Роман Бончук: Мустафа Джемілєв. Погляд вічної Історії

Роман Бончук:  Мустафа  Джемілєв. Погляд вічної Історії

Роман Бончук: Міжгалактичний синдром

Астрофізика та квантова неологіка, математика психоаналізу та морфологія психолінгвістичних практик є тим зерням, з котрого з часом виросте ще щось більш глибинно міждисциплінарне та нове. Сутність в багатошаровій мультиповерхневості, звісно, є профанійною методою, хоча профанізм, у свою чергу, є наслідком десакралізації, тобто канон, як стала догма, піддається мультифункціональному подрібненню; суто наукова специфіка, з огляду на те, що отримання Якісно новітнього є можливим внаслідок розпадів та каузальних зіткнень й змін траекторій. Якщо глобально, тоді нічого Сталого взагалі не існує, бо сталість є категорією найвищої тимчасовості, а твердість  й синдромність окремих об'єктів є просто взаємонеобхідністю окремих сегментів та частин й частинок. Фізика чудова наука, можливо й практика окремої магії чи просто сухореброї догматичної логіки, в котрій все ніби підпорядковано окремому бажанню об'єднання в сферичну біполярну сомнамбулу. 

Якщо ми сягнемо в окремі сегменти галактик та міжгалактичних порожнеч, ми зрозуміємо, що знання є обмеженим внаслідок недосконалості Інструментарію й хибності окремих конструкцій щодо логістики побудови суджень відносно Внутрішньої природи окремих об'єктів. Атомарний рівень й знання самого Логосу поєднання та взаємодії атомів дає нам картинку Прямого та непрямого Контактів, в котрих все залежить від напрямів руху (спінів), характеристих суто "плюсів-мінусів" (квантові підрівні), та моментам Взаємопроникнення, тобто переходів окремих центрів Ядер в інші ядра, із виходом в нескінченність окремих мікрочастинок із невідомою нам інформацією. Життя атомів дало можливість створити моделі мікрокосмосів, зокрема спільнот і угрупувань, полісів та ареалів, де головний фактор, Свобода, сягає свого вичерпного моменту. 

Якщо елінізм свого часу дозволив й створив умови для розуміння своєї свободи саме в межах Полюсу, то спадковий еліністичний синдром (епоха Олександра) грається в суто паразитарний спосіб розуміння феному всепоглинання імперського. Полюси,  поглинаючи інші полюси, створюють Імперії, де, зокрема, феномени свободи руйнуються вшент, так і на міжгалактичному просторі Великі галактики пожирають меньших, як на суто нуклеотичному рівні більш активні та гарячі суспензії та субстрати розчиняють холодні. Тепло - це вже життя... 

Роман Бончук: Чому не буде ніколи кінця світу

Найбільш поширеним запитанням зараз є : "чи буде кінець світу?".

 Звісно, що ні, навіть враховуючи пророцтва Ньютона в умовностях в 2050 років, навіть враховуючи винесений в назву есею термін "ніколи", який в умовностях нейролінгвістики ніби спрацьовує для свідомості в протилежностях сприйняття.

Отже, умовна знову ж таки теза Ньютона в цивілізаційному завершенні в забруднені ядерними відходами чи суто теологічними передосторогами в феномені Гієни вогняної чи Шеолі - перспектива ілюзорна. Є певні загрози - але загроза це знову ж таки гарантія Перспектив, інакше не працює наша дуальна раціональна систематичність абстрактного моделювання Карт й Епістем.

Спроби залякування колись живописно не виправдались в магіях 2012 й Страшного суду чи ще якогось синусоідального гарантування появи Чогось Нового - приклад того, що Симулякр не завжди набирає Сили й волі, бодай світової.

Знаємо, що умовно пекла й Ада ніколи не було й це пустопорожня ідеологічна примха суто метафоричного захворювання певноі системи сприйняття цінностей й їхнього наближення до живого життя.

Людина зрештою винна у всьому сама безповоротньо. Й існування чогось потойбічного - це спроба узурпації юдейськими практиками чогось конкретного.

Людина винна в зміні клімату й палінні континентів й, зрештою, виникненні Дивного вірусу - це робота ВОЗу й спільнот, які роблять спробу контролю ринку й нових геополітичних Карт.

Людина винна в цивілізаційній глухості внаслідок певного нерозуміння Несталості Часу й самої моделі мислення.

Чи буде Третя Світова війна - питання звісно цікаве: однозначно, що буде, питання лишень в тому, що розпочнеться вона саме в той момент, коли її ніхто не чекатиме.

Якщо Перша Світова війна - це війна двигунів, Друга - війна Машин; Третя - це війна Машин, які керуватимуть цими машинами.

Роман Бончук: Геополітичні тези

Геополітика стає лідером в умовах прогресуючого глобалізму. 

Хоча споконвічно переконували нас в диявольському, а він, як не дивно, прямо контактує із Уявою. Прямолінійність контакту розкриється в тому факті, що усе Вигадане - стане дійсним. 

Глобалізм - це певна форма умовного тяжіння до Глобального Центру - центру усіх центрів. Тому так кабалісти розказують через астрофізиків про розширення всесвіту й галактик, щоб якось виправдати здичалу ентропію й зробити спробу косметичного упорядкування або ж систематизації. І певною мірою зникнення цивілізацій попередніх зрештою можна обумовити знову ж таки Глобалізмом, який є язичницьким ритуалом - як не дивно. Сам натхненник глобалізму, Китай, маленькою мавпою сидітиме на верхівці Гори і споглядатиме, яке тигри розриватиумуть один одного в магії деміурга божевілля.

Глобалізм став гібридним, тобто полімерним й Іншородним і його атомістика неприродня  і знищить божественний атом, якщо він існує. Хоча є певне переконання, що ані клітин, ані атомів ніколи не було, як і не було розширення умовних галактик - така вже Трагічна природа Хомо усе прискладнити для однієї мети - Мотивації.

Усі каталізатори умовних абстракцій самовільно синтетично модифікують усі умовні дійсності для виправдання того дивного вмотивовування. Хотілося з цього приводу вступити в нерівну перепалку - але Пустеля стала методологічною і вже якось по-божественному усе ламати чи йти безповоротньо немає бажання вдіювати.

Тому глобалізм стане першочерговим. Все віришується локаційно інстуціонально- фінінтернально. Важко переконувати усіх в фейковості історії й стаціонарності дійсності: є лишень ваша дійсність і вона умовно перетинається із мільярдними бібліотеками інших дійсностей - можливо з цього з часом випишеться цікавий трактат, змертвілий або ж живий.

Глобалізм має потрійну структуру :

Війна
Ринок
Герметизм.

Війна Ареса, торгівельно ринкова парадигма Афіни й, зрештою, Логос Апполона.

Знову ніби стара формула Гьоте, що прискладнена доктриною Ніцше. Божевілля Ніцше - лишень захисна реакція Природньої Його Дійсності. В сучасному заплутаному бульйоні синтетично єднаються Війни наступальні та Торгівельні із проливанням крові й ритуалом таємних жерців із таємним Догосом . Важко віднайти Мотиватор - Боїнги падатимуть й палатимуть цілі континенти й торгівельні центри.

Пізно бити на спалах - цивілізаційний занепад розкриє усе:

- Пасіонарність математики умовних етносів;

- Активність псів війни й жертовність терактів;

- Відкритість ринку.

Хто, зрештою, розпадеться першим - ось головна формула сьогодення. І тут вже Діонісійська магія розтерзання подрібнених частин одна одну: сумно, але ми самі в цьому театрі актори...

Роман Бончук: Чому Джокер

Тому, що безжанровість сягнула певної межі, за якою, звісно, феномени браку, дефіциту та неповноцінності. Якщо неповноцінність є лишень наслідком неправильності композиційної й суто архетипічноі - з браком складніше. Інерція ринку та ринкових законів доволі проста: або ти домовляєшся із піратами, або вони грають в латентний тероризм. Тероризм є наслідком Подрібнення та виокремлення: гравців дедалі більшає, застави зростають, людей помирає більше, усього стало в дефіциті значно масштабнішим: варити метамфітамін стало мистецтвом, на кшталт варіння кабалістами та алхіміками якогось еліксиру десь в підвалинах Праги...

Причина в розбалансованісті в тому, що світ стає алогічно успішним і перемогу світового рівня розробляють два-три айтішніка-диверсанта з картбланшем із рівнем доступу Дельта.

Були припущення, що трансформація Часу в нову парадигму розкриється в Силі Магії: тобто усі аномально надприродні мутагени із сумним минулим зроблять із своєї Трагедії НовуФормулу Успіху - ось вам ДЖОКЕР, не пікова дама, не чорна діра чи Кротова, не машина часу чи ще щось там від НАСА чи британських аферистів, а проста деформація Власної травми в площину соціального ніби порядку. Чорні сили заволодіють світом - і, зрештою, на темному тлі краще мала б засяяти уся споконвічна божественне краса: діяння харизматів, відродження драконів та динозаврів, чаклунів та магів, які мають силу геофізичної зброї, а не простої ебонітовоі палиці.

Хоча Джеймс Джойс, на якому ніби завершилась література, як свого часу на Гегелі зупинилась філософія, пророкував нашу Еру в грі айтішніків та юристів. Юристи матимуть силу Нового Виправдання старим злидням - зрештою є ж якісь закони і вони зрештою для когось пишуться, але тільки ось в Україні закон пишуться для Латентного тероризму, тобто Варрава знову в статусі праведника. Не будемо з цього робити ще одну депресивну сторінку - просто споглядаємо.

ДЖОКЕР - це зрештою розмінна константа. ДЖОКЕР - це форма сучасного Спінози: ми створюємо нового бога - СИМУЛЯКРА. Джокера виправдають, бо він похитне заскорузлі жорна Умовного балансу. Того балансу, який нам дешифрували Бодрійяр, Фуко, Лакан й навіть Славой Жижек. Жижек ще той ДЖОКЕР.

Десакралізація, десінгуляризація, деанігіляція - що завгодно й феномен нового еліксиру та нової Чорної чуми, і найголовніше - нового ковчегу: ми є залежними від Джокера, який керує фрегатом під назвою Україна. Такий вже той мінливий час - ми знову в юдейський пастці. Зло є необхідною складовою усього доброго й милосердного. ДЖОКЕР несе хаос й не порядок, але є шанс зрозуміти зрештою, що ж насправді ми накоїли. Але дивно, усе зроблено не нашими руками...

Роман Бончук: Як розпізнати диктатора

Структура розгортається диктаторами. Звідки вони беруться й чим керуються - знає лишень Структура.

Феномен структури добре розкрив Мішель Фуко й Бодрійяр. Повноцінно звісно Бодрійяр в феномені Споживання... Зараз таких філософів немає, які досліджують, тому що їх не запрошує Структура.. Є лишень Масажні рибки в загальному Тераріумі, котрих потім з'їдають Змії Програм та Алігатори Пірамід.

Структура подрібнена на спільноти й коаліції чи окремі корпорації із Мережевими Пасіонаріями.

Усіх варто пожаліти, бо виходу, звісно, з цього Посткапіталістичного Механізму, на жаль, немає. Є імовірність привселюдної страти чи епохального звернення до світочу великомученика - і ще одна дошка прикрасить жертовник Світового Пантеону Рабства. Політика стала метафізичною доктриною - дітей лишень шкода...

Найбільша перспектива - це автоматизація Структури, тобто феномен її епохального перезавантаження чи прокручування по колу... Косинус корпорацій - це капітал й узурпація ідеології, нове Коло боротьби Християнського та поганського, актуального, трендового, мейнстрімного й концептуального - кожен очикує фіксації й моменту Визнання власних страждань.

Феномен науки живиться Парадоксом, мистецтво творить знакову парадигму, музика бавиться нейропрограмним сакральним, література живиться Виключенням (виключити Любов, почуттєвий пластмасовий сценарій старих Моделей "Добра-Зла"), каббалістичний оккультизм став мережевим феноменом... Що далі?..

Далі - це Феномен Ринку, боротьба за ресурс - він нескінчений, навіть увесь суперсиметричний суперпарадокс живиться лишень Конвенціональним Договором між окремими науковими групами, які здебільшого метафоричні.

Що далі? Плекання смерті, бо ніхто не знає, що там далі, але Тіберій позволив породження Нерона, а там - сумний досвід. Кров зітре генетичну парадигму того, що десь Структура дала збій. Актуальним є смерть Епікура, є більш дивовижна, але усе життя виявиться тотальним задуренням, бо Правда, як феномен небезпечна.

Структура науки живиться марсіанами-науковцями. Скажімо, Пірогов віднайшов бальзамування тільки з одного мотиву - просто панічно боявся бути з'їденим хробаками. Виходить найбільший стимулятор та мотиватор людства - це смерть і кожен бажає безсмертя... Можливо, треба стати просто богом. Напевно, варто зайняти поспішно чергу, але вона безкінечна... Десь є знання, яке приховали добрі жерці Логоса, які здебільшого стимулювались диктаторами.

Митці боряться з диктаторами - дивно, але диктатори з того тішаться.... В якій з кімнат пекла зараз Каддафі знає певною мірою, напевно, Вербер, але він хоче лишень здійснення Моделей... Щоб ми жили, як мурахи чи бджоли.

Але є організми, які щасливо живуть Абсолютно без нічого. Можна їх віднайти, як і саму антиматерію, чи нейтріно, чи Чорну діру.... Але парадоксально, що Структура добре золотить усіх винахідників саме винагородою того, хто колись віднайшов динаміт і вибухівку. Але це знали ще китайці... Дивно, але китайці якось майстерно приймали диктаторів, успішно...  Хоча, кров усе змиває. І в якому з рівнів пекла зараз приймає теплу ванну Айнштайн?.. Ніхто не знає.

Але він довго мучився опісля віднайдення бомби... Структура не щадить нікого. Прозорий знак миру чи війни - і всі вмотивовані в одну секунду до світлого майбутнього. І Фуко тому вбачав в системі суспільства лишень Тюремну матрицю - дивно, але усі міфи спонукають до Феноменології Знаку, який і є символом безсмертя... 

А "синдром Стокгольмського фалосу" стимулює абсурдність усього Диктату й постдикторського. Невже, абсурд замінить Квант, зроблений руками, на простий заборонений монумент й канонізує його в Сакральну дефініцію?

Куди ми йдемо? Ніхто не знає....

Роман Бончук: Розрізняти справжнє

Чим містечкове мистецтво відрізняється від столичного чи бодай закордонного? Принципово нічим. Є імпульси резонансу, є приправи ЗМІ-єподібного ящура, є варіант відвідування й пісенька готова.

Як кулінарний консалтінг. Як ярмарковий утопізм. Є сьогодні, є завтра- а потім , потім буде потім.

Важливо все ж таки цю тембровість уникати - це як, постійно бігати - й стерти коліна та п'яти ... зате серце надихалось.

Отже вся ця маячня є простим механізмом діалогу між "прихованою профанізацією штуки" та створеною маркетинговою інфраструктурою торгівельного валу.

Тобто : подобається - не подобається. Або розумний - чи дурний.

Тут краще бути палеозійською мавпою (Шпенглер), ніж найтоньшим самсунгом.

Продайте себе - однак знайдіть можливість потім себе відкупити.

Якщо відкупили - продайте себе собі самому ж.

І не обов'язково чалапати до цього із сивиною та бородою до пят.

Отже, є голосливе та показове - нехай голосить.

Є дурне та придуркувате - нехай "тріумфує": є на теє еволюційна вичерпність та кінець. Не принципово чекати занепаду цивілізаційного (знову ж з того Освальда).

Не потрібно негативно реагувати на профанізоване зубожіння сучасного навалу "картин" та картинок.

Є порядок, як і є статисти того порядку. Не конче "хитати маятником" буденного презрення (за Зеландом).

Становлення краще за кінцеву преамбулу. Пізнання глибше за Пустелю знань.

Згадав останнє із Гузара, зокрема розповідь блаженнішого про людину, котра щодня приходила до церкви й мовчки дивилась на Ікону. І так день, два-три, тиждень - другий. Згодом він підійшов і запитав: чого він мовчки споглядає Ікону. На що чоловік відповів, що він дивиться в очі, а очі дивляться в його очі у відповідь.

І це важливіше за саму промову молитов.

Так і в житті мистецькому чи буденному - все мовчазне та миротворне є насправді найсильнішим голосом Всесвіту.

Будьмо глибинні.

В цьому наше щастя.

І щастя цілої Землі.

Роман Бончук: Стіна (психоаналітичний нарис або варіації Ре-ренесансу)

Як світ би не крутився, неодмінним є сповільнення самого того "крутіння", на штиб славнозвісного регресу чи ре-еволюції, чи бодай ре-ренесансу.

Сповільнення динаміки рухомості землі призведе до збільшення самої доби до 300 годин, а згодом день буде тривати тиждень, з часом день триватиме місяць й вічне сонце спопелить прекрасну Землю своїм життєдайним промінням. Але це згодом.

Зараз же, коли набираються оберти, механізм піддається інерційному спокою чи свавіллю, стає одностороннім чи двостороннім, незмінним залишається питання: що далі? На це запитання є тисячі відповідей та рефлексій, як і є варіації на тему "причинного поштовху" чи імпульсу, вибуху, першоджерела. Тут мільйони різнопланового розуміння та пере-страждання знайшли своє втілення в конкретних артефактах та працях.

Фрейд стає більш зрозумілим з огляду на  надмірний потяг до "вітамінів щастя", різнопланових хімічних сполук, що відносять цілеспрямовано в сферу трансцендентального чи потойбічного (подякуємо за це професору Хофману, зараз йому вже 104 рочки, а можливо і більше). Чи Психічного Несвідомого (ПН)? ПН має, напевно, більш-менш сталу дислокацію, хоча, що є більш переконливим, за майоріння стелсу в просторі карпатського різнобарв'я. Психічно Несвідоме є пульсуючою ойкуменою та майже нікому не вдалося віднайти плюс-мінус візуальну формулу для характеристики цього феномену. Хоча ми звикли шукати феноменологію вдень, а декотрі полюбляють вночі, незмінним залишається сама константа ПН, і ім'я їй "пандорум". Пандорумом може бути й вищезгаданий стелс десь над  Бульчинохою, чи космічний корабель, що блукає вже невідомим галактиками сотні років, пандорумом може бути тренд, стан, конкретна постать, пандорумом може бути й наша Земля та наша свідомість (наголос на першому складі).

Отже, Пандорум, чи ПН, є ретранслятором отого цілісного чи подрібненого розуміння-усвідомлення Карти всесвіту й інших планет. Постійний контакт із ретранслятором є небезпечним, тільки у випадку неспинного контакту можливий варіант повноцінного "взаємопроникнення".

Роман Бончук: Так говорив мені мій Вчитель, Володимир Чернявський

Ми шукаємо те, що безпосередньо знаємо; як ми знаємо і сам процес отримання - вербально-візуально чи інтуїтивно - питання лишень ситуативне та тимчасове. Якщо не знаємо, тоді не шукаємо.

Мистець відтворює свою сутність, не особистісну преамбулу, а явищну сутність: тому Ван Гог здебільшого писав Сонце. Тому біля його полотен сотні людей оздоровлюються...

Зокрема сам Ван Гог був першим, хто розпізнав факт спіральності зірок.

А ще Ван Гог є прикладом "свідомого самогубства"... Фрейд також є прикладом свідомої смерті - в нього був страшний рак.

Ошо наголошував на важливосі Віри, до того ж віри в себе: бо Земля є тюрма й тільки компроміс дає можливість виживання. Чи відтягування смерті...

Ошо наголошує на факторі довіри. Фактор Довіри є надзвичайно важливим: потрібно довіряти собі, найголовніше - довіряти Невідомому, довіра Невідомому є Казкою.

Як перетворити життя на казку - достатньо довіритись невідомому - не гвалтувати його, не ідеалізувати, не вибудовувати вавілонських фортець, не розбирати по частинам...

Можна назвати Сполучені Штати країною Довіри. Стовідсотково. Америка - країна довіри та спокою.

Я там перебував ще й з десяток років тому, і запевняю... Запевняв в цьому й Франц Кафка. Зокрема більшість теологіів, теософів, космогоників, рятівників сакрально-ментального : знайшли порятунок в Америці - й Крішнамурті, й Гурджиєв, й Кастанеда, й Бродський, й слимак Ющенко.

Отже, проблем багато, а ще більше їх, коли немає елементарного порозуміння, хоча і це байка. Якщо Розумна людина випереджує свій час - її не розуміють... Якщо її розуміють - значить все, кінець. Так говорив мені мій Вчитель, Володимир Чернявський:" Рома, якщо тебе зрозуміли - це означає фінал. Заглиблюйся в себе безповоротньо...".

Вчителя нема, однак погляд його завжди переді мною.

Роман Бончук: Спільнототатство

Рано чи пізно за будь-яких умов виникає потреба соціалізації, тобто проникання в глибинність суспільних явищ та процесів.

Таке прагнення в одних випадках може доволі довго тривати. В інших згасати за декілька днів.

В чому причина?? Причин багато, зокрема сама структура прагнень та людських уподобань  змінюється щогодини. Проникнення  в море суспільного абсурду зустрічає безліч різнопланових груп, спільнот, клубів та організацій із складними та понад складними історіями та програма. 

Що може бути більш вічним за саму нестабільність??? Це відповідь більшості аналітиків на запитання щодо вічного; що може бути більш вичерпнішим за метафізику – тільки все метафізичне, десь там на межі свідомого та несвідомого.

Суспільство перенасичено спільнотами, це свого роду інстинкт чи рефлексія з огляду на захист своєї території та світосприйняття. Ну а як же ж -  своє породивши, будь в змозі й примножити та захистити, навіть закопати, якщо треба глибоко в землю. Все Таємне десь закопується, приховується, захищається. 

Роман Бончук: Вітровики Дона Хуана

В чому причина та вектор певних симпатій в ідеології та сприйнятті; як обґрунтувати чиєсь уподобання чи, власне «сферичне зацікавлення» окремого вчення чи мейнстріму. От, як у випадку із мелодією, чим більше слухаєш – тим більше ця мелодія припадає до душі. Так із архітектурним гротеском, підчас споглядання доволі довгого, він виявляється вичурним та особливим. З філософією так саме – після сьомого прочитання Канта, ти розумієш, що він найкращий, а його речі-в-собі є найбільш влучним окресленням ідеї  «знаходження суті тих же речей».

Що ж було із таємним магом Карлосом Кастанедою  до того моменту, як він став нагвалем чи Доктором? З одного боку нічого особливого: вчення, вчення й ще раз вчення, 13 років наполегливого практичного ознайомлення із світосприйняттям Дон Хуана чи Качори – і платиновий диск вже мандрує світом. Кастанеда розвивається доволі продуктивно сам, має при цьому трьох відьом-помічниць, плюс входить в «зіркові ворота», стає дон жуаном, сіє, сіє, засіває, на цей раз власним зіллям, вгамовуючи сексуальну пристрасть. Можливо він був хворим, періодично його вхоплювала «чародійка несвідомого», можливо він палив белодонну, такий собі «розумовий гашиш», можливо ще щось. В будь-якому з варіантів, він, десь  й чимсь надихався…

У Карлоса все дуже образно й мета космічно, загадково й цікаво, зокрема вчення про Воїна, про дао воїна та його  пріоритети; воїни бувають різні, як чіпси і морозиво, – важливим є кінцева станція: для чого та й для кого цей концерт. Згідно вчення Дона Хуана Воїн дійсно живе праведно та із змістом тоді, коли пройдешні події  сприймаються як ті, що промайнули як сні. Сонна документалістика. В мене в свою чергу доволі сонливою виявилась подорож в Бостон, достатньо сонливим вчення в школі ( зокрема 7-11 класи) та події 2004 року.