Микола Бандрівський: Чи ходили давні руси Атлантичним Океаном?

У багатьох з нас атлантичне узбережжя асоціюється сьогодні з відпочинком на сонячних пляжах, розкішними і затишними готелями, екзотичною їдою та масою місцевих туристичних цікавинок. У всьому тому, постає питання: чи таким же далеким і незвіданим, було атлантичне узбережжя включно з Океаном, для наших пращурів?

Нині хотів би сказати пару слів про русів і їх морські виправи на Захід.  Так, саме про тих наших русів-войовників, які на своїх легких і швидкохідних лодіях чи не щорічно ходили у битви на Чорному і Балтійському морях, схрещуючи свої мечі з добірними і вишколеними флотами Візантійської імперії, армадами вікінгів та іншого європейського і азіатського люду.

 А до чого тут Атлантика - спитаєте ви, з її іспано-португало-французьким узбережжям?

Для початку звернімося до писемних джерел. 

Так,  арабський вчений ІХ століття ал-Йа’кубі у своїй книзі "Книга Країн" пише про напад на іспанську Севілью у 844 р. народу «ал-маджус, яких називають ар-рус». Арабісти відзначають, що термін «ар-рус» використовувався у той час завжди в стосунку до народу, чисельність і могутність якого була очевидною для сучасників. Ще один автор - Ал-’Узрі (1003-1085 роки) відзначає, що під  час вищезгаданого штурму Севільї в серпні 844 р. руси/маджуси тоді задіяли 54 кораблі (а за даними Ібн ал-’Ізарі – 80 кораблів). 

Доповнив свідчення про ці напади географ ХІІ століття аз-Зухрі: «…приходили з цього моря ’Укійанус (Атлантика-М.Б.) величезні кораблі, які мешканці Андалузії називали каракир, а це кораблі великі, з чотирикутними вітрилами, які могли переміщуватися і вперед, і назад. На них плавали ватаги людей під назвою ал-маджус, народ сильний, доблесний і досвідчений у мореплавстві. Коли б вони не з’являлись, узбережжя порожніло через страх перед ними… Вони знищували всіх, хто траплявся їм у морі, грабували і брали в полон…». 

Ал-Мас’уді пише про ще один похід цього народу на Севілью, але вже під 912 р.: «…це були маджуси…і цей народ: ар-рус, про який ми вже згадували, оскільки ніхто, крім них, не ходить по цьому морю, яке з’єднується з морем ’Укійанус». Хоча, більшість хроністів оповідають, що спочатку маджусів помічали біля західних берегів Франції, звідки вони – попри Ліссабон – плили в Іспанію і з’являлись в Андалузії, однак, є два свідчення – Ібн Хаййана (кінця Х-ХІ століття) і анонімного автора опису Андалузії ХІV-ХV століття, згідно з якими напад на Севілью у 844 р. руси/маджуси здійснили зі сторони «Румійського моря», яким арабо-перські автори називали Середземне море.

Сьогоднішні російські дослідники вважають, що східні письменники вживали термін маджус по відношенню до скандинавів, які нападали на Іспанію, а саме слово "урдуманійун" відповідало західноєвропейській назві норманів і використовувалося винятково в іспано-арабських джерелах (Т.Калініна) (див. Додаток 1 внизу, під дописом).  

 У всьому цьому, одним з найцікавіших є питання конфесійної приналежності згаданих ар-рус/ал-маджус, які атакували Севілью у 844 р., оскільки кілька джерел паралельно ідентифікують їх з норманами-християнами. Але ж «скандинавські» вікінги прийняли християнство значно пізніше цієї дати! Тоді виникає питання – який морський народ провадив ту потужну флотилію на іспанську Севілью? 

Відповідь може критися у виясненні самого поняття: хто такі  "маджус". Частина дослідників вважає, що цим терміном араби називали вогнепоклонників (аргументацію цьому припущенню, я не знайшов).