Найвідомішою є господарсько-адміністративна концепція: писемність виникла тоді, коли суспільство стало настільки складним, що усної пам’яті вже було недостатньо для обліку майна, зерна, худоби, податків, трудових повинностей і товарообміну. Найкращим прикладом цієї моделі є Месопотамія, де найдавніші протописемні знаки пов’язані передусім із господарським обліком. Спочатку знак позначав певну кількість конкретного продукту, а поступово система знаків ставала дедалі складнішою і перетворилася на справжню писемність. У цьому сенсі можна говорити, що для найдавніших цивілізацій господарська та адміністративна функція була одним із найважливіших, а можливо, й первинним стимулом до створення письма.
Однак ця модель не є універсальною. Історія писемності демонструє, що люди могли прагнути фіксувати не лише матеріальні речі, а й те, що вважали священним, важливим для колективної пам’яті або пов’язаним із надприродним світом. Особливо показовим тут є давньокитайське письмо. Одними з найдавніших добре засвідчених китайських написів є написи на гадальних кістках і панцирах черепах доби Шан. Їх використовували під час ворожіння: правителі та жерці ставили питання про дощ, врожай, полювання, військові походи, здоров’я правителя та волю предків. Отже, в цьому випадку писемність була безпосередньо пов’язана із сакральною практикою. Людина за допомогою знака прагнула не просто зафіксувати господарський факт, а встановити своєрідний зв’язок між людським суспільством і світом богів та предків.
