Софія Дніпровська: Ми - спадкоємці (ненависних окупантам) аграріїв-автохтонів! Не буде традиційних ритуалів - що тоді від нас залишиться?

Ритуали структурують життя соціуму. Ми - нащадки патріархальних елементів, яких чужа зла сила ривком і скачком висмикнула з правічного кола і чия колективне свідомість так і не адаптувалася до реалій, які не були предметом нашого свобідного й свідомого вибору. 

Християнство без ритуалів (точніше, з мінімальною кількістю обрядів) - це протестантизм, яка є доктриною, народженою міським, самоврядним, самодіяльним, відірваним від природних циклів прошарком суспільства.

А ми - спадкоємці (ненависних окупантам) аграріїв-автохтонів, що звикли відзначати свята щедрим споживанням сільськогосподарської продукції. Нам треба до свята обов'язково щось спекти, зварити, яйця покрасИти, ну й у хаті прибратися! 

І забарвити інтернаціональну релігію етнічним колоритом, засвідчивши свою унікальність і глибоку вкоріненість у ареал проживання. 

Тому перестаньте стібатися з "дурного, забобонного" люду, який не знає до чого та паска, ті верби і ті крашанки і миє вікна наввипередки, не втямивши алегоричного значення чистого четверга. 

Не буде традиційних ритуалів (а також вишиванок, шароварів і прочої печерної архаїки) - що тоді від нас залишиться?

Праздник Белтайн — Начало Лета

Среди всех кельтских праздников, ведущих свою историю из глубины столетий, есть два величайших. Это Самайн — начало зимы и Белтайн — начало лета. Они оба указывают на торжество света над темнотой, положительного над негативным и жизни над смертью. Эти праздники особо почитались всеми кельтами, но не было между ними согласия, какой праздник главнее. Так и дошли они до наших дней равновеликими.
Белтайн — половина пути между Весенним Равноденствием и Летним Солнцестоянием,
возвещал приход лета и должен был умиротворить богов, чтобы они сохранили хорошую погоду и хороший урожай. Наряду с Самайном — это день, когда двери «Другого Мира» открывались и что-нибудь могло случиться. Счастливое истечение ночи под утро отмечали вином и орехами. До конца XIX века это был один из важнейших праздников.
Название праздника Белтайн переводится с кельтского как «огонь бога света — Бела (Белинуса)» или просто «яркий огонь». По кельтскому календарю праздник начинается на закате предыдущего дня 30 апреля, когда друиды (кельтские священники, обладающие колоссальной властью) на вершинах окрестных холмов разжигали огромные святые костры, сложенные особым образом из сучьев священных дубов, чтобы прогнать прочь зло и болезни. Между двумя огнями прогоняли домашних животных, чтобы защитить и очистить их. Святой Патрик называл эти костры частью своей христианской миссии.

«Интертрадиционалом» проведен энархический обряд безмолвия

20 февраля 2012 г. на горе Преображения (Тавор, Галилея) Максимом Борозенцом и Александром Волынским проведен Энархический обряд безмолвия. Фаворский Свет благословил наше Начало. Весь день сыпали шквалы, а после нашего обряда стало светло и в небе над долиной была яркая радуга.

Віталій Креслав: З Днем Народження, Сонце! Свято Коляди в Україні розпочалось

Дванадцять священних ночей триває народження Всесвіту, допоки Сонце на протязі дванадцяти місяців не пройде свій шлях — Коло Свароже і не ввійде у дванадцяте сузір’я – сузір’я Перуна. Саме у цю останню ніч – 21-22 грудня і народжується молоде Сонце — Кола Дар.

День починає зростати, а світло Дажбоже збільшується, зігріваючи Природу, пробуджуючи її від зимового мороку. Разом із Колядою на землю сходять Предки наші та Рідні Боги – бог урожаю Спас та бог господарства Велес.На Святвечір вони перебувають у Дідуху аж до самого народження Молодого Місяця — Щедрий Вечір та Водосвяття – народження богині води Дани.

***

«Свароже! Ти, що сотворив світло,
ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави,
— се бо маємо їх воістину.
І єсть ця істина наша,
що переможе темну силу
і виведе нас до блага»
(Велесова Книга, дошка 15-А).

Анастасия Ермакова: Японская чайная церемония

Об авторе: Анастасия Ермакова (Международный евразийский институт экономических и политических исследований)

Мост между искусством и природой, а также мост между искусством и будничной жизнью — вот ключевые характеристики японской культуры. У западных искусствоведов существует выражение, что японская культура — это “цивилизация пустяков”. От японцев же часто слышишь, что иностранные туристы предпочитают прекрасное в огромных пропорциях, одной капли росы им недостаточно. Поэтому чайная церемония, мастерство икебаны, стихосложение, любование природой — все это объединено у японцев и называется термином, если перевести с японского “изящные досуги”.  Буддизм и особенно дзэн оказал огромное влияние на развитие различных сторон японской национальной культуры, и прежде всего на воспитание чувства прекрасного. Это чувство в Японии заметно во всем. И прежде всего в проведении изысканной чайной церемонии, о которой пойдет речь в работе. Эта церемония представляет собой как бы высший символ эстетического воспитания, особенно для девушек из зажиточных домов. Умение в уединенном садике в специально для этого сооруженной миниатюрной беседке принять гостей, удобно усадив их (по-японски — на циновке с поджатыми под себя ногами), а затем по всем правилам искусства приготовить ароматный зеленый или цветочный чай, взбить его специальным венчиком, разлить по крохотным чашечкам, с изящным поклоном подать — все это является итогом чуть ли не университетского по своей емкости и длительности обучения (с раннего детства) курса японской дзэнской вежливости. Япония, вообще, во многих отношениях уникальная страна. Врожденная вежливость и рядом с ней острый меч самурая. Редкое трудолюбие в сочетании с обостренным чувством чести и глубокой преданности патрону, будь то император, учитель или глава процветающей фирмы.

Марія Франчук, Наталія Ткачик: Танець «Сербен» у покутському селі Галичини

На Великдень та на Провідну неділю в селі Чортовець, що на Городенківщині (Івано-Франківська обл.) виконують ритуальний танець «Сербен». Традиційно, цей танок водять лише чоловіки, жінкам залишається спостерігати, або ж співати гаївки. Рухи сербена складаються із трьох кроків вперед та кроку назад, змаху руками доверху і потім донизу.

Розпочинається дійство ближче до вечора, чоловіки збираються біля церкви і без жодної команди самостійно організовуються. Таке враження, наче вони це роблять щодня. Традиційно обходять тричі церкву, а потім заводять коло і так закінчується танець. Через деякий час це знову повторюється, і так може тривати аж до пізнього вечора.

«Танок розпочинає чоловік з топірцем в руці. А за ним ідуть всі інші строго за ієрархією: від найстаршого до наймолодшого учасника. На Великодні свята Сербен водять окремо біля двох сільських церков. А вже на Провідну неділю люди збираються біля православної церкви і чоловіки «ідуть сербена» через ціле село до греко-католицького храму. Цій традиції вже дуже багато років», – розповідає місцевий житель Михайло Солоджук, який щороку бере участь у цьому дійстві.

Якщо когось спитати від коли в селі почали водити «Сербен», то люди й не згадають. Навіть старожили кажуть, що ще їхні діди-прадіди водили танок. А зараз цю традицію передають молодому поколінню. На перший погляд здається, що молодь таким не цікавиться, але це не про жителів села Чортовець. Тут і молоді хлопці, і навіть маленькі дошкільнята беруться за руки і «йдуть сербена».

Зазвичай, на Великдень до Чортівця приїжджає багато людей. Хтось їде в гості до родичів, а є й такі, що приїжджають просто подивитися на таке дійство як танець «Сербен». Але вони чомусь стоять осторонь і не йдуть до гурту, мешканці села кажуть, що мабуть трохи соромляться.