«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Клавдія Петрівна згідно Винниченкової філософії конкордизму і філософії життя, прибічником якої він був, уособлює інстинкт продовження роду, еротичний в собі, уособлюваний жінкою, яка продовжує рід і тим інстинктом заполоняє і підкорює чоловіка. Це вітальна сила, те, що у Винниченка є любов'ю, сексом. Від нього народжуються " випадкові" діти, не "підготовлені'" свідомим вибором такої жінки, яку можеш кохати (кохання і любов у Винниченка - різні речі). Лише з обраною жінкою є кохання, з нею можна народити дитину, котра буде бажаною і покращить рід. Це пряма алюція до Заратустри і "вищих людей" Ніцше. Такою жінкою у "Записках Мефістофеля" є Біла Шапочка. Але звичайно перемагає біологія, тому Кирпатий Мефістфель і піддається Клавдії Петрівні, яка не послухалася його і не зробила аборт, а зберегла дитину і тим самим підкорила його. Аби визволитися з-під її впливу, він готовий навіть застудити і тим знищити дитину, але в певний момент людське почуття і сила життя перемагають і він здається. Він не шанує Клавдію, але живе з нею. Вона знову в тяжі наприкінці роману, хоча він знову мріє про Білу Шапочку і цю мрію передає своєму сину. Загалом у романі є пряме відсилання до фройдівського психоаналізу, до біології і етики над-я. Подібні теми багато разів повторюються у творах Винниченка. У Винниченка тут і Ніцше, і Дарвін, і Вундт, і Фройд, і Бергсон і багато всього іншого. Всіх їх Винниченко читав. Я аналізувала його лектуру.
Варто прочитати і щоденник Винниченка, де фіксується його постійне зацікавлення сексуальним життям - він має навіть спеціальні позначення для цього у щоденнику. А ще - прекрасні студії пані Надії Миронець про романи Винниченка та його стосунки з жінками. Винниченко - письменник з багатьма рівнями: політичними, етичними, психологічними, естетичними, філософськими. Поки що загалом публіка знає його лише на поверховому рівні.
Я раджу прочитати одну з його геніальних повістей - "На той бік". Якесь видавництво, здається, перевидало недавно його роман "Хочу!", який не є найкращим, але цікавий як аналіз ідеї "чесності з собою". Але ж є і друга частина роману - "По свій", хоча його і не знають. А загалом у 1990х я перечитала всього Винниченка і досить багато про нього писала, зокрема про його етику "чесності з собою", яку він до речі протиставляв фройдівському психоаналізу. Багато є у моєму " ПроЯвленні Слова", у статтях, я навіть опублікувала його "Конкордизм".
Загалом, я люблю його ранні оповідання, його "Голоту" - анатомію т. зв. "народу" - без всякої сакральності. Винниченко активно експериментував над "святинями" та "ідеалами". Він, до речі, фактично дискредитував тип т.зв. "революціонера" (більшовика, народника, соціал-демократа), наприклад, в оповіданні "Купля", де показує, що все є товаром, - і черевик, і революційна ідея, і секс.
А загалом мені дуже подобається Клавдія Петрівна з її піснями, так само як і її маскарад.
Комментариев нет:
Отправить комментарий