Скіф, що сидить на скелі, та його кінь

Керкинітіда. Еліністичний період. 300 - 290 р.р. до н.е. Мідь. 

А. КЕРКI. Скіф, що сидить на скелі, уліво. 

R. IППОКРА. Кінь уліво

Одеський музей нумізматики.

***

Ми живемо отут,на землі, край Чумацького битого Шляху,
На узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець,
Де кропива глуха вироста із космічного праху,
Де на пил обертається Місяця срібний вінець.

Край Чумацького Шляху живе́мо - у зорях пшениці,
Живемо́ у вівсяних,ячмінних та житніх зірках.
Із блакиті небесної маємо рубані лиця.
Вени,наче пороги дніпровські,гудуть на руках.

Нам ріднею доводиться скіфська, з піщаника, баба, -- 
Скільки мали і маєм рідні у ковильних степах! 
Цю рідню не убити нікому й цей степ не загарбать,
І не стерти кургани,насипані в наших серцях.

Кожен з нас - мов курган край Чумацького битого Шляху,
Де поховано списи, щити і двосічні мечі,
Де поховано коней, волів, де поховано пта́хів,
Що поховані, прагнуть однак позбиратись в ключі.

Кров, як магма, скипає у жилах. Темнішають лиця,
Блискавка́ми зміїться журба на солоних губах, -
Бо комета з хвостом пролітає, немов кобилиця,
По євшаном пропахлих далеких небесних горбах.

Наші чо́ла високі, немов степові небосхили,
І по цих небосхилах, що криють розгадку буття,
Час-шуліка летить на твердих перетруджених крилах,
Час-шуліка летить, і немає йому вороття.

Наші груди - це гнізда для грецьких міфічних грифонів,
Що уперто для вічності наші серця бережуть.
Простір має кордони. Та час був завжди безкордонний - 
У майбутнє з минулого наша прослалася путь.

Наша мить - це краплина, в якій віддзеркалилась вічність.
Вічність - присуд природи, якому підвладні усі.
Край Чумацького Шляху жили і живем на узбіччі,
В галактичному поросі, у галактичній росі...

Євген Гуцало