Що ж було із таємним магом Карлосом Кастанедою до того моменту, як він став нагвалем чи Доктором? З одного боку нічого особливого: вчення, вчення й ще раз вчення, 13 років наполегливого практичного ознайомлення із світосприйняттям Дон Хуана чи Качори – і платиновий диск вже мандрує світом. Кастанеда розвивається доволі продуктивно сам, має при цьому трьох відьом-помічниць, плюс входить в «зіркові ворота», стає дон жуаном, сіє, сіє, засіває, на цей раз власним зіллям, вгамовуючи сексуальну пристрасть. Можливо він був хворим, періодично його вхоплювала «чародійка несвідомого», можливо він палив белодонну, такий собі «розумовий гашиш», можливо ще щось. В будь-якому з варіантів, він, десь й чимсь надихався…
У Карлоса все дуже образно й мета космічно, загадково й цікаво, зокрема вчення про Воїна, про дао воїна та його пріоритети; воїни бувають різні, як чіпси і морозиво, – важливим є кінцева станція: для чого та й для кого цей концерт. Згідно вчення Дона Хуана Воїн дійсно живе праведно та із змістом тоді, коли пройдешні події сприймаються як ті, що промайнули як сні. Сонна документалістика. В мене в свою чергу доволі сонливою виявилась подорож в Бостон, достатньо сонливим вчення в школі ( зокрема 7-11 класи) та події 2004 року.
Як розпізнати Воїна: тут Дон Хуан, як торнадо розкручує спіраль візуалізації Лицаря у всіх його об лаштунках. Воїн живе та діє тільки покликом Серця, тільки волінням серця змінює вектор життя та путь. На дорозі в воїна є чотири недруга: старість, сила, ясність та острах. Ці чотири іпостасі дуже важко перемогти й здолати, хоча , імхо, в’язкість амінокислот в м’язах в кожного різна. Тільки в цьому постулаті з Кастанедою можна було б довго сперечатись, хоча старшою категорією є. звісно. Старість й ореол її Час. Час перемогти можна, однак це виходить за межі вчення Дон Хуана й плавно перетікає в інші сновидіння філософії.
Воїн не піддається сумнівності, в нього просто немає часу, він постійно та невпинно діє, з огляду на те, що життєдайним є рух та зміна декору. Постійна дія має як плюси, так і мінуси; воїн діє, бо життя надто коротке та тре все встигнути – і скульптури з каміння створити й з парашута стрибнути.
Воїн – це Легіон, це і море і річка, і він володарює над часом. Не просто володарює, а зупиняє в необхідній критичній точці. Для Воїна немає перемог, як і немає поразок, все заповнено енергетикою його великого серця та впевненості. Воїн любить всіх, і йому байдуже. Чи хтось його неполюбляє: це знову ж таки зайва витрата часу й нервів. Він не страждає від болі, навіть коли його поранено, він приховує біль й рухається впевнено до мети. Воїн не боїться смерті – це його найближчий супутник та партнер.
Смерть – це Ніщо, пусте місце, порожнеча. Воїн сміється над смертю , тому що знає, що воля його безмежна й невичерпна…Смерть це додаток, приросток, преамбула, аж ніяк категорія зупинення чи бодай чогось жахливого – він регоче над смертю. Воїн думає лишень про Битву, про війну, про те, де можливий варіант розкриття його духу та волі – все інше поп-корн. Воїн замальовує в темний колір свою біографію, можна сказати відмовляється від попередніх досягнень та злетів (це йому заважає), він відмовляється від історії – бо історія переписана людьми та виглядає на суцільний фальш. Фальш Історії важко заперечити. Воїн не користається людьми та ні на кого не розраховує – лишень на самого себе й свою силу духу. Він ні за кого не думає та не хвилюється – теж немає часу. Плюс робить слабким та доступним. Воїн ніколи не бреше й не вигадує – на кону занадто великий куш, дрібницями себе подрібнювати виглядає несерйозним. Головне для Воїна Сила та варіанти її примноження – закріплення «духовної плеври» і є джерелом духовної сили та енергії, самодисципліна та контроль. Воїн ні про що не жалкує – завжди все йде до кращого, не навпаки. Головне для Воїна це Боротьба, це війна і тільки там є момент самореалізації в пошуках абсолюту.
Воїн не носить годинник; він не хворіє, температура серця сягає найвищої границі – тому бактерії просто вмирають. Воїн не слухає Вагнера, для нього немає зв’язку між музикою та архітектурою апріорі - все спростовано до атому.
Воїн не любить жінок – це послаблює його бронь, ну можливо раз в півроку. Він не читає книжок, бо його переконання абсолютні й не піддаються повторному обговоренню. Воїн не дивиться в Небо, бо небо чарівне й спокійне, а це в свою чергу є сумнівним, бо не факт, що завдяки його енергетиці. Воїн не відпочиває та не кавує – бо це справа поетиків та ледарів: в нього ж чітка програма вдосконалення духу та воління Перемоги. Воїн не їздить курортами – бо зміна ареалу є послабленням його чудо-психіки та сили. Воїн ні про що не жаліє, бо все одно прийде сметь, і буде новий воїн та нові перемоги. Можна й тут проспорити із посиланням на великих французьких екзистенціоналістів ( Ясперса, Кьєркегора) щодо актуальності абсурдності самої постаті Воїна з огляду на те, що Боротьба і є Бунтом-Анархією та саме прообразом супротиву самій смерті. У випадку із Вченням Дон Хуана Воїн бореться із Бунтом, не усвідомлюючи, що бунт сам по собі і є рятівним у розумінні усього смерного. Смерть перемагається Бунтом чи все-таки Воїн Кастанеди це Дон Кіхот Сервантеса, котрий воліє перемоги над вітровиками. Думаю так й жодного сумніву.
Циклічність філософії прогнозована, повторення ідеалів невичерпна. Треба все забути.
Треба всього позбутись.
Треба бути просто людиною.
Комментариев нет:
Отправить комментарий