Сергій Чаплигін: Два розуміння націоналізму

Останнім часом нам почали активно втюхувати якусь соціальну абстракцію -  проєкт існування громадян без національної держави, побудову «креольської нації», зміст без форми, без позитивної колективної ідентифікації та прив‘язки до свого етносу, традиції, культури чи моралі.

Мовляв, саме територія, а не культура, є характерною національною ознакою.

Секст Емпірик говорив мудрі речі - «без відсутності чіткого критерію стає неочевидним і істинне, а розбіжність у думках про істину призводить до утримання від судження».

Тому давайте визначимося.

Націоналізм, і як ідеологічна доктрина, і як політична практика, формувався в різних регіонах в унікальних, властивих конкретної території та історичному відрізку часу умовах. В тому числі і в Україні. Така історична різноманітність вплинула на появу безлічі підходів і теорій, які прагнуть пояснити феномени нації та націоналізму, виявити умови їх виникнення, сутнісні риси, види та типи.

Для початку розглянемо два полярні погляди на сутність «нації» - органічний (примордіалістський) і механічний (конструктивістський). 

З XIX століття і до середини XX в., в осмисленні питання сутності нації переважає примордіалістський підхід, який і досі залишається одним із провідних поглядів. Він розглядає «націю», як відпочаткову природну спільність людей, поєднаних постійними ознаками (те, що сьогодні прийнято називати грецьким терміном «етнос»). Тут приналежність до нації є вродженою характеристикою індивіда.

Але у другій половині XX ст. до аналізу цього питання з‘являється новий підхід - конструктивізм, який розглядає суспільні феномени не як заздалегідь об'єктивно задану реальність, а як продукт людської свідомості та діяльності, - тобто штучні соціальні конструкти.

Початок становлення конструктивізму пов'язують із виходом 1967 р. праці П. Бергера і Т. Лукмана під назвою «Соціальне конструювання реальності». Велику роль тут відіграв професор Бенедикт Андерсон, який в 1983 р. опублікував працю під назвою «Уявлені спільноти». У ній він говорить, що нація - це уявна цілісність, мислимий конструкт, а не заздалегідь сформована біологічна чи соціально-історична даність.  Тут нація розглядається як феномен Нового часу та епохи капіталізму - поява нації відтворює для індивіда осмислену та зрозумілу картину світу, втрачену після занепаду цілісної складової релігійного світогляду монархічно-станової системи в епоху Реформації та Просвітництва.  Такий собі продукт штучної організації, заснованої на договорі та колективній волі громадян. А оскільки основою національної ідентичності є трактування нації її носієм, то ми маємо дати відповідь на те, що ми розуміємо під «нацією»?