«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Рано овдовев, Алёна ушла в монастырь, где обучилась грамоте и врачеванию. Когда началось восстание Степана Разина, Алёна сбежала из монастыря и сколотила ватагу из крестьян и беглых людей, обиженных помещиками и вотчинными боярами – неслыханное для бабы тех лет дело. Под её началом было 200 человек, затем их количество увеличилось до 600, потом до 2000. Летом 1670 года её отряд объединился с отрядом Фёдора Сидорова и она стала во главе почти 7000 восставших и заняла Темников. Вместе с Фёдором Сидоровым Алёна два месяца управляла городом, командовала войском, отправляла «прелестные письма», уговаривая переходить в войско повстанцев. Помимо руководства войском и пропаганды Алёна лечила раненых травами и кореньями, а также составляла «заговоры» против пуль и стрел и изготовляла обереги, за что её и прозвали колдуньей.
Заговор Алёны сохранился в местных преданиях:
«Встану, благословясь, пойду, перекрестясь, за правое дело, за Русскую землю, на извергов, на недругов, кровопийцев, на дворян, на бояр, на всех сатанинских детей! Выйду с боем на чистое поле, в чистом поле свищут пули, я пуль не боюсь, я пуль не страшусь. Не троньте, пули, белые груди, буйную голову, становую жилу, горячее сердце! Скажу я пулям заветное слово: летите, пули, в пустую пустынь, в гнилое болото, в горячие камни, а моя голова не преклонится, а моя бела кость не изломится. Про то знает дуб да железо, кремень да огонь. Аминь!».
Когда войско князя Юрия Долгорукова захватило Темников, главарей повстанцев приговорили к повешению, и только Алёну к сжиганию в срубе «вместе с её воровскими письмами и кореньями».
Вот как описывает это событие немецкий хроникёр Иоганн Фриш:
«Через несколько дней после казни Разина была сожжена монахиня, которая, находясь с ним [заодно], подобно амазонке, превосходила мужчин своей необычной отвагой. Когда часть его войск была разбита Долгоруковым, она, будучи их предводителем, укрылась в церкви и продолжала там так упорно сопротивляться, что сперва расстреляла все свои стрелы, убив при этом ещё семерых или восьмерых, а после того, как увидела, что дальнейшее сопротивление невозможно, отвязала саблю, отшвырнула её и с распростёртыми руками бросилась навзничь к алтарю. В этой позе она и была найдена и пленена ворвавшимися [солдатами]. Она должна была обладать небывалой силой, так как в армии Долгорукова не нашлось никого, кто смог бы натянуть до конца принадлежавший ей лук. Её мужество проявилось также во время казни, когда она спокойно взошла на край хижины, сооружённой по московскому обычаю из дерева, соломы и других горючих вещей, и, перекрестившись и свершив другие обряды, смело прыгнула в неё, захлопнула за собой крышку и, когда всё было охвачено пламенем, не издала ни звука».
Комментариев нет:
Отправить комментарий