибну колію травматичних змін суспільно-політичного укладу, що постійно заводила її в тупик, бо колективна свідомість не встигала адаптуватися до нових реалій.
Демократизація СССР, яка й породила оцю нашу посттоталітарну "демократію",
була саме такою травматичною зміною, яка не тільки не сприяла формуванню громадянського суспільства, а створювала перешкоди для його становлення. Мільйони вчорашніх рабів, які не мали ніяких прав і ніякої власності, раптом отримали увесь набір прав і свобод. Надання прав і свобод суб'єктам, не здатним робити відповідальний вибір, веде до їхнього катастрофічного розбещення. А нема нічого страшнішого, ніж розбещений раб.
І те, що ми зараз маємо внаслідок чергового "свята демократії", що плавно перейшло в дику й розгнуздану вакханалію, - це вже гранична стадія розбещеня.
Похмілля буде тяжким і потребуватиме реанімаційних заходів.
І довгого реабілітаційного періоду. Інакше наступна вакханалія закінчиться моргом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий