«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Сучасний посттоталітарний/ліволіберальний дискурс, на жаль, теж не вільний від тенденційності - тільки тепер він заточений на доведення базових переваг ліберальної демократії тією ж самою ціною - ціною викривлення історичних фактів і логіки, що дуже небезпечно, бо формує в нашого інфантильного суспільства ілюзорне уявлення про демократію як про чарівну паличку чи амулет, що завжди гарантує перемогу, бо "так завжди було" і воно не використовує весь наявний організаційний і ресурсний потенціал.
Насправді ніяких базових переваг безвідносно до конкретної історичної ситуації жодна форма суспільно-політичного устрою не має, а результат цивілізаційного зіткнення обумовлюється цілим рядом різноманітних чинників.
Греко-перське протистояння V ст. до н.е., яке свідки демократії так люблять наводити в приклад, не може бути потрактоване як "чисте" змагання народовладдя й тиранії, бо крім демократичних Афін у ньому брало участь іще 30 грецьких полісів, і далеко не всі з них були демократичними. Спарта, що грала 1 з провідних ролей, аж ніяк не була. Перемогу грекам принесла їхня винахідливість, гнучкість розуму і етнічна солідарність. Коли ж солідарність розпалася - авторитарна Спарта швидко розколошкала демократичних одноплемінників, яких згодом остаточно добила архаїчна Македонська монархія.
Демократична Британія заборола диктаторську-імператорську Францію на поч. 19 ст., бо діяла в союзі з самодержавною Росією. Саме об Росію розбилася велика армія Наполеона, потім її вже всі гамузом добивали.
У І і ІІ СВ європейські демократи знову ж таки мали в союзниках авторитарну Росію, яка й забезпечила корінні переломи у 1916 і 42 р.р., після яких німців залишилося тільки добити.
У 80-ті роки ХХ ст. союзником "демократичного світу" були патріархальні ісламісти-моджахеди і тоталітарний Китай (що став далеко не останнім чинником, який спонукав СССР до зміни курсу).
Зараз у світової демократії нема авторитарних союзників, які б могли узяти на себе брудну й неприємну роботу. А її авторитарні противники не виснажені війною (як у ІІ половині 40-х років ХХ ст.) і мають ЯЗ.
Ситуація безпрецедентна й дуже для нас небезпечна. Тому нам слід припиняти самозаспокійливі мантри про демократію яка завжди перемагає, а шукати релевантні форми суспільної організації. Але спершу слід очиститися від "зелен(ськ)ого" висліду демократичних експериментів 5-літньої давності - ходячого символу нашої ганьби і розстріляних ілюзій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий