Василь Ковтун: Десь там, окрай світу, де сонце встає...

Десь там, окрай світу, де сонце встає,
Де світло стрічається з тьмою,
Де правда стоїть у війні за своє,
Зі злом залиши́вшись самою.

Де крається небо від болю й журби,
Де вітер роз’ятрює рани,
Де поле могильні вкривають горби
І виє світанок багряний.

Де грішники в битві стають, як святі,
Де помста зростає горою,
Де праведний Бог, мов Христа на хресті,
Освячує відданим зброю.

Де в горлі заклякло без краплі води, 
Де ноги скосились від втоми, 
Де треба ще йти, невідомо куди,
Але все єдино - додому.

Де знаєш напевно, що все те - твоє,
І серце клекоче від того, 
Що там окрай світу, де сонце встає,
Кується твоя Перемога.

17.04.2022р.

Світлина від 19.03.22р. 

P.S. Заради упередження зайвих запитань і заради чесності повідомляю – я нині не є бійцем ЗСУ і зараз не в окопах. Просто рівно рік тому було написано цей вірш, а до нього я використав дане фото, яке було зроблено у березні 2022 р. якось на світанні після нічного чергування на блок-посту неподалік Києва, в той самий час і в тому самому місці, де долею обставин довелось тоді мені бути поруч з тими, кому стала небайдужа рідна земля і кого покликали серце і душа на її захист. Тепер ми друзі і чесно дивимось один одному у вічі. Честь маю. А справжнім Героям Слава!

Алекс Доля: Меч Жанны д'Арк

 Монах аббатства Сен-Дени и летописец Жан Шартье в своей «Хронике» рассказывает, что во время подготовки к походу на осажденный врагами Орлеан Жанна неожиданно потребовала, чтобы послали людей в церковь Сент- Катрин-де-Фьербуа с письмом к тамошним священникам, в котором она объясняла, что за алтарем этой церкви хранится меч. Удивленные священники действительно обнаружили там меч и передали его Жанне. На поиски меча отправился один оружейных дел мастер из Тура, а священнослужители церкви Сент-Катрин- де-Фьербуа подарили Жанне ножны, равно как и жители Тура. Таким образом, у нее было двое ножен: одни из алого бархата, другие из золототканой материи.

На судебном процессе в Руане, Жанну спросят о том, как она узнала, что в этой церкви был спрятан меч, и запротоколируют следующий ответ Жанны: 

— Этот меч лежал в земле, весь проржавевший, и на нем было выгравировано пять крестов. Я узнала, что меч находится там, от своих голосов, но никогда не видела человека, который отправился за ним. Я написала священнослужителям этой церкви, чтобы они были так любезны отдать мне этот меч, и они мне его послали. Этот меч был неглубоко зарыт в землю... Как только меч был найден, священнослужители потерли его, и ржавчина легко отпала... 

Тот факт, что меч был найден за алтарем, закопанным, в целом не является чем-то необычным. В те дни солдаты обычно оставляли свои мечи или доспехи в знак благодарности после битвы. Существует множество легенд о том, кто мог оставить этот меч. Одна из версий гласит, что он принадлежал Карлу Мартелу, деду Карла Великого, остановившего мусульманское вторжение в Европу. Есть две версии этой легенды. Согласно первой Карл Мартел основал церковь Святой Екатерины де Фьербуа и что он тайно закопал свой меч для следующего человека, которого выберет Бог, чтобы найти его и спасти Францию. Вторая версия гласит, что он оставил его там в качестве подношения после своей победы в Туре.

Как выглядел наверняка этот меч мы не знаем, более того, мы даже не знаем как точно выглядела Жанна. Единственное ее изображение созданное при жизни прикрепляем второй картинкой. Автором ее является Клеман Фокемберг.

Георгій Коваленко: Свідчення про Україну і її народ, який неможливо знищити і який житеме, пам'ятаючи своїх героїв

Мученик - це переклад слов'янською грецького слова "martys" (латиною "martyr"), яке насправді перекладається як "свідок".

Мученик як християнський герой - це не тільки той, кого мучили чи замучили, а той, хто, дивлячись в обличчя смерті, свідчить про реальність Того, хто переміг смерть Своєю  жертвою. 

Мученик - це той, хто гідно приймаючи смерть, свідчить про Життя, яке неможливо знищити. 

Вчора ми побачили таке свідчення в нерелігійному контексті війни. Але це свідчення про Україну і її народ, який неможливо знищити і який житеме, пам'ятаючи своїх героїв. 

І це, як і історії про християнських мучеників, надихає, а не пригнічує.

Героям слава!

«МАМО, Я НІКОЛИ НЕ ЗДАМСЯ У ПОЛОН!» - це слова воїна Олександра Мацієвського, страшні кадри страти якого ми бачили. 

Регіональне управління Сил ТрО "Північ" оприлюднило підтвердження ідентифікації героя, який був воїном 163 батальйону 119 окрема бригада ТрО Чернігівської області.

           30 грудня 2022 року на околицях Соледару він і ще четверо  військовослужбовів під час переміщення прийняли зустрічний бій з переважаючими силами противника. Десь о 12-й годині візуальний контакт і зв'язок з ними зник. Прорватися до місця їхньої позиції підкріплення не змогло через безперервний мінометний обстріл та щільний вогонь зі стрілецької зброї.

Дякуємо тобі, Аміно! Ми будемо пам'ятати завжди! Спочивай з миром...

Дякуємо тобі, Аміно!  Ми будемо пам'ятати завжди! Спочивай з миром...

30 жовтня день пам'яті Аміни Окуєвої (Наталі Никифорової) (1983-2017) - української лікарки, громадської активістки і військовослужбовиці. Учасниці подій Революції гідності та війни на сході України.

"Народилася в Одесі, пізніше жила в Москві і Грозному, у 2003 повернулася в Україну. Закінчила Одеський медичний університет. Зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, який переховувався в Україні від переслідувань з боку російських спецслужб та кадировців, активно обстоювала ідею визволення Ічкерії від окупації та відновлення державної незалежності цієї країни. Брала участь в житті чеченської діаспори. 

Під час Революції Гідності Окуєва вступила до "Самооборони", де була лікарем 8-ї Афганської сотні. 

Від самого початку російської агресії Аміна перебувала в зоні АТО разом зі своїм чоловіком. Вона захищала східні кордони України, служила у батальйоні "Київ-2" та долучилася до створення чеченського добробату імені Джохара Дудаєва. Однак, наприкінці 2016 р. вона звільнилася та приїхала до Києва. Цікаво, що Аміна Окуєва сповідувала іслам і завжди носила хіджаб: і на фронті, і в повсякденному житті. 

В Києві на неї було здійснено два замахи: перший у червні 2017 року. Тоді нападник назвався французьким журналістом і запросив подружжя на зустріч, а потім у машині вистрілив в Осмаєва, після чого Окуєва вистрілила у відповідь. Після замаху подружжю надали державну охорону, однак згодом вони від неї відмовились. Другий замах, 30 жовтня 2017 року, для Аміни Окуєвої виявився фатальним."

Хай Всевишній буде Милостивим до нашої сестри

Зі святом, наші любі захисники та захисниці! Дякуємо вам за можливість жити...

Відомий морський піхотинець з «Азовсталі» Михайло Діанов у своєму інтерв’ю після звільнення з полону сказав, що вони не люблять, коли їх називають Героями... Вони називають себе воїнами або захисниками.

Зі святом, наші любі захисники та захисниці! Дякуємо вам за можливість жити...

Фото та ідея: Лисцева Світлана

Одяг Сумщини (жіночий): Музей

Обробка фото: Olena Dasho

Намиста: Ірина Ляночко , Marianna Zbanok

Макіяж: Anna Horban'

Студія: WONDER SPACE

Ambrose Von Sievers: Закономерност гонений

«Блаженны умирающие о Господе» - сказано в Апокалипсисе. Сии слова относят ко всем христианам, но по контексту понятно, что, преимущественно к мученикам.

В современном сознании утвердилась мысль, что все гонения языческого Рима против христиан ...безпричинны. Невинные христиане — суть жертвы злобства и т. д. Делаю, одну пространную цитату из труда прот.А.Лебедева «Эпоха гонений на христиан и утверждение христианства в греко-римском мире при Константине Великом» гл.6: «Итак, рассмотрев государственный идеал Диоклетиана, его отношение к языческой религии, приходим к мысли, что здесь нужно искать объяснения причин происхождения Диоклетианова гонения. Что касается христиан, то они своими общественными и государственными отношениями не могли натолкнуть Диоклетиана на гонение. Правда, в положении христиан были стороны, которые не нравились Диоклетиану, но они могли быть основанием для гонения лишь с точки зрения государя, предубежденного против христианства.

     Остается решить теперь еще один вопрос в истории происхождения гонения Диоклетиана, именно: если гонение на христиан входило в планы его государственного преобразования, то почему так поздно, уже при самом конце своего правления, берется он за осуществление этой задачи. Вопрос решается тем, что Диоклетиан имел достаточные побуждения поступить так, а не иначе: христиане были очень многочисленны в Римской империи, их положение до известной степени упрочено было самим законодательством во времена императора Галлиена (III в.). Поэтому в борьбу с христианами можно было вступить только с крайней осторожностью и притом во всеоружии сил государственных. Между тем в начале правления Диоклетианова государственная система не представляла твердости и прочности; наперед нужно было усилить и укрепить эту систему и, только опираясь на нее, можно было думать о борьбе с христианством. Если бы Диоклетиан вступил в эту борьбу на первых же порах своего царствования, когда не были обезопасены границы Империи, прекращены внутренние возмущения, то гонение на христиан стало быть лишь источником новых опасностей и нестроений, ко вреду государства. Борьба с христианством была заключительным звеном в программе реформирования римского государства, и это было потому, словом, что Диоклетиан сначала хотел собраться с силами, а потом уже ринуться на христиан.

     Переходим к изучению указов, изданных при Диоклетиане с целью борьбы с христианством. Таких указов было издано четыре. Посмотрим, при каких обстоятельствах были они изданы, и сделаем точнейший их анализ.

НАША КРАЇНА - СЛАВЕТНА УКРАЇНА

 19 вересня 2022 року в приміщенні "Українського історичного клубу" (м. Київ) відбулася презентація  картини  "УКРАЇНА НЕСКОРЕНА. 2022 рік", яка присвячена вирішальній ролі України у найбільш драматичних подіях світової історії XXI сторіччя. 

Картина "УКРАЇНА НЕСКОРЕНА. 2022 рік" (художник Артур Орльонов. 2022 рік ) створена засобом станкової графіки в рамках діяльності громадського об"єднання "Славетна Україна" в період найбільшого напруження вітчизняної війни українського народу в боротьбі за своє існування із жорстоким агресором..

Сюжет картини покликаний увічнити пам"ять українців, що ціною свого життя захистили Україну від посягань  загарбника. На  картині зображені герої, які представляють всі прошарки українського суспільства зі всіх регіонів нашої держави та представники дружніх іноземних держав.

Всі вони  розташовані на передньому плані картини.

Із височини віків на них   споглядають видатні історичні постаті, що  зробили непересічний і винятковий внесок у розбудову країни, завдяки яким Україна відбулась як держава.

Серед славетних українців знайшли своє місце і представниці Швеції - принцеса Інгігерда (дружина київського князя Ярослава Мудрого) та Великої Британії - принцеса Гіта Уесекська (дружина київського князя Володимира Мономаха), які зробили вагомий внесок у формування європейської ідентичності українців.

В центрі картини зображена  сім"я (представляє весь багатомільйоний народ України), яка, під захистом сучасних героїв йде благословенним шляхом до омріяного майбутнього і найвищих духовних цінностей, які на картині символізує  Богоматір Оранта (мозаїчний образ в соборі  Софії Київської ), свята покровителька Києва.

Картина - є символічним оберегом українського народу, кожної родини, кожного громадянина України.

Довідка: список зображених героїв сучасності та історичних особистостей можна подивитися у коментарях до посту.

Оргкомітет

UKRAINIAN AZOVSTAL

 

Якщо людина не відкрила для себе щось таке, за що вона готова померти, вона не здатна повноцінно жити (Мартін Лютер Кінг)

 Якщо людина не відкрила для себе щось таке, за що вона готова померти, вона не здатна повноцінно жити.

Мартін Лютер Кінг

Герой захисту України старший солдат Алхаслі Алі Наіб, 29 років, азербайджанець

 Від ворожої кулі 26 листопада 2021 р. загинув мусульманин - захисник України старший оператор 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 54 ОМБр, старший солдат Алхаслі Алі Наіб, 29 років, азербайджанець.

Нехай буде милостивим до нього Всевишній Аллаг! 

إنا لله وإنا إليه راجعون

Воістину ми належимо Аллагу, і воістину, ми до Нього повертаємось!

І мертвим, і живим бійцям я дякую!..

 І мертвим, і живим бійцям я дякую!
Бо ви в найнебезпечнішій із зон
Стояли між морозами і мряками
За мій спокійний безтурботний сон...

За світле небо над містами мирними
У час, коли під вами світ гримить... 
За те, що відмовчалися настирно ми, 
Коли ви не вагались ні на мить...

Як ваша воля, нам пробачте, Воїни, 
За опіки, порізи й мозолі...
За біль, що супостатом вам накоєно
За кожен шмат вкраїнської землі...

За холод бліндажів, за дим, за згарища, 
За жар побоїщ, за печаль в очах...
За зраду командира, смерть товариша,
За те, що дух у битвах не зачах...

Довіку нам просити про пробачення,
Шукати – й не знайти потрібних слів...
Сльозою ваших бідних мам оплачено 
За радість наших дочок і синів...

(с) Вікторія Бричкова-АбуКадум

Відкрито пам‘ятник герою української війни за незалежність 1917-1921 полковнику Петру Болбочану

В Києві 4 жовтня 2020 р. сталася історична подія - відкрито перший у світі пам‘ятник герою української війни за незалежність 1917-1921 полковнику Петру Болбочану.

Людина, яка одна з перших формувала боєздатні українські військові загони, била російських більшовиків в центрі, на сході і на півдні України, брала участь у звільненні нашої столиці від червоної пошесті в 1918, а також із мінімальними втратами розгромила їх того ж року у Криму.

Пам‘ятник побудовано на вулиці Січових Стрільців, 86 - навпроти кінотеатру Київська Русь. Навколо нього розташовано однойменний сквер. Раніше тут стояв бюст присвячений комуністичному бюрократу, вбивці і організатору Голодомору Косіору, але ще в 2008 році, до початку офіційної декомунізації, його демонтували.

Добре, коли славні імена українських воїнів повертаються в народну пам‘ять, а пам‘ятники на їх честь стають окрасою наших міст. Великий уклін всім причетним до спорудження монументу.

Николай Серников: «Подвиг пожарных Чернобыля» (1987)

«Подвиг пожарных Чернобыля» (1987). Картина Николая Владимировича Черников

Пожарные первыми из специальных служб прибыли на место аварии и не обладали никакими средствами защиты от радиации. На них были только брезентовые робы, рукавицы, каски. Ценой своих жизней и здоровья эти молодые мужчины ликвидировали пожар на станции в ту злополучную ночь 26 апреля 1986 года. В следствии воздействия радиации только в первые сутки после аварии 31 человек умерли от лучевой болезни.

Вот фамилии и имена 28 пожарных Чернобыля, которые первыми вступили в борьбу с с атомной стихией, приняли на себя жар огня и смертоносное дыхание реактора: Владимир Правик, Виктор Кибенок, Леонид Телятников, Николай Ващук, Василий Игнатенко, Владимир Тишура, Николай Титенок, Борис Алишаев, Иван Бутрименко, Михаил Головненко, Анатолий Хахаров, Степан Комар, Андрей Король, Михаил Крысько, Виктор Легун, Сергей Легун, Анатолий Найдюк, Николай Нечипоренко, Владимир Палачега, Александр Петровский, Пётр Пивоваров, Андрей Половинкин, Владимир Александрович Прищепа, Владимир Иванович Прищепа, Николай Руденюк, Григорий Хмель, Иван Шаврей, Леонид Шаврей.

Пам‘ятаємо, не забудемо!

1 лютого 2015 року у бою під час оборони Дебальцево геройськи загинув Іса Мунаєв — бригадний генерал Республіки Ічкерія, командир міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. 

Його нагороджено відзнакою "Народний Герой України". На честь Іси Мунаєва у містах Дніпро та Київ названо вулиці.

Героям слава!

У 2018 році
на честь бригадного генерала Іси Мунаєва в місті Дніпрі відкрито пам'ятний знак. Генерал загинув, захищаючи Україну від мрсковської агресії на Донбасі.

Відкриття відбулося за участю сина генерала Тімерхана Мунаєва, радника губернатора Дніпропетровської області Юрія Голика, який профінансував виготовлення та встановлення пам'ятного знаку, бойових побратимів Іси Мунаєва по батальйону ім. Джохара Дудаєва, яким він командував, а також місцевих жителів.

Алёна Арзамасская - русская Жанна д’Арк

4 декабря 1670 года в городе Темникове была заживо сожжена Алёна Арзамасская, которую часто называют русской Жанной д’Арк.

Рано овдовев, Алёна ушла в монастырь, где обучилась грамоте и врачеванию. Когда началось восстание Степана Разина, Алёна сбежала из монастыря и сколотила ватагу из крестьян и беглых людей, обиженных помещиками и вотчинными боярами – неслыханное для бабы тех лет дело. Под её началом было 200 человек, затем их количество увеличилось до 600, потом до 2000. Летом 1670 года её отряд объединился с отрядом Фёдора Сидорова и она стала во главе почти 7000 восставших и заняла Темников. Вместе с Фёдором Сидоровым Алёна два месяца управляла городом, командовала войском, отправляла «прелестные письма», уговаривая переходить в войско повстанцев. Помимо руководства войском и пропаганды Алёна лечила раненых травами и кореньями, а также составляла «заговоры» против пуль и стрел и изготовляла обереги, за что её и прозвали колдуньей.

Заговор Алёны сохранился в местных преданиях:

«Встану, благословясь, пойду, перекрестясь, за правое дело, за Русскую землю, на извергов, на недругов, кровопийцев, на дворян, на бояр, на всех сатанинских детей! Выйду с боем на чистое поле, в чистом поле свищут пули, я пуль не боюсь, я пуль не страшусь. Не троньте, пули, белые груди, буйную голову, становую жилу, горячее сердце! Скажу я пулям заветное слово: летите, пули, в пустую пустынь, в гнилое болото, в горячие камни, а моя голова не преклонится, а моя бела кость не изломится. Про то знает дуб да железо, кремень да огонь. Аминь!».

Когда войско князя Юрия Долгорукова захватило Темников, главарей повстанцев приговорили к повешению, и только Алёну к сжиганию в срубе «вместе с её воровскими письмами и кореньями». 

Вот как описывает это событие немецкий хроникёр Иоганн Фриш:

«Через несколько дней после казни Разина была сожжена монахиня, которая, находясь с ним [заодно], подобно амазонке, превосходила мужчин своей необычной отвагой. Когда часть его войск была разбита Долгоруковым, она, будучи их предводителем, укрылась в церкви и продолжала там так упорно сопротивляться, что сперва расстреляла все свои стрелы, убив при этом ещё семерых или восьмерых, а после того, как увидела, что дальнейшее сопротивление невозможно, отвязала саблю, отшвырнула её и с распростёртыми руками бросилась навзничь к алтарю. В этой позе она и была найдена и пленена ворвавшимися [солдатами]. Она должна была обладать небывалой силой, так как в армии Долгорукова не нашлось никого, кто смог бы натянуть до конца принадлежавший ей лук. Её мужество проявилось также во время казни, когда она спокойно взошла на край хижины, сооружённой по московскому обычаю из дерева, соломы и других горючих вещей, и, перекрестившись и свершив другие обряды, смело прыгнула в неё, захлопнула за собой крышку и, когда всё было охвачено пламенем, не издала ни звука».