Добре! Нема проблем! Коли ми їдемо в чужу країну, ми майже завжди себе так і поводимо. Їдемо в арабські країни, замотані з ніг до голови. Не переходимо дорогу в забороненому місці. Не співаємо на всю горлянку наших пісень о третій ночі в історичному європейському центрі ( хоча деколи і співаємо) ).
Але що робити, коли ця поведінка однобічна. Тобто ти поважаєш чуже життя та звички, а твоє від того втрачає право на існування.
Наприклад, не можна говорити, що думаєш, бо це образить півсвіту. Не можна бути гетеросексуалом, тобто можна ним бути, але не треба цим хизуватися всюди, бо це зразу притіснятиме тих, хто обрав для себе щось інше (особисто я поважаю вибір інших людей, але якщо мені подобаються чоловіки, то що мені тепер перевчатися, чи що?). Скоро заборонять говорити про м‘ясо, бо це може травмувати тендітну, сформовану на трав‘яних культурах, душу вегана, чи вегетаріанця (нічого проти не маю, сама пробувала перейти на інший бік, але сало з часником - це кохання всього мого життя, вибачте). Я вже мовчу про релігію!
Так от, уявіть. Живете ви собі спокійно. Час від часу їздите за кордон, на світ глянути. І ось починається. З усіх екранів, плакатів, газет, журналів до вас долітає це слово - толерантність! Дитина вашого сусіда день і ніч верещить? То так має бути! Це ж діти! Навіщо їх виховувати, якось самі виростуть. Сам ваш сусід не тільки не вірить ні у що, окрім чарки, а ще й вам доводить, що Бога не існує, і ви даремно ходите по тим церквам. Мовчіть! Толерантно так мовчіть, з розумінням в очах, можете навіть підіграти. Бо ж чоловік має право на власну, хоч і п‘яну, але все ж таки, думку. А дружина того самого сусіда сидить на якійсь, дуже важливій для спірітуальних практик, дієті - без м‘яса, без молока, без нічого! І вже і вашу жінку по-тихенько намовляє. Тихо ви там! Ваша жінка теж людина, і має повне право вибрати, від чого і коли їй помирати. А те, що ваш колега по роботі почав до вас нерівно дихати і забігати на декілька хвилин до вас у офіс, щоб похизуватися новою рожевою краваткою, нікому ж, крім вас, не заважає. Тож і мовчіть собі у стіл. Може для людини ви - омріяна половинка, чи тичинка, чи пестик, чи як там. А якщо ви вважаєте себе справді сучасною цивілізованою особистістю, то можна і допомогти раз колезі взнати вас краще, чи глибше, як там вже вийде. І якщо весь ваш колектив вирішив перейти на здорове харчування з лотків, то чого ж відмовлятися? Сміливо рубайте собі салат, і не забувайте, що ви - гастрономічна меншина, тож толерентненько так прицьмакуйте, і кажіть, що дуже смачно. Бо все це, я вам скажу, ще можна переосмислити і пережити.
А найскладніша проблема - це коли наступають на горло твоїй культурі, і переконують тебе, що чуже - краще, вигідніше, новіше та блискучіше, а якщо і не зовсім так, то всеодно треба посунутися. Ось тоді і вилазить з кущів розлючений націоналізм. Так, саме націоналізм останнім часом і бореться з толерантністю. Бо чим більше нав‘язується чуже, тим ріднішим стає своє. І це трохи смішно виглядає. Бо концепція загального миру і всепрощаючої толерантності розбудили звіра, який спокійно собі спав вже багато десятків літ.
І чим більше буде тиск і нав‘язування, тим більшим буде і опір. Та ви, мабуть, і самі вже все помітили. За останні роки я все більше людей на вулицях бачу у вишиванках. Що це? Це опір! Це прокинулось відчуття своєї приналежності до власної культури, традицій, цінностей, історії. І скажене, не побоюсь цього слова, бажання все зберегти та примножити. І цей конфлікт буде триватиме доти, доки не припиниться тиск. Бо своє - найрідніше та найцінніше.
І це нічого не віднімає від інших культур та націй, бо зараз така боротьба відбувається майже у всіх країнах світу. Візьміть ту саму Велику Британію. Брексит - це ні що інше, як прояв націоналізму. І навіть у Італії, одній із самих толерантних країн світу, через шалений потік іммігрантів почалося масове незадоволення. Усі історичні центри великих міст скуплені іноземцями або видані їм в оренду. На зміну італійським майстерням прийшли китайські фабрики. А старовинні кафе замінені магазинами етнічних товарів різних країн. І навіть італійську піцу тепер вам може приготувати кожен пакистанець чи єгиптянин. Італійці жартують, що іноземці вже стомилися від усіх цих італійців в Італії.
Жарти жартами, але добре, що такі, деструктивні, на перший погляд речі, відбуваються саме зараз, бо людство настільки розслабилось, що кожна окрема країна почала втрачати свою культурну спадщину та унікальну етнічність. Головне, щоб не було крові! Хоча її так важко уникнути, коли весь світ володіє зброєю і вміє її застосовувати.
Є лише одна річ, яку може зробити кожен з нас - будучи толерантним до інших, навчити їх бути толерантними і до себе. Питання - як це зробити? Адже більшість чує лише голос у власній голові ( і не факт, що він належить слухачеві, можливо він пасивно записаний з телевізора).
Потрібно спробувати достукатися до серця! Не мовчати, не терпіти, а кожен день доводити і словом і справами, що твоє для тебе найкраще. І навчити поважати свою домівку, історію, культуру та мову. А ця повага з боку інших прийде лише тоді, коли ми самі будемо все це поважати.
А силою тут мало що можна зробити, якщо ви б’єте себе в груди, вигукуючи гасла, але вам ліньки вивчити українську. Якщо ви до зубів сперечаєтеся, що наші хліба смачніші, але залюбки купуєте заморські сири. Якщо ви розпинаєтесь про українську культуру, а Кобзаря не читали. Бо силою руйнувалися найміцніші мури світу, а ось відбудовували їх саме любов‘ю, любов‘ю до власного дому...
© Copyright: Ольга Шейх, 2020
Комментариев нет:
Отправить комментарий