Victor & Victoria Zoe : Новое русское рок-сопротивление / The New Russian Rock Resistance

Victor & Victoria Zoe - "Белый альбом" (2025)

https://suno.com/playlist/f39ca85b-c12b-41bb-808e-dfad9560773b

1. На осколках города

2. За краем тишины

3. Белые сны под черным небом

4. Электричка до завтра

5. Последний трамвай навсегда

6. Каждый хочет света

7. На пороге новой волны

8. Когда утро уже наступит

9. Смотри на меня

10. Пропавший без звезд

11. Имена на стенах

12. Белый альбом

Victor & Victoria Zoe - Трансзания (2026)

https://suno.com/playlist/313301d2-fce1-4d8d-8af2-bc549873f08a

1. Магия мгновения

2. Транзистенциализм

3. Гимн Трансзании

4. Трансзания - билет в один конец!

5. Куда же ты, сердце 50+?

6. Под кожей

Victor & Victoria Zoe - Чёрная искра (2026)

https://suno.com/playlist/b6a4d1cc-037c-4d6c-96ec-b0057648b862

1. Панельки. панелькти - родные дома

2. Сделан из песен

3. Лунный пакт

4. Престолы вернулись

5.  Гимн "Ultima Provincia - Prima Hereditas"

6. Родина тебя вылюбит

7. Бензина нет!

8. А танкеры горят!

9. Фламинго, лети! (Спасай этот мир!)

9. И тьма пришла!

10. Чёрная искра

Редьярд Киплинг: "Боги Азбучных Истин"

Редьярд Киплинг: "Боги Азбучных Истин"

Проходя сквозь века и страны в обличье всех рас земных,
Я сжился с Богами Торжищ и чтил по-своему их.
Я видел их мощь и их немощь, я дань им платил сполна.
Но Боги Азбучных Истин - вот Боги на все времена!

Еще на деревьях отчих от Них усвоил народ:
Вода - непременно мочит. Огонь - непременно жжет.
Но нашли мы подход бескрылым: где дух, идеал, порыв?
И оставили их Гориллам, на Стезю Прогресса вступив.

С Ветром Времени мы летели. Они не спешили ничуть.
Не мчались, как Боги Торжищ, куда бы ни стало дуть.
Но Слово к нам нисходило, чуть только мы воспарим,
И племя ждала могила, и рушился гордый Рим.

Они были глухи к надеждам, которыми жив человек:
Молочные реки - где ж там! Нет и медом текущих рек!
И ложь, что мечты - это крылья, и ложь, что хотеть значит мочь,
А Боги Торжищ твердили, что все так и есть, точь-в-точь.

Когда затевался Кембрий, возвестили нам Вечный мир:
Бросайте наземь оружье, сзывайте чужих на пир!
И продали нас, безоружных, в рабство, врагу под ярем,
А Боги Азбучных Истин сказали: "Верь, да не всем!"

Под клики "Равенство дамам!" жизнь в цвету нам сулил Девон,
И ближних мы возлюбили, но пуще всего - их жен.
И мужи о чести забыли, и жены детей не ждут,
А Боги Азбучных Истин сказали: "Гибель за блуд!"

Ну, а в смутное время Карбона обещали нам горы добра:
Нищий Павел, соединяйся и раздень богатея Петра!
Деньжищ у каждого - прорва, а товара нету нигде.
И Боги Азбучных Истин сказали: "Твой хлеб - в Труде!"

И тут Боги Торжищ качнулись, льстивый хор их жрецов притих,
Даже нищие духом очнулись и дошло наконец до них:
Не все, что блестит, то золото, дважды два - не три и не пять,
И Боги Азбучных Истин вернулись учить нас опять.

Так было, так есть и так будет, пока Человек не исчез.
Всего четыре закона принес нам с собой Прогресс:
Пес придет на свою блевотину, свинья свою лужу найдет,
И дурак, набив свою шишку, снова об пол лоб расшибет,

А когда, довершая дело, Новый мир пожалует к нам,
Чтоб воздать нам по нуждам нашим, никому не воздав по грехам, -
Как воде суждено мочить нас, как огню положено жечь,
Боги Азбучных Истин нагрянут, подъявши меч!

Перевод: И. Грингольц, П. Грингольц

Элиас Отис: Ηριδανία (Эридания)

Ηριδανία (Эридания)

Чехия, Смоленщина, Дания -
Родина моя, Эридания.

Неринги слеза лучезарная -
Амбер, Королевство Янтарное.

Самая живая иллюзия -
Запад мой, Восточная Пруссия.

Междуморья вечная вотчина -
От норвежских фьёрдов до Львовщины.

Средь зимы весною объятое,
Царствие моё Тридевятое:

Кайзеровско-шведско-остзейское,
Хельмско-магдебургско-ганзейское,

Влажное, дождливое, скользкое,
Финское, полесское, польское.

В пене моря, словно в базальте, я
Высекаю образ твой, Балтия.

Капище, святилище, скиния -
Край мой, Аистино-Люпиния.

Посполита Ингерманландия -
Родина моя, Фенноскандия.

Євген Баран: Полонений навіки літературою

ХИМЕРА
На білому засніженому полі стоїть зелений Будда,
А навколо сніг все та сніг - ні усмішки, ні зорі,
А навколо всі люди поснули - один залишився Буддою,
Позеленів від печалі, пожовтів, почорнів.
І я упертий маленький чоловік іду босий
                                                   по білому полю.
На полі сніг все та сніг - ні усмішки, ні зорі,
Але я не почорнію, не пожовтію, не позеленію,
                                                       я не стану Буддою,
Я чекатиму - може сніг розтане навесні.
(Юрій Покальчук. Химера. Луцьк. 1994).

Юрій Покальчук (1941-2008) був одним із перших, хто відчув незбагненні метаморфози літератури і в літературі на початку 90-х. Як написав в анотації до збірочки його брат Олег, -  "Лінія його життя, про яке можна було б написати не одну книгу, завжди проходила там, де театр нашого спільного абсурду межує з театром воєнних дій". Неймовірно точне визначення.

Вперше побачив  Покальчука у містечку Сколе на Львівщині у вересні 1983. Він виступав у школі, де я був на практиці, приїхавши із Максимом Міщенком, сином Леоніли Міщенко, тоді завкафедрою української літератури Львівського університету.

Виступав у ролі живого письменника, оскільки тоді йому амплуа "перекладач" було для учнів далеким і незрозумілим, забавляючи учнів веселими історіями.

У 90-х це вже була инча людина, колишній зять Гончара, перетворився у літературного денді, і література для нього стала способом людського набування. Це його влаштовувало, і він собі "бавився" у вірші, у прозу - від порнографічної до нібито історичної; перекладав з іспанської, перший переклад новел Кортараса українською 1983 таки його, Покальчука; їздив у Европу, здається, з кимось він там жив у Франції. Словом, чоловік дурачився як дитина, хоча інколи в очах прозирав вселенський сум, а ще підозра до "чужаків". Таким я його побачив у "Купідоні" в лютому 2004, коли приїхав на т.зв. писательський з'їзд під відкритим небом.

Чи щось залишиться з його писання для нащадків, - таке питання Покальчука вже не цікавило. Колія була вибрана, вибиратися з неї вже було пізно, та і не було потреби. Як і більшість писателів він став залежним від колії творчости, час від часу відчуваючи задоволення від добровільного полону...

Святослав Щербина: Я - козак-характерник

Живе в мені, ще здавна, дух Хортиці й волхвів
і кров нуртує в жилах славетних козаків:
я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.

Я – козак-характерник, маю шапку й жупан
і в степах українських над панами я пан;
маю шаблю й пістоля, маю брата-коня,
ми із ним нерозлучні й ризикуєм щодня.

Маю зір соколиний, вовчий нюх маю й слух;
кожен кущик і камінь – то мій брат, то мій друг;
маю хату у полі, вітер ковдрою є,
я безмежно щасливий, бо довкіл все моє.

Маю вільну я душу, маю гордість та честь –
козаку все під силу, коли воленька є.
Я люблю Україну і мій рідний Народ.
Тож ставай, брате, поруч й проженемо заброд!

За руїни і смерті, сльози вдів, матерів
знищим всіх московитів, клятих тих ворогів,
аби їм не кортіло нападати на нас.
Хай квітує Вкраїна у свій зоряний час!

Я – козак-характерник, я прийшов із віків
з тих далеких у часі з-за Порогів Лугів.
Я люблю Україну й незнищенний мій Рід,
буду їх захищати доки житиме Світ!!!

Свята Хортиця, 30 вересня 2017 року.

Михайло Іванченко: Скитська балада

В пахучий степ вечірньою порою

З імли скотився Місяць-молодик,
Підтятий десь сарматською стрілою
Погас в далі жаский дівочий крик.

Та раптом градом вдарила погоня,
В зелену тирсу прямо навпростець,
Помчали скити на гарячих конях
Й поперед них поник до гриви мрець.

Я теж із ними випив помсти брагу
Й врубався люто в товписько густе,
І нашу там натомлену ватагу
В постелі трав гойдав дрімотний степ.

Я теж орав волами видноколи,
Й вузли чепіг вросли мені до рук,
І наді мною креслив смертне коло
У хмаровинні завше чорний крук.

Та спотикалась не одна навала,
Коли в промінні мій сріблився меч,
Мені літа із криці іскувала
Зигзиця сиза супроти хуртеч.

Пройду пречистим крізь брехню й облуду
До ласки степу й жадібних творінь,
Я був давно, я єсть тепер і буду,
І під сідлом ірже мій карий кінь.

1992 р.

Михайло Іванченко народився в с. Гусакове на Звенигородщині (Черкащина) в 1923 р. Під час ІІ Світової війни був вивезений до Німеччини на примусові роботи, з яких утік. Писав поезії. В 1947 був засуджений радянською владою як український націоналіст до 10 років ГУЛАГУ в Заполярні табори. Після повернення закінчив московський університет мистецтв, та роботи не давали, до літератури не пускали, тому до самої пенсії підробляв художником-оформлювачем.  У 1991 р. опублікував науково-популярну книжку «Дивосвіт прадавніх слов’ян», яка увійшла в золоту скарбничку рідновірської літератури. За незалежної України вдалося реалізувати свою громадянську позицію: він був учасником Всесвітнього Симпозіуму «Голодомор-1933», двох світових конгресів політв’язнів, Всеукраїнського з’їзду Руху, членом Всеукраїнського товариства «Просвіта» та ін. Михайло Іванченко був другом Об’єднання Рідновірів України. Його поезії публікувалася в часописі «Сварог».  За визначні заслуги перед Україною та за його твори, що поетично відображають світогляд і віру наших предків, ОРУ нагородило Михайла Іванченка орденом Святослава Хороброго.

Аудіокнига Дивосвіт прадавніх слов'ян

https://4read.org/1091-mihaylo-vanchenko-divosvt-pradavnh-slovyan.html

Алексей Широпаев: Чем российство вековечней ассирийства? Всё – унылая, скрипучая сансара...

 Недавно был день рождения замечательного поэта Алексея Широпаева. И, кажется, он понемногу становится прежним - именно таким, которого мы знали (в том числе очно) и любили.

* * *
ПОДРАЖАНИЕ И. Бродскому

Если выпало в империи родиться,
А тем более – на стадии распада,
Вас научит независимости птица –
Ей цепляться за империю не надо.

Воспарите в одиночестве и силе!
Пусть безстрастная пустыня заметает
Кости высохшие римов и ассирий,
Стать кремлей и муравейники китаев.

Чем российство вековечней ассирийства?
Всё – унылая, скрипучая сансара.
Всё отмечено дыханьем василиска –
И казарма, и сияние квазара.

Пусть жрецы кадят и славят – ты не верь им.
Всяка тварь несовершенна и финальна.
Нерушимых и невянущих империй
Не бывает – эта истина банальна.

То ли время копошится, то ли черви.
Всё вершится без судьи и адвоката.
Ты ж пари в лимонном зареве вечернем,
Помня Солнце, что не ведает заката.

Если выпало в империи родиться,
А тем более – на стадии безсилья,
Надо радостно и мудро торопиться,
Обретая оперения и крылья.

Одиночество, свобода, пробужденье,
Грудь, избывшая сомнения и спазмы.
Посмотри, как растворяется в паденье,
Некой птичкою отсвечивая, паспорт.

Празднуй, хлебом невещественным питаясь,
И небесным виноградом запивая…
Тонет прошлое, со стоном наклоняясь,
И, как танкер одинокий, догорая.

Апрель 2023

Василь Ковтун: Десь там, окрай світу, де сонце встає...

Десь там, окрай світу, де сонце встає,
Де світло стрічається з тьмою,
Де правда стоїть у війні за своє,
Зі злом залиши́вшись самою.

Де крається небо від болю й журби,
Де вітер роз’ятрює рани,
Де поле могильні вкривають горби
І виє світанок багряний.

Де грішники в битві стають, як святі,
Де помста зростає горою,
Де праведний Бог, мов Христа на хресті,
Освячує відданим зброю.

Де в горлі заклякло без краплі води, 
Де ноги скосились від втоми, 
Де треба ще йти, невідомо куди,
Але все єдино - додому.

Де знаєш напевно, що все те - твоє,
І серце клекоче від того, 
Що там окрай світу, де сонце встає,
Кується твоя Перемога.

17.04.2022р.

Світлина від 19.03.22р. 

P.S. Заради упередження зайвих запитань і заради чесності повідомляю – я нині не є бійцем ЗСУ і зараз не в окопах. Просто рівно рік тому було написано цей вірш, а до нього я використав дане фото, яке було зроблено у березні 2022 р. якось на світанні після нічного чергування на блок-посту неподалік Києва, в той самий час і в тому самому місці, де долею обставин довелось тоді мені бути поруч з тими, кому стала небайдужа рідна земля і кого покликали серце і душа на її захист. Тепер ми друзі і чесно дивимось один одному у вічі. Честь маю. А справжнім Героям Слава!

Василь Симоненко: Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Народ мій є! Народ мій завжди буде
Ніхто не перекреслить мій народ
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!

Василь Симоненко, 24.12.1962

З Днем Незалежності, моя рідна країно, наші героїчні чоловіки і жінки! 
Мирного неба, покарання катам і Перемоги!

М. Юдовский: Чтобы мы оказались достойны нашей победы

Бог признался, что он украинец. Мы

исповедовали друг друга, играя —
доставали огненные шары из тьмы,
вытаскивали черных котят из рая.

Он сказал, что любит желтый и голубой,
обожает вареники, не дурак опрокинуть горилки чарку,
а главное — в постоянном конфликте с собой,
так что небесам становится жарко.

— О себе, — говорит, — не рассказывай, знаю и так давно.
Хлопчик ты неплохой, хоть падлюка, каких немного.
Говори, чего хочешь. Я исполню одно
из твоих желаний. Не торопись, ради Бога.

— Поклянись! 
                  — Могендовидом или крестом?
— Извини. Сделай так, чтобы мы победили.
— Хорошо, — говорит он. — А что же будет потом?
— А  потом мы придумаем что-нибудь сами. Или...

— Или. Вы придумаете — такое, что наяву
у ночных кошмаров мороз пробежит по коже.
Сколько лет на этом свете живу —
повторяется вечно одно и то же.

Слушай, ты же на выдумки мастак.
Перехитри меня. Мне нравятся веселые оглоеды.
Я подумал и говорю ему: 
— Сделай так,
чтобы мы оказались достойны нашей победы.

21.08.2022

Мурат Плиев: Песня на скифском языке

В 2015 году я написал музыку к спектаклю "Хъоды гонд зæд" по пьесе Шамиля Джигкаева, режиссер постановщик Андрей Кокоев.

В конце спектакля звучит песня в исполнении аланской царицы на чисто скифском языке.

Песня была составлена из скифских слов со словаря В.И.Абаева.

Песню исполнила Роза Туаева.

Ma odi panti mrga cyau abra
Ma odi panti mrga cyau abra 
Az gasti man gav baga canga a dune

Rauka panti u vac pati
Ma ana tars razma friman hvar
Hazahra hamara guta mar
Da garu bazu baivar daran

Ma odi panti mrga cyau abra
Ma odi panti mrga cyau abra 
Az gasti man gav baga canga a dune

Путь моей души как полёт птицы на небесах
Путь моей души как полёт птицы на небесах
Иду гостем, нуждаюсь и хочу Божьей руки в этом мире

Светлый путь через слово Господа
И не боюсь направляться с другом солнцем
Тысяча убийц надумали убить
(Но) своей тяжёлой рукой многих сокрушишь

Павло Тичина: Я єсть народ, якого Правди сила! (1943)

Я єсть народ, якого Правди сила! 

Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! —

 а сила знову розцвіла. 

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 

та, подавившись, падаєш в траву…
 Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! 

— а сила знову розцвіла. 

Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять, — 

ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 

на Чорнім морі  — я прошу, молю! — 

вбивайте ворогів, злодюг кремлівських, 

вбивайте без жалю! 

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 

І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! —

 а сила знову розцвіла. 

Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу.

Скіф, що сидить на скелі, та його кінь

Керкинітіда. Еліністичний період. 300 - 290 р.р. до н.е. Мідь. 

А. КЕРКI. Скіф, що сидить на скелі, уліво. 

R. IППОКРА. Кінь уліво

Одеський музей нумізматики.

***

Ми живемо отут,на землі, край Чумацького битого Шляху,
На узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець,
Де кропива глуха вироста із космічного праху,
Де на пил обертається Місяця срібний вінець.

Край Чумацького Шляху живе́мо - у зорях пшениці,
Живемо́ у вівсяних,ячмінних та житніх зірках.
Із блакиті небесної маємо рубані лиця.
Вени,наче пороги дніпровські,гудуть на руках.

Нам ріднею доводиться скіфська, з піщаника, баба, -- 
Скільки мали і маєм рідні у ковильних степах! 
Цю рідню не убити нікому й цей степ не загарбать,
І не стерти кургани,насипані в наших серцях.

Кожен з нас - мов курган край Чумацького битого Шляху,
Де поховано списи, щити і двосічні мечі,
Де поховано коней, волів, де поховано пта́хів,
Що поховані, прагнуть однак позбиратись в ключі.

Кров, як магма, скипає у жилах. Темнішають лиця,
Блискавка́ми зміїться журба на солоних губах, -
Бо комета з хвостом пролітає, немов кобилиця,
По євшаном пропахлих далеких небесних горбах.

Наші чо́ла високі, немов степові небосхили,
І по цих небосхилах, що криють розгадку буття,
Час-шуліка летить на твердих перетруджених крилах,
Час-шуліка летить, і немає йому вороття.

Наші груди - це гнізда для грецьких міфічних грифонів,
Що уперто для вічності наші серця бережуть.
Простір має кордони. Та час був завжди безкордонний - 
У майбутнє з минулого наша прослалася путь.

Наша мить - це краплина, в якій віддзеркалилась вічність.
Вічність - присуд природи, якому підвладні усі.
Край Чумацького Шляху жили і живем на узбіччі,
В галактичному поросі, у галактичній росі...

Євген Гуцало

Анна Симбалайн: Новое Солнце

Мир повергнут во тьму, гнозис больше не льется,
И в руинах стоит прежней мудрости дом,
Но для избранных всходит новое Солнце,
Загорается сердце сверхновой звездой.

Перемены грядут, это чувствует ветер,
И не все устоят в этой битве миров,
Но для избранных все остается на свете
Точно так, как и было – лишь звездный покров

И игра свето-тени на нитях пространства,
Тишина бесконечности, жизнь, что есть миг,
Мы идем, не сдаваясь, маршрутами странствий,
Наблюдений, сомнений и мыслей своих.

Прежний мир износился, рассыпались скалы,
Что скрывали сады и лианы цветов,
И ушло навсегда, что то что нас отвлекало:
Эта наглая ложь, что ты раб и никто.

Прежней мудрости дом не восстанет от века,
Механизм, что построили после – падет,
И откроется истина, где человеку
Самому остается стать тем, кто грядет.

Тем царем златоглавым, которого ждали,
Для себя, своей жизни – дара богов,
И отбросить навеки оковы печали.
Так достигнет он новых своих берегов.

Александр Чулков. Звонок маме в Россию

                                               Елене Новаковской

Мам, ты о чём?.. О какой войне?..
О каком таком небе чистом?..
Это я здесь под бомбами! Это ты мне
рассказываешь о нацистах?!

Мама, вам бред несут по ТВ!
Не верь! Подумать попробуй!
Как я смогу достучаться к тебе
из своего гроба?!

Снова тревога... Нас снова бомбят!
Русские!!!.. Да!!!.. Нелепо?..
Ради чего?.. За свободу нам мстят!
Так бомбили Алеппо...

Что?.. Я всё вру?.. Я несу фигню?!..
Дикторша так сказала?..
Мама, я больше не позвоню.
Нет оттуда сигнала.

2022

Да поможет Махадев украинским воинам!

Сегодня Махашиваратри - Великая Ночь Шивы. 

Да поможет Махадев украинским воинам!

Да будут истреблены полчища асуров и звероподобных  пашу, одержимых пишачами и бхутами.

Да укроются поля их смердящими телами, да наполнятся овраги кровью их и да пожрут их мясо собаки и вороны. 

Ом Намах Шивайа!

Мы – кшатрии Великого Восстания! 
Мы – ужас для брахманов и вайшнавов! 
Наш шаг растопчет самозванных шавок, 
Стопой, как Вишну, соразмерив грани 

И рубежи. Мы – ужас, дети Ушас. 
Ракшасы и виталы – прочь от нас! 
В ад огненный сойдем – и Шивы глаз 
Весь мир сожжет в грядущий Юге час. 

Нам нечего страшиться – меч и лук 
Пред битвой освящен самим Арджуной. 
Мы – сотни тысяч храбрых, сильных, юных 
Готовы пасть, но не страшиться слуг 

Раваны, Вритры и иных чертей. 
Ведь с нами Индра, Сурья одесную, 
А слева – Сома!.. Агни жар мы чуем
В крови народа наших матерей.

(с) Олег Гуцуляк

І наше діло – праведне й святе!

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.

І наше діло – праведне й святе!
Бо хто за що, а ми – за незалежність.
Отож – нам так і важко через те.

Ліна Костенко 

Художник Олег Шупляк

І мертвим, і живим бійцям я дякую!..

 І мертвим, і живим бійцям я дякую!
Бо ви в найнебезпечнішій із зон
Стояли між морозами і мряками
За мій спокійний безтурботний сон...

За світле небо над містами мирними
У час, коли під вами світ гримить... 
За те, що відмовчалися настирно ми, 
Коли ви не вагались ні на мить...

Як ваша воля, нам пробачте, Воїни, 
За опіки, порізи й мозолі...
За біль, що супостатом вам накоєно
За кожен шмат вкраїнської землі...

За холод бліндажів, за дим, за згарища, 
За жар побоїщ, за печаль в очах...
За зраду командира, смерть товариша,
За те, що дух у битвах не зачах...

Довіку нам просити про пробачення,
Шукати – й не знайти потрібних слів...
Сльозою ваших бідних мам оплачено 
За радість наших дочок і синів...

(с) Вікторія Бричкова-АбуКадум

Дмитрий Быков: К шестидесятилетию поэмы Вознесенского «Антимиры»

Вот перечень недружественных стран,
Который возглавляет Пиндостан,
А следом — все былые сателлиты,
Варшавского сообщества сыны,
Что злобою беспримесной налиты
И русофобской подлостью полны.

Завидуют соседи и сосут:

Ресурсов и духовности сосуд —
По дедовским заветам здесь хранится.
Россия — сфинкс. Она сидит в гнезде.
Никто не знает, где её граница:

Где хочется (а хочется везде).
⠀
Российские союзники — ХАМАС,
Крылатые ракеты, нефть и газ.
Когда придёт суровая година
И средства исчерпаются до дна,
Россия принудительно едина,
Но и тогда, как водится, одна.

Она одна, как одиночка-мать,
Какую никому не уломать;
Угрюмая, как люциферов смех,
Всегда одна — как атомная бомба,
Рассчитанная сразу и на всех.

Исполненная дикого апломба,

⠀
Всевластна власть, а нечисть нечиста,
Давно Антихрист вытеснил Христа,
Ум недозрелый, правила косые,
Как замечал покойный Кантемир.
И так как мир вокруг — Антироссия,
То вся Россия в целом — антимир.

⠀
Антитеррор на улице гремит,
Разнузданно хамит антисемит,
Антипопы пиарят антибога,
От злобы раскалившись добела,
И хоть антипрививочников много —
По всей стране кишат антитела.

⠀
Под гром пальбы, под звуки антилир
Мы строим антирусский антимир,
Где правят антисущности из Данте,
Где полшага до книжного костра —
И что дурного, если анти-анти-
Желает быть соседка и сестра?

⠀
Мы — антиподы: это спел не зря
Антисоветчик, прямо говоря,
Давно святым объявленный в Отчизне.
Привычен и уютен русский бред,
И только жаль, что после антижизни
Приходит смерть:

⠀
Альтернативы нет.

«Новая газета» @novayagazeta

Сергей Майнагашев: Хайджи-пророк и Шаман

 ***
Не осуждая волю, явленного Сутью,
Возьми свой бубен ты, шаман,
И я возьму свой ящик семиструнный,
Чатханом названный мой спутник!
Да и зачнём мы битву за Тенгри!
И явим миру глас и тайну Неба!!!
Ты можешь вволю,
Семидесятью семь назвав свой стан Богов
На каждую мою струну чатхана
(всего-то семь от рода!)
По одиннадцать надсмотрщиков тайных
Поставить во главе угла –
Они (почище воли тамплиеров!) –
Мой каждый шаг, мой каждый нерв,
Мой каждый вздох и дрожь чатхана звук –
Припрятан будет сроком до отчёта!

***
И связан будет духом Ирлик Хана –
Подземные миры в твоих чертогах, доле...
Небесный мой шаман!
Ты стража Духов для чатхана моего, но…
Я сын Неба, сын Тенгри,
(как и ты, шаман, позволь быть откровенным!)
Я тот, кто наречён Каганом власти Слова…
Я – мир (озвученный!) твоих недобрых Духов!
Я – мир за-явленных когорты волчьих слухов,
Сбивших в стаи нации, народы, племена…
И Небом мне дано одной лишь песнью ясной
Твоих Богов восславить и… ослабить!
Твой дух, шаман, и Воинство твоё
Столпится в круг моего чатхана –
Зачнёт единственный и верный танец Солнца…
Под бубен твой, шаман, и мне подвластный бубен!

***
И каждый из Богов, тебя пославший для экстаза,
Будет сыт и сносен звукам, порождаемых чатханом…
Ты, шаман, лишь дверь, лишь круг перемещенья Знаков –
А я – почти Тенгри, чьей волей сотворяются миры !..
Планеты и галактики, и огнь, свет, и тьма,
И Дух, и воля Духов, и ты – шаман…
И суть, и смысл, и только потому…
Что дарован мне волею Тенгри
Знак сути, тончайших связей Неба
И миров невидимых, и духов – семидесяти семь…
Мне дан язык и звук семи чатхана моего !
Не каждому такая власть от Неба!
И потому… лишь только мой чатхан
Одной какой-нибудь струной замыслит Песнь –
Все воины твои – все твои Боги (о, шаман!)
Ниспадут к прозрачным звукам огненного света!
И в чём вопрос? К чему вся эта тризна? –
Озвучен будет явью некий смысл…
И в этом – Суть!
И в этом явно – Тайна!
И тебе, шаман, Его уж не постичь!
Так бей в свой бубен, колоти,
Своих Богов ты призови к участию!..
А я всего лишь проворчу:
Я – сын Тенгри, и посланный для счастья!