Ярослав Мельник: Проблема толерантності у сучасному європейському полікультурному просторі: християнсько-етичний та культурно-комунікативний аспекти

Світовий, а найбільше європейський геополітичний простір на початку ХХІ ст. переживають безпрецедентні економіко-демографічні та соціокультурні трансформації. Формування нового соціокультурного ландшафту у рамках класичної Європи, значною мірою пов’язане з ліквідацією кордонів (з точки зору їх формального функціонування), введенням єдиної європейської валюти, послабленням обмежень на міграційні процеси, виробленням єдиних євростандартів та ін., спричинило низку проблем, які не знаходять свого вирішення і, очевидно, у найближчі десятиліття будуть ключовими у комплексі нагальних питань1. Цей конгломерат проблем нагадує багатогранну геометричну фігуру, кожна з галузей якої є самостійною складною галуззю, яка може розглядатися як у рамках цілісної системи, так і в межах окремого сегмента цієї цілісності. У зазначеному колі питань слід виділити один складник, який беззаперечно викличе дискусії та оголить болючі для сучасної європейської цивілізації аспекти.
________
1Снайдер Т., Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999, Київ 2014, с. 363.

До таких проблемних та дискусійних питань належить категорія толерантності як базовий чинник у рамках формування єдиного європейського, але попри все полікультурного і світоглядно-різновекторного простору.

Виписуючи ескізно нову концепцію Європи у кінці ХХ ст., лідери країн та провідні фахівці у різних галузях звертали увагу на складність та безпрецедентність задач, але все ж процес пере форматування європростору був запущений. Флагмани цього процесу з самого початку зіткнулися з комплексом новітніх проблем, і ключовою виявилась неготовність багатьох етнокультурних та соціокультурних (в окремих випадках політичних, релігійно-світоглядних) груп до інтеграції в європростір. У цій неготовності по-особливому висвітилась проблема толерантного співіснування. На тлі інших невирішених завдань толерантність як категорія часто свідомо відсувалась на маргінес, а в епіцентр ставилися питання економічні, політичні, правові, демографічні та ін. Власне, питання толерантної реорганізації європростору періодично виходило з тіні і нагадувало про свою актуальність (тут доречним буде перелік конфліктів у Сербії, Сараєво, міжетнічні конфлікти у різних регіонах Європи, депортації ромів з Парижа та ін. Також тут можна згадати різного типу конфлікти у Північній Африці та на Близькому Сході). Втеча від вирішення цього кола питань закладає та накопичує низку потенційно небезпечних питань, які на певному етапі здатні перейти у складний та затяжний конфлікт. Очевидно, що розраховувати на самовирішення чи самоліквідацію цих питань недоцільно, оскільки, як показує історичний досвід, проблеми такого типу без розумного, зваженого та професійного втручання не вирішуються.

Наразі йдеться про те, що значна кількість представників різних релігійних, етнічних та ін. груп з Африканського та Азійського континентів наводнили Європу, де знайшли надійний прихисток, але не пристали на програму інтеграції в європростір. Значна кількість мігрантів переносить традиції, світогляд, спосіб життя у цивілізований та етично вивірений євросвіт, не беручи до уваги, що деякі їхні традиції різко розходяться із сучасними європейськими цінностями, а радше є посилом із Середньовіччя чи ще більш давніх епох.

Спробуємо віднайти один із витоків цієї проблеми, а також окреслити можливі способи її вирішення.

Ольга Шейх: Будучи толерантним до інших, навчити їх бути толерантними і до себе

Останніми роками у багато країн світу завітала толерантність. Що ж це таке і з чим його їсти? Кажуть, що це на зразок терпимості, до того, що повністю, або частково суперечить твоїм моральним принципам, релігії, звичкам, культурі та сексуальним вподобанням. Тобто, треба себе поставити на місце іншої людини, спробувати зрозуміти, чому вона так себе поводить, навчитися поважати її культуру, молитви, політичні погляди та орієнтації.

Добре! Нема проблем! Коли ми їдемо в чужу країну, ми майже завжди себе так і поводимо. Їдемо в арабські країни, замотані з ніг до голови. Не переходимо дорогу в забороненому місці. Не співаємо на всю горлянку наших пісень о третій ночі в історичному європейському центрі ( хоча деколи і співаємо) ).

Але що робити, коли ця поведінка однобічна. Тобто ти поважаєш чуже життя та звички, а твоє від того втрачає право на існування.

Наприклад, не можна говорити, що думаєш, бо це образить півсвіту. Не можна бути гетеросексуалом, тобто можна ним бути, але не треба цим хизуватися всюди, бо це зразу притіснятиме тих, хто обрав для себе щось інше (особисто я поважаю вибір інших людей, але якщо мені подобаються чоловіки, то що мені тепер перевчатися, чи що?). Скоро заборонять говорити про м‘ясо, бо це може травмувати тендітну, сформовану на трав‘яних культурах, душу вегана, чи вегетаріанця (нічого проти не маю, сама пробувала перейти на інший бік, але сало з часником - це кохання всього мого життя, вибачте). Я вже мовчу про релігію!

Так от, уявіть. Живете ви собі спокійно. Час від часу їздите за кордон, на світ глянути. І ось починається. З усіх екранів, плакатів, газет, журналів до вас долітає це слово - толерантність! Дитина вашого сусіда день і ніч верещить? То так має бути! Це ж діти! Навіщо їх виховувати, якось самі виростуть. Сам ваш сусід не тільки не вірить ні у що, окрім чарки, а ще й вам доводить, що Бога не існує, і ви даремно ходите по тим церквам. Мовчіть! Толерантно так мовчіть, з розумінням в очах, можете навіть підіграти. Бо ж чоловік має право на власну, хоч і п‘яну, але все ж таки, думку. А дружина того самого сусіда сидить на якійсь, дуже важливій для спірітуальних практик, дієті - без м‘яса, без молока, без нічого! І вже і вашу жінку по-тихенько намовляє. Тихо ви там! Ваша жінка теж людина, і має повне право вибрати, від чого і коли їй помирати. А те, що ваш колега по роботі почав до вас нерівно дихати і забігати на декілька хвилин до вас у офіс, щоб похизуватися новою рожевою краваткою, нікому ж, крім вас, не заважає. Тож і мовчіть собі у стіл. Може для людини ви - омріяна половинка, чи тичинка, чи пестик, чи як там. А якщо ви вважаєте себе справді сучасною цивілізованою особистістю, то можна і допомогти раз колезі взнати вас краще, чи глибше, як там вже вийде. І якщо весь ваш колектив вирішив перейти на здорове харчування з лотків, то чого ж відмовлятися? Сміливо рубайте собі салат, і не забувайте, що ви - гастрономічна меншина, тож толерентненько так прицьмакуйте, і кажіть, що дуже смачно. Бо все це, я вам скажу, ще можна переосмислити і пережити.

А найскладніша проблема - це коли наступають на горло твоїй культурі, і переконують тебе, що чуже - краще, вигідніше, новіше та блискучіше, а якщо і не зовсім так, то всеодно треба посунутися. Ось тоді і вилазить з кущів розлючений націоналізм. Так, саме націоналізм останнім часом і бореться з толерантністю. Бо чим більше нав‘язується чуже, тим ріднішим стає своє. І це трохи смішно виглядає. Бо концепція загального миру і всепрощаючої толерантності розбудили звіра, який спокійно собі спав вже багато десятків літ.

І чим більше буде тиск і нав‘язування, тим більшим буде і опір. Та ви, мабуть, і самі вже все помітили. За останні роки я все більше людей на вулицях бачу у вишиванках. Що це? Це опір! Це прокинулось відчуття своєї приналежності до власної культури, традицій, цінностей, історії. І скажене, не побоюсь цього слова, бажання все зберегти та примножити. І цей конфлікт буде триватиме доти, доки не припиниться тиск. Бо своє - найрідніше та найцінніше.