Поиск сайту / Site search

12.08.2022

Кримськотатарський Ресурсний Центр: Несвоєчасна реалізація прав корінних народів призводить до міжнародних конфліктів, у якому Україна опинилась сьогодні

  Менеджерка Кримськотатарського Ресурсного Центру Ludmila Korotkih вважає, що несвоєчасна реалізація прав корінних народів призводить до міжнародних конфліктів, у якому Україна опинилась сьогодні.

Таку думку вона висловила під час участі в інтерактивному круглому столі «Збереження ідентичності корінних народів в умовах війни та глобальних викликів ХХІ ст.».  

☝️  «Україна з 1991 року по 2014 не спромоглась реалізувати право на самовизначення корінного кримськотатарського народу, що стало би значною перепоною для проведення псевдо референдуму у Криму в 2014 році, яким рф спробувала легітимізувати спробу анексії Криму», - пояснила Людмила.

Людмила Коротких додала, що на жаль, від міжнародних конфліктів та мілітаризації страждають не лише корінні народи України, а багато інших корінних народів по всьому світу, саме тому під час 15 сесії Експертного механізму з прав корінних народів, яка відбулась у липні цього року ЕМРІП вирішив продовжити термін прийняття внесків від зацікавлених сторін в рамках проведення дослідження «Мілітаризація земель корінних народів: правозахисний фокус».

Також менеджерка КРЦ нагадала, що на виконання рекомендацій 15 сесії Постійного форуму ООН з питань корінних народів Кримськотатарський Ресурсний Центр системно здійснює моніторинг, фіксування та документування порушень прав корінного кримськотатарського народу, які є жертвами  воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчиняються російськими військами.

11.08.2022

Навасард, дохристианский праздник начала Нового года

Сегодня в Армении праздную Навасард, дохристианский праздник начала Нового года. Навасардом  (арм. Նավասարդ) также называется и весь первый месяц древнеармянского календаря. Навасард имел 30 дней, начинался 11 августа и заканчивался 9 сентября. В древнем календаре армян год состоял из 12 месяцев по 30 дней и дополнительного, 13-го месяца – в 5 дней: Навасард, Ори, Сахми, Тре, Кахоц, Арац, Мегекан, Арег, Агекан, Марери, Маргац, Хротиц и Авельяц (добавочный). Кроме месяцев, названия имели и каждый день месяца. После принятия христианства древнеармянский календарь в Армении вышел из употребления и постепенно был забыт.

Почему же Навасард празднуют именно 11 августа?

Дело в том, что в начале августа созвездие Ориона выходит из зоны невидимости (в годовом цикле) и именно 11 числа в четыре утра происходит кульминация этого процесса, когда верхняя звезда пояса Ориона (Минтака) достигает небесного экватора. В армянском языке пояс Ориона имеет свое собственное название — "шампрук-кширк", что в буквальном переводе означает "шомпол равновесия".

Орион в Армении именуют созвездием Айка. Армянское летоисчисление по древнеармянскому календарю начинается с победы (h)Айка Наапета (Патриарх) над тираном Бэлом в 2492 году до н. э. Лучник (h)Айк является родоначальником армян и основателем царской династии Айказуни (отсюда и самоназвание нации — "hay"). Согласно легенде, Айк трехперой стрелой убивает Бэла, представляющего собой созвездие Тельца

Навасард праздновался именно в честь победы Айка над Бэлом, поэтому его отмечали с 2492 года до н.э. вплоть до начала XVIII века, когда по указу католикоса Симеона Ереванци 1 января стали официально считать началом Нового года.

Издревле Навасард отмечался всенародно: его праздновали все от представителей царской семьи до крестьян. Для древних армян это был один из любимейших праздников – начало нового года и новой жизни, сопровождаемое народными гуляниями и играми на протяжении недели.

Говорят, в день празднества боги спускались на землю, купались в священной реке Арацани и наблюдали за празднеством с заснеженных гор. Чтобы праздник прошел благополучно, люди должны были угодить богам, а именно, принести в жертву кровь рогатого скота, зерна пшеницы, проводились разные обряды и ритуалалы. Праздник Навасард длился неделю и посвящен семи армянским языческим богам: Арамазду – верховному армянскому богу, Анаит – верховной богине-матери,  Астхик – богине любви и красоты, Нане – богине войны и мудрости, Ваагну — богу войны, охоты, огня и молнии, Михру — богу солнца, небесного света и справедливости и Тиру – богу письменности, мудрости, знаний, защитнику наук и искусства.

Сегодня из языческих армянских храмов сохранился только Гарни, куда и по сей день местные жители и горожане едут праздновать Навасард. Празднества проходят также в мегалитической комплексе Караундж.

С Навасардом всех!  

10.08.2022

Борис Кушнирук, Ярослав Исаков: Как правильно дезинтегрировать Российскую империю

Ошибочно считать главным злом коммунистический или путинский режим, они лишь оболочка для империи. Пока она не исчезнет, гарантированная угроза миру сохраняется.

Фундаментальная ошибка аналитических западных центров, экспертов и политиков за последние 100 лет состоит в том, что злом они считали не российскую империю, а коммунистический режим, который был лишь оболочкой для нее. Но именно феодальная в своей основе российская империя, независимо от правящего там режима и названия этого образования — царского, коммунистического, фашистского или любого другого следующего, — такова, что в последние три столетия угрожает миру и безопасности в Евразии.

Эта империя, как и любая другая, не может осовремениваться. Люди, независимо от этнического происхождения, вероисповедания, генетических особенностей, не являются и не могут быть плохими в своей сущности. Но оказываясь под влиянием господствующих нарративов, поведенческих норм, более 100 миллионов подданных этой империи формируют, почти без изменений, фактически то же самое ментальное поведение, которое можно наблюдать в течение 18-21 веков.

До тех пор, пока она окончательно не исчезнет, восстановив право на самоидентификацию и самоопределение почти 200 народностей, расположенных на ее территории, будет существовать гарантированная угроза международного терроризма и новой вооруженной агрессии оттуда.

Если не будет проведено управляемое разделение российской империи, с формированием демократических государственных образований на ее территории, с определенным протекторатом над ними тех или иных государств, это означает, что мир покупает билет для неизбежных новых угроз, которые могут быть даже более опасными для цивилизованного мира, мирового правопорядка, чем те, с которыми он сталкивается сейчас.

09.08.2022

Кримськотатарський Ресурсний Центр: «Багатство у різноманітті. Збережемо корінні народи України!»

 Кримськотатарський Ресурсний Центр

 «Багатство у різноманітті. Збережемо корінні народи України!»: КРЦ розпочинає шторм у соцмережах до Міжнародного дня корінних народів світу

Кримськотатарський Ресурсний Центр розпочинає шторм у соціальних мережах, присвячений Міжнародному дню корінних народів світу. Закликаємо кожного стати частиною цієї кампанії.

Для того, щоб долучитися до шторму «Багатство у різноманітті. Збережемо корінні народи України» КРЦ, перейдіть за посиланням на наші сторінки в соцмережах:

▶ Facebook: https://www.facebook.com/CTRC2015 https://www.facebook.com/liberatecrimea

▶ Twitter: https://twitter.com/ctrcenter

▶ Instagram: https://www.instagram.com/ctrc_center/

▶ Telegram: https://t.me/LIBERATECRIMEA

1. Оберіть плакат https://cutt.ly/fZCWE4Y  

2. Скопіюйте типовий текст та поширте його власним дописом у себе на сторінці або поділіться своїми думками та переживаннями.

3. Затегайте друзів.

4. Особистим повідомленням з цією інструкцією попросіть друзів долучитися до шторму.

Типовий текст:

Олег Шинкаренко: Еволюція ідеології культурної парадигми

Архаїчне домодерне суспільство (0 - 1900)

Головним є Бог, а його представники на Землі - Цар, Король і Папа Римський. Вони і тільки вони створюють естетичні орієнтири, аби відрізнити прекрасне від потворного. А хто проти, тому Король накаже відрубати голову.

Модерне суспільство (1900 - 1950)

Головним є щось невідоме, за межами досвіду людини, ми ніколи не зможемо зрозуміти, що це і навіть побачити його, але воно точно існує і скоро, дуже-дуже скоро всі у цьому переконаються. А хто в це не вірить, той ворог народу, зараз наша партія організує суд і винесе вирок, а цей виродок потрапить до ГУЛАГу, Заксенгаузену, буде розстріляний, спалений у крематорії, повішений або закатований. Кому пощастить - потрапить за ґрати років на 10. Без права листування.

Постмодерне суспільство (1950 - 2010)

Вам все набрехали. Немає нічого головного, все однакове, робіть, що хочете, це ніяк не карається, ніхто нікого нікуди не посадить і не розстріляє. Навіть пальці в дверях не защемлять. Немає ніяких обмежень. Цінність мистецтва хоч і виникає на перетині особливого унікального погляду митця та суспільного резонансу доби, але вона не є абсолютною для всіх. Якщо одна людина бачить цінність, то вона існує тільки для неї персонально. Немає жодної переваги смаків мільйонів людей перед смаками одної людини. Взагалі немає ніяких переваг ні в чому. Звісно, відсутність ієрархій провокує аматорство і графоманію, ну то й що? А чим геній краще за графомана? Та нічим. 

Метамодерне суспільство (2010 - сьогодні)

Головним є те, що нам подобається зараз. Через секунду ми можемо про це забути. Але зате ми можемо вважати головними речі, які суперечать одна одній, а можемо й не вважати. Взагалі немає ніяких "ми", не існує особистостей та персоналій, все розпливається і змінюється кожну мить, перемішується, знову зосереджується в той момент, коли в цьому виникає сенс, за мить сенс зникає, а може, його й не було. Ніхто нічого не пам'ятає більше 5 хвилин. А навіщо? Все одно все можна загуглити. Щоправда в мережі багато фейків. Ну то й що? Правда - це те, що нам зараз подобається і приносить задоволення.

08.08.2022

Максим Розумный: Ненависть русских и ненависть украинцев

 Главное оружие России, ее неистощимый стратегический ресурс – это ненависть. Думаю, что ни один россиянин на самом деле не верит, в то, что путинская "спецоперация" сделает его жизнь лучше. Они даже уверены, что жизнь станет хуже. Но они готовы "терпеть", лишь бы реализовать свою ненависть - к Украине, к украинцам, к Западу, к Америке, ну, и дальше, по списку.

За возможность "дать свободу" своей ненависти они готовы платить. Дорого платить. Ну, не думали ли они в Улан-Удэ, что Украина на них действительно нападет?

Настоящая ненависть в наших краях стала достаточно редким ресурсом. Ее еще очень много на Ближнем Востоке. Иногда находят в Африке. Но в Европе?

В свое время открылись рудники на Балканах. Впрочем, Западу удалось их прикрыть, за что его в России начали ненавидеть еще больше.

Российский эксклюзив на ненависть и его производный продукт – страх – создали миф о русском могуществе, о великом и всесильном Путине, который поднимет флаг великой Борьбы и призовет под него всех ненавистников и истинно ненавидящих – от корейских коммунистов до иранских фундаменталистов.

Ошибка Путина заключается в том, что он поделился своим ресурсом ненависти с украинцами. Пока он один носился со своей ненавистью и дозированно разбрызгивал ее средствами информационного влияния и специфической российской "дипломатии", все было хорошо. Его боялись, с ним садились за один стол, ему заглядывали в глаза с надеждой увидеть там что-нибудь, кроме ненависти, например, здравый смысл.

А все почему? Потому что россияне в ненависти чемпионов. Были. Пока не начали тягаться в этом виде спорта с украинцами.

Просто до сих пор им все довольно легко прощали. Простили европейцы за десятилетие унижения и угнетения в "социалистическом лагере". Простили венгры за 1848-й и 1956-й. Простили казахи за голодомор. Простили даже чеченцы. Потому что все они оказались "отходчивыми".

А украинцы, кажется, не "отходчивые". По крайней мере, часть из них.

----------------------------------

Головна зброя Росії, її невичерпний стратегічний ресурс - це ненависть. Думаю, що жоден росіянин насправді не вірить, у те, що путінська "спецоперація" зробить його життя кращим. Вони навіть впевнені, що життя стане гіршим. Але вони готові "тєрпєть", аби лише реалізувати свою ненависть - до України, до українців, до Заходу, до Америки, ну, і далі, за списком.

За можливість "дать волю" своїй ненависті вони готові платити. Дорого платити. Ну, не думали ж вони в Улан-Уде, що Україна на них справді нападе?

Справжня ненависть в наших краях стала вже досить рідкісним ресурсом. Її ще дуже багато на Близькому Сході. Час від часу знаходять в Африці. Але в Європі? 

Свого часу відкрилися копальні на Балканах. Втім, Заходу якось вдалося їх прикрити, за що його в Росії почали ненавидіти ще більше.

Російський ексклюзив на ненависть та його похідний продукт - страх - створили міф про російську могутність, про великого і всесильного Путіна, який підніме прапор великої Боротьби і закличе під нього всіх ненавистників та істинно ненавидящих - від корейських комуністів до іранських фундаменталістів.

Помилка Путіна в тому, що він поділився своїм ресурсом ненависті з українцями. Поки він один носився зі своєю ненавистю і дозовано розбризкував її засобами інформаційного впливу та специфічної російської "дипломатії", все було добре. Його боялися, з ним сідали за один стіл, йому зазирали в очі з надією побачити там щось, крім ненависті, наприклад, здоровий глузд.

А все чому? Тому що росіяни в ненависті чемпіони. Були. Поки не почали змагатися в цьому виді спорту з українцями.

Просто досі їм все досить легко пробачали. Пробачили європейці за десятиріччя приниження і гноблення в "соціалістичному таборі". Пробачили угорці за 1848-ий і 1956-ий. Пробачили казахи за голодомор. Пробачили навіть чеченці. Тому що всі вони виявилися "отходчівиє".

А українці, здається, не "отходчівиє". Принаймні, частина з них.

Alexander von Hahn: Вздёрнутая на дыбы, чекистами вознесенная Русь

Как странно: покоряли космос, целину, атом. 

Сейчас покоряют Запад. 

Великая страна, в которой нет ничего, кроме величия. Как снега в январе. 

Ничего больше - ни туалетной бумаги, ни детского питания, ни лекарств, ни сострадания, ни милости к падшим. 

Только победа и любой ценой, без компромиссов, желательно на последнем издыхании, в полном изнеможении, шоб кровь износу, шоб уже ни шагу назад, грудью на амбразуру, за всех и за вся, испить чашу до дна и облизать стенки, не оставив врагу ни капли страдания, ни грамма боли, ни крошки мук. 

И победить. За миг до конца. Потому как победа только тогда побеждает, когда она крайняя, когда нет и не может быть ничего после, никакой бытовухи, никакой суеты. Когда все застывает от ее невообразимого, несообразного, надмирного величия. 

Потому как вопреки - истории, логики, природе, гравитации, склонениям и спряжениям. Самой жизни и наперекор смерти. Поперёк, вспять, всегда ввысь и никогда вскользь.

Вздёрнутая на дыбы, чекистами вознесенная Русь

07.08.2022

Фергад Туранли: Міграційні процеси на Кавказі: причини, перебіг подій і наслідки

Фергад ТУРАНЛИ, доктор історичних наук, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», вул. Сковороди, буд. 2, м. Київ, Україна, 04070 (ferhadturanly@gmail.com)

Анотація 

У статті йдеться про дослідження проблеми міграційних процесів на Кавказі, зокрема наголошується на причинах розподілу території Азербайджану на Північну та Південну. Згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, які спричинили здійсненню міграційних процесів, а саме переселення вірменського населення з території Ірану та Османської імперії на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з метою зміни етнічного та релігійного складу. У наслідок цієї політики місцеве азербайджанське населення були витиснені та   депортовані. Цей процес тривав до 90-років ХХ ст. і спроваджувався окупацією історичних земель Азербайджану та Грузії / Сакартвело про що свідчать численні архівні документи та свідки. Підкреслюється, що найважчим моментом у зазначеній ситуації є те, що місцеве населення, зосібна діти, жінки, люді похилого віку зазнавали тортур і фізичне знищення з боку вірменських збройних терористичних угрупувань, що називається геноцидом і  позбавлення людей права жити у своїх рідних оселях.

У результаті тривалою національно-визвольної боротьби азербайджанського народу 27 вересня 2020 року розпочалася Вітчизняна війна.

Ключові слова: історія, міграція, Кавказ, міжнародні відносини, право, війна,  мир

Значущість теми названого дослідження полягає у тому, що проблеми міграційних процесів на Кавказі пов’язані з окупацією та розподілом території Азербайджану на Північну та Південну, анексією Грузії наголошується на об’єктивних причинах, перебігах та  наслідках. У зв’язку з цим трагічні події, котрі були пов’язані з скоєнням проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, слід згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали у Нагірному Карабасі, зокрема руйнування культурної спадщини, житла та господарства людей у містах Шуша, Лачин, Ходжавенд, Кельбеджер, Агдере, Агдам, Фізулі, Джебраїль, Ґубадли, Зенгілан та ін. Азербайджану що були загарбані в 1992–1993 роках. У наслідок цих дій 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів перебував під окупацією вірменських збройних загонів. Тільки 1988 – 1993 роках  до 1,5 мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з адміністративної території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських земель.

Необхідно зазначити, що причини цих подій пов’язані з історією, яка починається у XIХ ст., коли азербайджанці почали зазнавати фізичного знищення та тортури з боку вірменських шовіністичних сил, які діяли під безглуздим лозунгом створення своєї країни за рахунок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму й очистити від місцевого азербайджанського населення. Варто сказати, що з анексією Східної Грузії тобто Картлі-Кахетинського царства, загарбання названою імперією означених територій  посилився  . У цей час завоювання Росією азербайджанський земель, у тому числі так зв. Шораельського та Памбакського султанств Іреванськогого ханства викликало руху протесту з боку правителя та населення ханста, зокрема ґенджинського.   

06.08.2022

Черкесогаи — самоназвание ветви армян, переселившейся в среду адыгов Северного Кавказа

 Черкесогаи — самоназвание ветви армян, переселившейся в среду адыгов Северного Кавказа. Название сформировалось в процессе ассимиляции армянского этноса путем соединения имени черкесов с самоназванием армян hay («хай»). В начале процесса переселения самоназванием выступал этноним «эрмелы», в переводе означающий «армяне». Известны другие наименования этноса: закубанские армяне, горские армяне, черкесские армяне.

Культура черкесогаев, или черкесских армян, представляет удивительный сплав горского этического кодекса и древних армянских традиций христианства. Трудный путь в поисках своего места, полный лишений и переселений, привел к формированию удивительного этноса, продолжающего до сих пор сохранять национальную самоидентификацию и аутентичность.

Отдельные случаи миграции армян на Северный Кавказ известны еще с I столетия до нашей эры, когда в регион пришли, а затем частично осели армянские легионы Тиграна Великого. Первое крупное переселение армян в горную Черкесcию и на Тамань относится к XI-XIII вв. Миграция связана с падением армянского Анийского царства, захваченного Византией. Эта волна переселения находит подтверждения в местных легендах. В преданиях говорится, что переселенцев горские князья приняли с почестями, дружбу закрепили браками армян с черкесскими девушками. Легенда имеет под собой фактическое обоснование: долгие годы у этноса мужские имена были армянскими, а женские — исключительно адыгскими.

Ашхен - аланская царевна-подвижница крещения Армении Великой

Ашхен  была дочерью царя Алании по имени Ашхадар (Ашкатар). Имя её матери история не сохранила. Жила царевна в конце 3 - начале 4 века н.э. Точная дата рождения Ашхен неизвестна. 

Родилась она в период между 260-280 годами нашей эры. Ее детство и юнность прошли в Алании. Армянские источники не рассказывают о периоде ее жизни до замужества с царём Великой Армении Тиридатом III Аршакидом. Их союз был политическим решением двух соседних государств и был призван защитить северные рубежи Армении от набегов кавказских горцев и получить крепкого союзника в противостоянии Армении с Сасанидским Ираном.

С подвижничеством Ашхен и ее золовки Хосровидухт (сестра Тиридата lll ), армянские источники связывают создание в 301 году Армянской апостольской церкви.

Вплоть до своей смерти (приблизительно в 330 году н.э.), Ашхен со своей царственной семьёй, содействовала распространению христианского учения в Армении, участвовала в строительстве Эчмиадзинского собора, церквей Святой Гаянэ,  Святой Рипсимэ и Шогакат.

Ашхен, Тиридат III и Хосровидухт — святые в Армянской апостольской церкви, и их праздник приходится на субботу после пятого воскресенья после Пятидесятницы (примерно 30 июня).

Имя Ашхен стало популярным в армянском ономастиконе. Его этимология возводится к аланскому "æхсин" - "госпожа", либо "æхсинæг"- "горлица".

Фрагмент фрески Эчмиадзинского собора. Тиридат lll Аршакуни с женой Ашхен и сестрой Хосровидухт. Художник Овнатан Нагаш (1661-1722гг.).

05.08.2022

Вадим Штепа: Крах имперской оппозиции

Откровенно имперская война России против Украины все более остро ставит вопрос о будущем самого агрессора. 

Это пугает не только кремлевскую власть, но и антипутинцев. Многие из них догадываются, что заменой "плохого" царя на "хорошего" уже вряд ли удастся отделаться. Придется решать более фундаментальную проблему - почему после всех исторических "освобождений" (Февраль 1917, Август 1991) Россия неизбежно сворачивала в ту же имперскую колею? И даже если в Кремле после этой войны воссядет либеральный "голубь", есть ли гарантии, что через какое-то время он не эволюционирует в нового великодержавного "ястреба"?

Московская оппозиция, которая называет себя "российской", мыслит теми же имперскими категориями, что и Кремль. Империя - это необязательно внешняя агрессия, прежде всего это внутреннее деление страны на "метрополию" и "провинции", которым положен заведомо подчиненный, а иногда и напрямую колониальный статус. Понятно, что в таких условиях никакое реально федералистское мышление, как в США или ФРГ, невозможно.

Особенно наглядно это проявляется в истории вильнюсских Форумов свободной России, которые вот уже несколько лет проводятся по инициативе Гарри Каспарова. Ведущими основных панелей там, как правило, выступают "звезды" московской оппозиции, которые привычно вещают "за всю Россию", а федералистам из разных регионов отводится лишь одна "факультативная" дискуссия, которую порой даже забывают включить в общую трансляцию. И они оказываются "диссидентами среди диссидентов".

Впрочем, откровенное непонимание принципов федерализма демонстрируют практически все течения российской оппозиции. Например, глава штаба Навального Леонид Волков утверждает: жители разных российских регионов не могут даже представить, что их столицей не является Москва. А весь "федерализм" у него сводится к тому, что Москва не должна совсем уж грабить "провинцию", нужно что-то оставлять и ей самой. Федерация как договор равноправных субъектов для Волкова такое же табу, как и для Кремля.

03.08.2022

Амвросий фон Сиверс: Киев как парадигмальный цивилизационный центр

Просто так ругать Московию, подразумевая под нею Россию, - безсмысленно. Нравится сие только тем, кто или глуп, или хочет отвести внимание от внутренней гангрены. А она заключается в советском наследии. И оное — вовсе не «русское», а интернациональное и безнациональное. Оно — вселенский вирус, умертвляющий цивилизацию, но порождающий своих адептов...

Некогда Корчинский озвучил — оригинально, а не по-эпигонски — дискурс Руси-Украины... Не станет гравитационного центра в Мск — подымется Киев для всех. И только тогда он актуализуется, как аутентичный продолжатель «Киевской Руси». С сим никогда не согласятся архаические центры Руси - ни Holmgård, ни Rugstaff, - но гравитационное поле Киева будет велико, и превзойдет саму территорию Украины.

Высказана как бы парадоксальная мысль: Украина от Черного до Белого моря. Думаете, отрыжка польского Междуморья? Нет, иное!  Если объявляется преемство от т. н. Киевской Руси (коей пусть никогда и не существовало), сохраняется Киев как парадигмальный цивилизационный центр. 

Но сей цивилизационный центр имеет несколько очень определенных категорий, кои могут не укладываться в современное сознание ни украинцев, ни русских, ни, возможно, поляков.

Киев как цивилизационный центр - не есть отверженный центр Литвы ли, Речи Посполитой ли. Если Киев есть центр Руси, то се — древний центр, до периода монгольского ига, даже до Литвы, и тем паче до польского культурного влияния. Сейчас всё мыслится в категориях барокко и сопротивления контр-реформации, или Запорожской Сечи. Но Киевское Великое Княжество — не тождественно новооснованной Сечи и совершенно чуждо иным преемствам. Нордическая линия Känugård’a притягивает в свою орбиту всё пространство, как последний фронтир перед нашествием азиатской магмы

Но се — архаические темы, погребенные под чисто советскими глыбами. Видеть фантастический «московский улус» и не замечать очевидный советский ход всей кремлевской политики — или приятный самообман или злонамеренный обман и манипуляция. УССР — мертвая альтернатива для Руси-Украины, что разъедают изнутри на разных уровнях ее ментального пространство. 

То, что Украине после падения СССР было дано 30 лет относительной свободы (в отличие от РФ) — дар Свыше. Так и надо понимать поданные возможности для осуществления свободы. Свобода утрачивается быстро, ведь большинство населения — не герои сопротивления, а постыдные оппортунисты. Но важно только иное — что вечное, а не временное. 

02.08.2022

Владимир Емельянов: Почему России нужна демократия

Народ у нас прикипел к стабильности. Он не хочет частой смены руководства. Кроме того, он не доверяет самому себе как источнику принятия решений. В результате демократия представляется ему нежелательным строем, потому что при нем нет защиты и покровительства сверху, ведь все власти временщики, а политические решения принимаются неквалифицированным большинством. 

Однако все это общие рассуждения. Конкретика монархии в России такова, что это всегда абсолютизм, самодурство, бездумная трата людских ресурсов, неистовый блуд и гонения на инородцев. 

Демократия и республиканский строй дают хотя бы призрачную надежду на то, что следующий глава государства не унаследует черт предыдущего. И что он будет происходить из другого региона, из другого круга, чем предыдущий. И что он будет подотчетен хотя бы своему ближнему кругу. Это уже большое благо.  Ну, и, разумеется, священный статус царя, религиозный ореол вокруг него больше невозможен. 

Мы знаем, как лихо летят царские головы из-под разных гильотин. Следовательно, монархия не сама по себе, а именно в своей российской специфике была бы для России хуже республики.

01.08.2022

Павло Казарін: Чим прорадянська людина небезпечніша за радянську

Прорадянська людина небезпечніша, ніж радянська. Тому що не прикидається порядною.

Радянська людина могла бути щиро переконана в тому, що масових репресій у 30-ті роки не було. Що Катинь — діло рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія — це наклепи Заходу. Що компартія щиро будує державу загального процвітання.

Врешті-решт, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою та домівкою, між чергою за гарнітуром та спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна залізна завіса була щільна й застила будь-яку альтернативну картину світу. Навколишня реальність була вибудована до його народження, система пропаганди відлагоджена задовго до того, як він почав перейматися якимись запитаннями. У нього просто не було іншої реальності, крім тієї, в якій він існував. Але щойно герметичний купол взявся тріщинами — Радянський Союз почав розповзатися по швах.

Пострадянська людина, що ностальгує за СРСР, — це явище геть іншого ґатунку.

Бо в багажі нового обивателя — дев’яності роки. Час, коли відкривалися архіви. Коли з’являлися інтерв’ю дисидентів. Коли було оприлюднено інформацію про масштаби репресій. Коли жодних ілюзій щодо радянської системи придушення інакодумців вже не лишилося.

Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, що була вибудована в СРСР. У дев’яності ці дані стали мейнстримом — вони лунали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.

Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прибічник СРСР робить це свідомо. Радянська людина заперечувала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська — виступає у ролі адвоката диявола.

Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве «зате». «Зате космічні кораблі». «Зате всі боялись». «Зате стабільність».

Усі його «зате» — це тільки спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших. Він переконав себе, що йому особисто було затишно у старій реальності — і він без тіні сумнівів готовий виміняти її на долі інших. Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання.

Пострадянський прорадянський — це той, хто свідомо відмовився від правди. Той, хто добровільно вдів на себе шори. Той, хто ладен виносити в одну частину рівняння персональний комфорт, а в іншу — долі всіх інших.

І якщо це не підлість, то що таке підлість? 

Це уривок з книги, яку я встиг написати до війни. Український наклад вже був розпроданий, але видавництво змогло трохи додрукувати. Тому тримайте посилання: 

«Дикий Захід Східної Європи»:

https://vivat-book.com.ua/dikiy-zakhid-skhidnoi-vropi.html 

А за цим посиланням можна придбати російськомовну версію: 

https://vivat-book.com.ua/dikiy-zapad-vostochnoy-evropy.html

Микола Шлемкевич: Чумак - це володар, грізний імператор українського степу

Микола Шлемкевич:

"Ось світ Мухіна: – його композиція «Чумак». Пара дебелих волів тягне тяжку, чумацьку мажу. Віз погинається під скарбами української землі, прикритими плахтою, а колеса грузнуть у маснім чорноземлі. Воли поганяє старший віком чумак. Загляньмо в його обличчя і в його душу. Ми здивуємось. Це не той стільки разів оспіваний народною піснею чумак; це і не той безталанний чумаченько, знаний з Шевченкових творів, нещасна жертва соціального ладу і степового припадку, що гине в дорозі, тоді як десь-далеко дівчина слізми і нитками вишиває хустину для довгожданого милого. Ні, Мухінський чумак це володар, грізний імператор українського степу. І – нам здається – чуємо його безсловесну мову… І що з того, що здавна й по сьогодні стільки чужих орд топче мій степ? Що з того, що бушували в ньому печеніги, половці, і залили смертельним потопом татари? Що з того, що стільки часу кримська орда рвала живе українське тіло? Що з того, що скільки разів пролітала по степу польська крилата гусарія? Що з того, що стогнав він, погинаючися під твердою стопою царських драгунів? Вже за нашої пам’яті двічі проповзли по ньому страшні німецькі, залізні, огнем дишащі потвори, – і де вони? Так і пропаде остання найгрізніша орда більшовиків. А в степу залишуся я, правесний його володар і спадкоємець, і хай своїм повільним, чумацьким запрягом дійду до свого призначення"…

Господи, розпороши ті народи, що бажають війн! / Господи, распыли те народы, которые желают войн! / Lord, disperse those nations that want wars! / Domine, disperge gentes istas, quae bella desiderant! / Κύριε, διασκόρπισε τα έθνη που θέλουν πολέμους!/ Signore, disperdi quelle nazioni che vogliono le guerre! / ¡Señor, dispersa aquellas naciones que quieren guerras! / Seigneur, disperse ces nations qui veulent des guerres! / Herr, zerstreue jene Nationen, die Krieg wollen!/ אדוני, פזר את העמים האלה שרוצים מלחמות! / Ya Rəbb, müharibə istəyən millətləri dağıt! / Uram, oszlasd szét azokat a nemzeteket, amelyek háborúkat akarnak! / Herra, hajota kansat, jotka haluavat sotia! / اے رب، ان قوموں کو منتشر کر دے جو جنگیں چاہتی ہیں!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАЯ СВИТЬОД - ВЕЛИКАЯ БЬЯРМИЯ - ВЕЛИКАЯ ТАРТАРИЯ - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»