Тамара Гундорова: Вітальна сила Клавдії Петрівни

Трохи додам про Клавдію Петрівну і від себе, бо також писала про Винниченка та "Записки Кипатого Мефістофеля"  і працювала з його архівом. 

Клавдія Петрівна згідно Винниченкової філософії конкордизму і філософії життя, прибічником якої він був,  уособлює інстинкт продовження роду, еротичний в собі, уособлюваний жінкою, яка продовжує рід і тим інстинктом заполоняє і підкорює чоловіка. Це вітальна сила, те, що у Винниченка є любов'ю, сексом. Від нього народжуються " випадкові" діти, не "підготовлені'" свідомим вибором такої жінки, яку можеш кохати (кохання і любов у Винниченка - різні речі). Лише з обраною жінкою  є кохання, з нею можна народити  дитину, котра буде бажаною і покращить рід. Це пряма алюція до Заратустри і "вищих людей" Ніцше. Такою жінкою у "Записках Мефістофеля" є Біла Шапочка. Але звичайно перемагає біологія, тому Кирпатий Мефістфель  і піддається Клавдії Петрівні, яка не послухалася його і не зробила аборт, а зберегла дитину і тим самим підкорила його.  Аби визволитися з-під її впливу, він готовий навіть  застудити і тим знищити дитину, але в певний момент людське почуття і сила життя перемагають і він здається. Він не шанує Клавдію, але живе з нею.  Вона знову в тяжі наприкінці роману, хоча він знову мріє про Білу Шапочку і цю мрію передає своєму сину. Загалом у романі є пряме відсилання до фройдівського психоаналізу, до біології і етики над-я.  Подібні теми багато разів повторюються у творах Винниченка. У Винниченка тут  і Ніцше, і Дарвін, і Вундт, і Фройд,  і Бергсон і багато всього іншого. Всіх їх Винниченко читав.  Я аналізувала його лектуру.  

 Варто прочитати  і щоденник Винниченка,  де фіксується  його постійне зацікавлення сексуальним життям  - він має навіть спеціальні позначення для цього у щоденнику. А ще - прекрасні студії пані Надії Миронець про романи Винниченка та його стосунки з жінками.  Винниченко - письменник з багатьма  рівнями: політичними, етичними, психологічними, естетичними, філософськими. Поки що загалом публіка знає його лише на поверховому рівні. 

 Я раджу прочитати одну з його геніальних повістей - "На той бік".  Якесь видавництво, здається, перевидало недавно його роман "Хочу!", який не є найкращим, але цікавий як аналіз ідеї "чесності з собою". Але ж є і друга частина роману   - "По свій", хоча його і не знають. А загалом у 1990х я перечитала всього Винниченка і досить багато про нього писала, зокрема про його етику "чесності з собою", яку він до речі протиставляв фройдівському психоаналізу.  Багато є  у моєму  " ПроЯвленні Слова", у статтях,  я навіть опублікувала  його "Конкордизм". 

Загалом, я люблю його ранні оповідання, його "Голоту" - анатомію т. зв. "народу" - без всякої сакральності.   Винниченко активно експериментував над "святинями" та "ідеалами".  Він, до речі,  фактично дискредитував тип т.зв. "революціонера" (більшовика, народника, соціал-демократа), наприклад,  в оповіданні "Купля", де  показує, що все є товаром,  - і черевик, і революційна ідея, і секс. 

А загалом мені дуже подобається Клавдія Петрівна з її піснями, так само як і її маскарад.

Kitty Sanders: Может ли тело быть актором правой политики?

Чтобы вы совсем не заскучали, вот превьюшная фото с предварительного смотра-подготовки к моему арт-традиционалистскому проекту, объединяющему консерватизм, федерализм, третьемиризм (отчасти связанный с постреволюционной русской антикоммунистической эмиграцией в Латину) и авангардизм, о котором расскажу подробнее, когда реализую, а пока ни слова больше. Ахтунг, фото - не часть проекта, это всего лишь примерка некоторых компонентов одежды, которые, возможно, даже не будут использованы. К фото нижеприлагаетсо здоровый хаотичный текст о телесности, написанный на коленке, которая катастрофически теряет русский язык.

Может ли тело быть актором правой политики? Безусловно. Почему до сих пор не стало (в отличие от политики левой, где тело, пусть и нарочито уродливое и больное, давно уже часть политического)? Потому что среди правых распространены различные точки зрения на тело, позиционирующие его как нечто "природное", а следовательно естественное и самоценное, не подлежащее трактованию, либо вообще "находящееся в ведении и собственности Бога" и тем более не подлежащее "политизации". Тело женщины нередко усложняется дополнительными эссенциалистскими заморочками типа "женщина - это природа, мужчина - интеллект", "женщина это хаотическое, эмоциональное, тёмное и влажное, мужчина - упорядоченное, интеллектуальное, солярное и сухое" и тд, вследствие чего женское тело "без контроля" (дресс-кода, присутствия мужчины или вне "сексуальной" обстановки) просто воспринимается как чуть ли не онтологическая угроза.

В латиноамериканском правом дискурсе возобладала иная точка зрения, что часто игнорируется обозревателями и "интеллектуалами", которые пытаются подвести регион под статус "недоевропы" и экстраполируют на него европейские интеллектуальные, философские и прочие тренды. В действительности в Латинской Америке консерваторы и антикоммунисты чаще проводили следующую точку зрения: женщина есть спокойный интеллект и гарант порядка, которая обуздывает агрессивный мужской хаос, поэтому роль женщины в обществе (а не "у очага" за закрытыми дверьми) высока и должна такой оставаться. Это породило сильно отличавшееся от европейского отношение к женщине при правых режимах и авторитарных режимах третьего пути, которые зачастую были дико "фем-френдли" и предоставляли женщинам очень широкие возможности.

Саша Шло: Українці всіх країв, кохайтеся!

Професійні Українці... і Українки

Марійка лягла у ванну. Вона відчувала, як гаряча вода ніжить кожну клітинку її шкіри. Не встаючи, вона взяла з полички чотири книжки - Юрка Андруховича, Софійки Андрухович, Андрійка Бондаря та Любка Дереша, куплені вчора після лекцій у книгарні Могилянки. Проводячи руками по глянцевих обкладинках, вона заплющила очі. Пальці почали перегортати сторінки. Вона не читала книжки, не дивилася на малюнки. Просто торкалася них... Ще сторінка... ще... Як добре... ЩЕ!!!!!

Вона зупинилася. Солодка насолода розлилася її тілом.
Вона лежала у ванні не рухаючись, наче у сні. А перед очима лунали Карпати і їхня пластунська таборівка... Ввечорі, після важких походів, Друг Комендант наказував розпалити ватру та зкукувати динерку. Сидячи біля вогнища, вони розучували повстанські пісні та волали "Бьютифул Карпати" та "Ми дівки з Бандерштату". І ці вечори біля пластунської ватри були вершиною націоналізму. Потім дівчата ся зашнуровували у наметі і діставали зі схованки яку-небудь книжку Андруховича... І листали її у темряві... листали...

Їй захотілося знов доторкнутися до книжок. Але часу вже не було. За годину в Українському Домі мала початися лекція аналітичної групи "Рубікон".

Юлька повернулася з "качалки", увімкнула відео і поставила "Нескореного". Це був її улюблений фільм - разом із "Залізною сотнею", "Атентатом". У плеєрі все ще грав аудіоальбом "Наші партизани".

Юлька дістала з холодильника пляшку горілки "Хортиця" - справжньої, козацької! Налила собі 200 грамів. Випила. На душі було сумно. Вчора побачила як хлопець, що їй подобався, балакав з якоюсь курвою з "Національного Альянсу", а Юлька не встигла їх наздогнати та набити пики. Вони бігали швидше від неї...