Писати про це боляче. Йому було лише 47 років. Він був дуже доброю людиною і все брав близько до серця. Кажуть, що добрі серця є слабшими за злі. У його великому доброму серці знаходилося місце і для друзів-однодумців, і для слов"янської минувшини, і для рідної йому Київської Русі, і для всього живого. Він любив життя і завжди виступав за право на нього - для людей, для тварин, для зеленого світу. Він був чутливим до тих тонких матерій, які сповнюють наше життя надприродними силами. Дуже любив свого маленького синочка Бажена, якого гордо звав "спадкоємцем".
Озар завжди був "нестадним", нестандартним, він не вмів підлаштовуватися під моди, тренди, бажання натовпу, комусь годити. Релігія була для нього не примхою й не самовихвалянням, а способом жити та пізнавати світ. Йти шляхом Святослава Завойовника. Цьому він учив інших.
Як письменник, він тонко відчував слово, влучно володів ним, мав унікальний дар бачити події очима своїх дійових осіб, говорити їхніми словами, вжившись у них. Це був непростий, часом важкий досвід. Міг написати болючий, пронизливий роман, оповідання у стилі Буличова та Шеклі, а міг, пригадавши дорогі мені і йому 90-ті, придумати дотепний, легкий і пустотливий фанфік про діснеєвських героїв.
Був спостережливим літературознавцем, який цінував, зокрема, українську школу історичного роману, висловлював цікаві думки про російську фантастику.
Як науковець, він часом занадто щедро кидав ідеї та спостереження у вигляді маленьких заміток на загальний огляд. Я йому казав, що кожну з них слід розвинути в статтю, часом він так і робив. Він закінчив магістратуру і готувався до аспірантури та захисту кандидатської дисертації - омріяної, вистражданої, після якої б заціпило роти недоброзичливцям, що значно поступалися йому інтелектом, честю й гідністю.
Так, це несправедливо. Будуть і далі товктися під небом бовдури, бездарі, крадії ідей, злостивці та нікчеми. А хороша людина вже ніколи не відгукнеться на надіслану статтю жартівливим: "Дякую, пане меценасе".
Без Лева у цьому світі буде порожньо.
Озаре, багато хочу тобі сказати. Спасибі за те, що ти був, дорогий друже. В ЖЖ я прийшов через тебе. І твої статті і книги завжди були для мене прикладом того, як ТРЕБА писати, пане колего. Я у тебе багато чому навчився, багато почерпнув і просто вдячний за понад десятирічну щиру дружбу. Дякую!!!
P.S.
(с) Максим Жих
Пишут, что сегодня от инсульта скончался Лев Рудольфович Прозоров - известный историк, популяризатор, популярный исторический романист, человек, искренне влюблённый в Древнюю Русь, славянское язычество и народную культуру. Автор книг "Святослав Хоробре. Иду на Вы!", "Язычники крещёной Руси", "Боги и касты языческой Руси (Тайны киевского Пятибожия)", "Кавказский рубеж. На границе с Тмутороканью", "Времена русских богатырей. По страницам былин", "Варяжская Русь. Славянская Атлантида", исторических романов "Евпатий Коловрат" (положенный в основу фильма "Легенда о Коловрате") и "Мечеслав". Написанные ярким живым языком, в доступной для читателя форме излагавшие сложные исторические вопросы, книги Льва Прозорова на полках магазинов не залёживались и выдержали не одно издание. Л
ев Прозоров никогда не боялся выдвигать смелые гипотезы и отстаивать их в дискуссиях. Коллеги-историки обычно не жаловали его за смелость и за нестандартность мыслей (которые, к сожалению, он часто не доводил до уровня полноценных научных работ, оставляя лишь в виде заметок и популярных публикаций), зато народное признание он получил сполна, о чём говорят многотысячные тиражи его книг и романов, которые, уверен, будут выходить и после смерти автора всё новыми и новыми изданиями...
Вдвойне обидно, что он умер молодым - всего в 47 лет... Для учёного и для писателя - это возраст самого расцвета и Лев Прозоров ещё не одну книгу мог написать. Увы...
Комментариев нет:
Отправить комментарий