Хто такі сармати та звідки вони прийшли? Історичні та археологічні дані свідчать, що сармати сформувалися на теренах Південного Уралу та Казахстану (археологи пов'язують їх із прохорівською культурою IV–II ст. до н. е.).
Поступово просуваючись на захід, вони витіснили споріднених скіфів із Північного Причорномор'я. Згодом, у I столітті н. е., перші сарматські племена (язиги) перетнули Карпати й осіли в межиріччі Дунаю та Тиси.
Щоб простежити цей шлях на молекулярному рівні, дослідники секвенували 156 стародавніх геномів I–V століть н. е. із території Великої Угорської рівнини та передгір'їв Карпат у сучасній Румунії, а потім об'єднали їх із уже відомими геномами степових сарматів.
Генетичний аналіз засвідчив, що сармати Карпатського басейну мали переважно місцевий європейський генетичний профіль. Вони швидко змішалися з корінним населенням (кельтами, даками та іншими давніми мешканцями регіону) і перейшли до осілого способу життя.
Головною відмінністю карпатських сарматів від сусідніх європейських народів стала невелика, але статистично значуща частка східноазійського компонента (ANA, або Ancient Northeast Asian), принесеного зі степів Уралу та Казахстану. Сармати, поховані в Румунії за межами Карпатської дуги, виявилися генетично значно ближчими до степових племен Уралу. Імовірно, вони слугували проміжною ланкою та своєрідним генетичним мостом під час міграції в Центральну Європу.
Застосувавши метод пошуку ідентичних за походженням сегментів ДНК, який дає змогу виявляти навіть далеких біологічних родичів, учені довели прямий родинний зв'язок між карпатськими, румунськими та уральськими сарматами. Наприклад, жінка ранньосарматського періоду з Угорщини (зразок FKD-150) мала спільні ділянки ДНК завдовжки 48,5 сантиморгана зі степовою сарматкою з Північного Причорномор'я (DA139). Та, своєю чергою, була біологічною родичкою сармата з Південного Уралу (chy001) та сармата з Румунії (POG-10). Водночас у карпатських сарматів майже не виявили спільних IBD-сегментів із західними скіфами, які заселяли цю територію в попередні століття. Це підтверджує, що сармати не були прямими нащадками місцевих скіфів, а прийшли новою міграційною хвилею зі сходу.
Аналіз однобатьківських маркерів, до яких належать Y-хромосома (передається по батьківській лінії) та мітохондріальна ДНК (по материнській), виявив разючу асиметрію. У сарматський період у Карпатському басейні відбувся різкий сплеск східноєвразійської чоловічої гаплогрупи R1a-Z93, характерної для степових культур бронзової доби, скіфів та уральських сарматів. Натомість материнські лінії (мтДНК) залишилися майже незмінними та місцевими. Це переконливо свідчить, що рушійною силою сарматської міграції на захід були переважно чоловічі військові загони, які одружувалися з місцевими жінками.
Висока роздільна здатність генетичного аналізу дала змогу зафіксувати дві раніше невідомі міграційні хвилі всередині самої сарматської епохи.
Під час ранньо-середнього періоду (II–III ст. н. е.). на деяких могильниках з'являються люди з виразним північноєвропейським (скандинавським та вельбарським) походженням. Це пов'язано з переміщенням германських племен (квадів, маркоманів, вандалів) під час Маркоманських воєн. Поруч із ними зафіксовано поодиноких вихідців із глибин Центральної чи Східної Азії. У пізній період (IV ст. н. е.) в низці пізньосарматських поховань виявлено приплив населення зі східносередземноморським та південноєвропейським профілем, тобто переселенців із сусідніх провінцій Римської імперії.
У другій половині IV століття н. е. в Карпатський басейн вдерлися гуни, що поклало край політичному домінуванню сарматів.
Однак генетика спростовує уявлення про повне винищення або витіснення попереднього населення. Більшість людей, похованих у Карпатському басейні в гунську епоху (IV–V ст.), генетично залишалися прямими нащадками місцевих сарматів. Нові кочовики зі східноазійською генетикою (пов'язані з елітою хунну та гунів) становили меншість. ДНК карпатських сарматів простежується й у наступні епохи, зокрема серед населення Аварського каганату та в період угорського завоювання батьківщини (IX–X ст.).
Окремою сенсацією дослідження стали два зразки з передгір'я Карпат у Румунії (LMO-8 та RAM-7), датовані радіовуглецевим методом VIII–VII століттями до н. е., тобто за 500–600 років до офіційної появи сарматів у цьому регіоні. Попри настільки ранній вік, їхні геноми виявилися практично ідентичними геномам уральських степових сарматів. Дослідники припускають, що ці індивіди могли потрапити до Карпатського регіону разом із ще давнішою хвилею степових кочовиків (кіммерійцями), чиї міграції відбувалися саме в той час.
Дослідження в журналі Cell наочно демонструє, як насправді відбувалися давні міграції. «Забутий народ» сарматів не зник безслідно під ударами гунів чи гепідів. Народившись у степах Південного Уралу, їхні воїни принесли свій генетичний і культурний код до самого серця Європи. Протягом століть вони розчинялися в місцевому населенні, ставши невидимим, але невід'ємним фундаментом для подальших народів Карпатського басейну.

Комментариев нет:
Отправить комментарий