8 травня 1936 року помер один із найвідоміших німецьких консервативних філософів історії першої половини ХХ століття
Освальд Шпенґлер.Більшість його знає по праці «Присмерк Європи» де він пропонує новий підхід до аналізу історичного процесу, в основі якого лежить «морфологічний» метод аналогії.
Він описував цивілізації як колективні організми, що проходять однакові фази від народження до смерті.
Цей підхід до філософії історії не втратив своєї актуальності й сьогодні.
Для початку проведемо, згідно Шпенґлеру, різницю між культурою та цивілізацією.
Він пише: «Культура і цивілізація - перша це організм, що виникає з ландшафту, а друга - це механізм... Культурна людина живе всередині, цивілізована людина живе назовні, у просторі, між тілами та «фактами». Те, що перша сприймає як долю, друга сприймає в контексті причини і наслідку».
Звичайно така різниця була зроблена задовго до нього.
Тому - екскурс до історії.
Поняття цивілізації було введено у вжиток з латинських слів «civitas» (місто) і «civilis» (громадянин). І тільки в другій половині XVIII століття воно почало використовуватися у зв’язку зі станом прогресу та розвитку.
Античні автори розуміли цивілізацію як відмінність від варварства - ті народи та племена, які перебували поза їхніми кордонами, не мали власних міст, й не могли, відповідно, продукувати культуру. На їх думку цивілізація виникає органічно, як із насіння проростає квітка.
А ось поняття «культура» (в прямому значенні від латини - «вирощування»), яке приписують Марку Тулію Цицерону, розуміється у значенні «культивування душі» та стосовно філософії - «сultura animi philosophia est» («Тоскуланські диспути»).
Тому Шпенґлер зазначає, що коли «... ідеал, повне багатство внутрішньої потенції досягається і реалізується в зовнішньому, тоді культура стає твердою, в’яне, її кров згортається, її сили ламаються і вона перетворюється на цивілізацію». Тому на його думку, поява цивілізації є «неминучою долею всіх культур», долею, яка постає фатальним чином, як смерть і старість у біологічних організмах.
Ось ця подвійність культури та цивілізації є для нього двома сторонами підйому й занепаду циклів історії.
Адже мета Освальда Шпенґлера полягала в тому, аби «перевернути» панівну західнохристиянську концепцію історії. Найважливішими елементами якої сьогодні є лінійність та розвиток.
Бо ми забули про циклічний підхід, як один із найдавніших європейських рефлексій на час та історію. А він був домінуючий підхід як ще до християнства, так і в християнському Середньовіччі.
Адже історія не має ані напрямку, ані мети: існує тільки створення і руйнування, так само як природа постійно створюється і руйнується, і лише форми трансцендентного світу, є вічними - первісними зразками, що стоять над світовим процесом, повторюються і залишають своєрідний відбиток у часі.
P.S. Про циклічне мислення в історії - Книга пророка Даниїла (Дан. 2:1–49), праці Гесіода, Платон («Тімей»), «доктрина анациклози» (ідея чергування правління та державних форм, що походить від Платона та Аристотелята яка була розроблена в найбільш повній формі Полібієм), Цицерон, Макіавеллі, Томас Карлайл, Александр Деулофе і Торрес («математична модель соціальних циклів»), Вільфредо Парето («Trattato di Sociologia Generale), Джордж Модельскі («Довгі цикли у світовій політиці»), теорія поколінь Штрауса –Хау, цикли Шлезінгера в історії Сполучених Штатів, епізоди історії США Гантінґтона, цикли Клінгберга.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
