Андрій Сошніков: Стартап на Східному Шляху: Кризовий менеджмент Віщого Олега, ліквідація мікромонополій та фіскальна кодифікація «Аустрвегу»

Аналіз початкового етапу формування Руської держави у межах традиційного літописного наративу спирається на наївні казки «Повісті врем’яних літ» про шляхетне «покликання варягів» у Новгород та раптове заснування Києва братами-полянами. 

Проте тверезий аудит історико-археологічного матеріалу та незалежних європейських анналів повністю дезавуює цю беллетристику, оголюючи прозову макроекономічну реальність. 

У ІХ–Х ст. скандинавські контингенти здобичників-варягів, відомі як русь, не будували держав «із нічого». Вони діяли як жорсткі, високоефективні оператори воєнного бізнесу та кризис-менеджери, які «накладали лапу» на вже існуючі, але інституційно ослаблені прикордонні ринки й сировинні зони.

Фінальна фаза інсталяції цього північного софту пов’язана з фігурою конунга Олега, чия реальна геополітична траєкторія повністю спростовує лінійну хронологію офіційного міфу, виводячи нас на унікальні дані незалежного зовнішнього аудиту — Кембриджського документа. Олег постає не мирним регентом, а лідером радикального крила балтійських варягів (Helgi — від готського hailags, святий/священний), який розпочав трансконтинентальне корпоративне поглинання торгових шляхів.

Саме поняття «Віщий Олег» у Повісті врем’яних літ є результатом лінгвістичного непорозуміння християнських агіографів ХІІ ст. Як доводить Кембриджський анонім (документ хазарського походження на івриті), слово х-л-гу (Helgi) було не особистим іменем, а найвищим внутрішнім варязьким титулом — «священний / святий». У своєму внутрішньому північному середовищі оператори русі титулували себе ольгами, а для зовнішніх транзакцій з арабами використовували конвертований титул кагана. Нестор-агіограф, не маючи права надати язичнику християнський епітет святості, просто переклав титул ольг/хельгі через жрецький еквівалент «віщий», а щоб виправдати це прізвище, вигадав казку про отруєне вино та смерть від черепа коня, яка повністю копіює скандинавську сагу про Орвара-Одда, що наочно доводить белетристичний характер літопису.

Головним інфраструктурним дефіцитом, з яким зіткнувся варязький менеджмент Олега наприкінці ІХ ст., була критична сегментація та логістичний параліч річкових артерій. Східна Європа була роздроблена на автономні преддержавні зони, які скандинавський мовний софт називав «гардами», тобто територіями «полюддя» — замкнених округів, з яких конкретний варварський володар примусово вилучав сировинну ренту.

Александр Зарянин: История чувашей

В X веке скандинавские вожди объединили племена восточных славян и создали крупное государство – Русь. Столицей Руси стал город Киев. 

В начале X века сувары, находясь в Волжской Булгарии, разделились на два племени. Аскили – возглавляемые прежним, старым родом – Ас, были верны хану-мусульманину булгар. Они расположились на правой стороне Волги, основав там город Асэль (Ас-ял или Аслы).

Племя женщин-амазонок, бытовавшее в стране булгар, видимо тоже расположилось на правой стороне Волги (Атил). Их центром стал город Чатерама (чув: Женский шатёр). Предположительно он располагался на месте современного Ульяновска. К амазонкам, из степей, кочевники могли свозить шерсть от овец. Амазонки занимались её прядением и ткали шерстяные ткани, сукно – сембир. Шерсть по-чувашски – «сем», а полотно – «пир» (бир).

Большинство сувар (гунны савиры) не поддерживало стремление к исламу у правительства. Сувары ещё помнили вторжения арабов разорявших их прежние территории у Кавказских гор. Сувары пригласили правителя из скандинавов, которых называли Варяг, или Вырыс (варязь). В те времена была большая мода на скандинавов, даже Днепр, по которой часто плавали варяги, хазары и булгары именовали – Варух. Скандинавы научили предков чувашей-кочевников, строить корабли. Впоследствии чуваши признавались хорошими судоходами. Булгары называли чувашей «су-ас» – водными асами, и «су-баши» – главными на воде, или «су-ар».

***

В середине X века, воинственный правитель Руси, по имени Святослав, обрушился на хазар. Русичи разрушили города хазар и сильно подорвали её мощь. Русичи стали контролировать территории у города Шоракил (Саркил, Шоръкил) на реке Дон и города Тюмень-Тархан на Кубани. Русичи именовали их Белая Вежа – Шоракил, и Тьмутаракань – Тюмень-Тархан.

После гибели Святослава от печенегов, власть над Русью получил его сын Владимир. Он попытался добить хазар при их последнем хакане по имени Каин, известном в русских легендах как Каин-царь, но на защиту хазар встали волжские булгары. Булгары взяли под контроль приволжские территории по руслу реки. На Волге расположились их опорные пункты, прежние города хазар, такие как: Самар, Сарату, Сарысин (Сарашен). В области дельты Волги, на замену разорённой столице хаканлыка хазар – Атил, булгары поставили новую крепость Ас-Тархан, что на чувашском означает «Старший Правитель».

Возможно, наименование могло означать «тархан из рода Ас», древнего рода правителей – эльтиверов сувар. Асы владели городами у устья рек, на Дону это Ас-Карды – крепость Асов, на месте прежнего Танаиса.

К XI веку куманы, в степях Сибири, усилились. Они вытеснили огузов из Средней Азии. Куманы перешли Атил (Волга), обошли стороной укрепления волжских булгар, и вторглись в пределы разорённой Хазарии. Куманы (половцы) довершили разгром хаканлыка хазар.

Теория хорезмийско-хазарского союза

По теории советского историка Сергея Павловича Толстова, Хорезм и Хазария были тесно связаны между собой.

С.П. Толстов считает, что в Хорезме до 712 года, когда Хорезм был завоёван арабским полководцем Кутейбой ибн Муслимом, распространился синкретический иудаизм. Именно еврейский учёные, по мнению С.П. Толстова, возглавили антиарабское антифеодальное восстание 712 года, подавленное арабами. С.П. Толстов сделал вывод, что иудейская религия народа Хорезма была импортирована в Хазарию выжившими иудеями из Хорезма.

В доказательство своей теории С.П. Толстов приводит сообщение Табари, где мятежники фигурируют под именем «хабр» (араб. الحبر, аль-хабр, во множественном числе — аль-ахбар, араб. الاحبار), а это имя и в древнем и в современном арабском, и в частности по словарю Абу Абд аллаха Мухаммеда ал-Хорезми имеет только одно значение «еврейский учёный, учёный раввин».

Разгромленные хорезмийские иудеи, по версии С.П. Толстова, бежали в Хазарию, где синкретический хорезмийский иудаизм становится государственной религией. Булан, первый хазарский царь-иудей, по Толстову, также выходец из Хорезма.

Единство Хазарии и Хорезма Толстов доказывает титулом хорезмшаха Шаушафара: «господин царь благословенный хазарский».

В доказательство своей теории, Толстов приводит также факт хорезмийского происхождения хазарского полководца Растархана, а также тем, в перечне христианских епископских кафедр в составе митрополии с центром в Крыму — в Доросе наряду с кафедрами, находившимися в Хазарии, значится Хвалисская, то есть Хорезмийская кафедра[1].

Тарас Чухліб: Тризуб походить від Хазарії та іранських Сасанідів

Зображення двозубів і тризубів прийшло до нас не від варягів, а від Хозарського каганату. 

На монетах цієї держави, яка розташовувалася на територіях сучасної Донеччини і Луганщини ще у VIII -IX столітті, карбувалися ось такі знаки, які і перейняв наш князь Святослав після завоювання Хозарії...

 До речі, князь Володимир називав себе каганом на зразок хозарських правителів. 

У свою чергу Двозуби і Тризуби були зображені на сасанідських драхмах і аббасідських дирхемах II - VIII століть, якими і користувалися в Хозарії.

Олег Гуцуляк: Про початки Галича

1. Кавари / халісії

Візантійський імператор та історик Констянтин Багрянородний розповів у своєму творі "Про управління імперією" про громадянську війну (між 800 і 809 рр.) в Хазарському каганаті, що на той час контролював все Поволжя, Північний Кавказ та Лівобережжя Дніпра. Вона була викликана відстороненням від реальної влади верховних каганів з священного роду Ашинів і переходом її до каган-беків (династії Обадії), що супроводжувалося запровадженням равіністичного іудаїзму в якості державної релігії.

Ця громадянська війна закінчилася втечею на захід, у причорноморські Печенізькі степи прихильників кагана. Це були в основному т.зв. тюркомовні "чорні хазари"-шаманісти, хазари-християни (переважно кримські) та хорезмійці-зороастрійці,  що в 712 р. були прийняті хазарськими каганами після придушення повстання Хорезму арабами. Ці хазари отримали ім'я "кавари", або "кабари" (κάβαροι, covares, kavarok), утворювали три роди (клани), об'єднані під началом одного князя.  Є свідчення, що в часі підданства Києва Хазарському каганату у ньому поряд із торгівельною факторією іудеїв перебувала залога із хорезмійців, які поклонялися своєму божеству сонця Хорсу (осетин. xorz «добро», «благо», «хороший»).

Каварів прийняв до себе в якості восьмого племені союз семи угорських племен ("турки", як їх називає Констянтин Багрянородний), що відкочували тоді з Леведії (Північно-Східне Приазов'я) в Етелькуз (межиріччя Бугу і Дністра) і вождь яких був одружений на донці хазарського кагана. В 881 р. "Зальцбурзькі анали" згадують угорців разом з каварами як учасників облоги ними Кульберга в околицях Відня. Констянтином Багрянородним зазначалося, що кавари були найхоробрішими і завжди йшли в бій перед угорцями.  У 895 р. угорці і кавари як союзники Візантії та герцогста Карінтія розромили Великоморовську державу Святоплука і вийшли на територію Паннонії (теперішньої Угорщини), але потім зазнали поразки від об'єднаних сил болгар і печенігів.

Можливо, до цього союзу каварів / кабарів належали й деякі черкесомовні племена касогів, які, однак, не рушили з угорцами на захід, а залишилися на Північному Кавказі і зберегли як самоназву ім'я союзу племен як кабарда. 

В.В. Бартольд і С. П. Толстов вважають, що слово "кавар" - це західнохазарська вимова етноніму "хвар", "ховар" - самоназви іраномовних хорезмійців-вогнепоклонників ("хабр", "гебр"), яка у вимові сарматського племені алан (їхні прямі спадкоємці - осетини) набула вигляду "хвал", "ховал", "хал" (перехід l < r за рухунок наступного за r голосного i у назві Xvarizm "Хорезм"). В цій вимові у формі "халісії" (Χαλίσιοι, Khalisioi, Khwalis, Kaliz, Kalasz, Kalaš) зафіксовані писемними джерелами в ХІ ст. на тереторії Угорщини як особливий народ. Вихідцем з аристократії халісіїв був угорський король Самуїл Аба (1041-1044 рр.). Його родовід угорські хроніст Симеон Кезаї ХІІІ ст. виводить від хорезмійців (de gente Corosmina, de Corosminis orta), а саме від хорезмійської принцеси, дружини володаря гуннів Атілли (Хаби) та їх синів Еда та Едумера (V ст.).  На думку дослідників, така трансформація етноніму відбулася тоді, коли до каварів приєдналися запрошені в Угорщину князем Таксоні (946-972 рр.) їхні хазарські родичі, яких арабські автори Істахрі та Ібн Хаукаль знають як західних хазар - "халісів" (al-kh-i.s) або "куласів".

Про халісіїв, з одного боку, повідомляється візантійським істориком Іоанном Кіннамом (ХІІ ст.), що "… вони одного сповідання з персами (і хорезмійцями)", тобто вогнепоклонники, а з другої - що вони "… управлялися законами Мойсеєвими, та й то не зовсім зрозумілими" (як відомо, т. зв. синкретичний іудаїзм був поширений саме серед хорезмійців та до-равіністичних хазар).

Володимир Єшкілєв: Про "Нову Хазарію"

ПРИВИД ХОДИТЬ ЄВРАЗІЄЮ, ПРИВИД ЦАРЯ ОБАДІЇ. КОНСПІРОЛОГИ (ЗДЕБІЛЬШОГО З ПІВНІЧНОГО БОКУ КОНТИНЕНТУ) ЗНОВУ ЗГАДАЛИ ТЕМУ, ЯКУ В МИНУЛОМУ АКТИВНО ЮЗАЛИ РЕСУРСИ НА ШТИБ “РУССКОЙ НАРОДНОЙ ЛИНИИ”. ЗНОВУ В ЗАКРИТИХ ГРУПАХ ГОВОРЯТЬ ПРО “НОВУ ХАЗАРІЮ”. ТЕПЕР ЗА ТЕМУ ВЗЯЛИСЯ НЕ МОСКОВСЬКІ ЧОРНОСОТЕНЦІ, А ТІ, КОГО ПРИЙНЯТО ВВАЖАТИ ЦИНІЧНИМИ АНАЛІТИКАМИ, ФУТУРОЛОГАМИ ТА СОЦІАЛЬНИМИ ФІЛОСОФАМИ.

У VII ст. на руїнах Великого Тюркського каганату виникла степова держава огузьких кочових родів, що контролювала західну частину Великого Степу і торгові шляхи, географічно пов’язані з Каспієм. У 30-х роках VIII ст., після спустошливої війни з Халіфатом, один з кланів правлячої верхівки кочовиків прийняв іудаїзм та поріднився з керівниками могутньої волзької торгівельної корпорації. Так виник Хазарський каганат, яким з 802 до 965 року правили царі з іудейського роду Обадії, хоча офіційно священним правителем залишався тюркський каган з древньої династії Ашина. Хазарія стала не лише пануючою силою на землях між Дніпром і Аралом, вона була ще й своєрідним “щитом” для Європи і Візантії, на півтора століття зупинивши завойовницький марш азійських племен на Захід. Після того, як печеніги і Святослав Київський зруйнували могутність Хазарського каганату, марш відновився.

Пізніше в колах імперських російських істориків сформувався “міф Хазарії” – держави-химери, що панувала на євразійських просторах, обкладаючи даниною не лише купецькі каравани, але й “примучені” слов’янські племена. Боротьбу останніх проти експансії каганату все частіше стали описувати через призму етноцентричної ідеології доби модернізму – як боротьбу молодих волелюбних націй проти “космополітичного монстра”, на чолі якого стояли рабини та єврейські олігархи. Син Гумільова і Ахматової підтримав цей політичний міф своїм гучним іменем.

Спекулятивною спрямованістю “міф Хазарії” добре лягав на вектор мислення тих дисидентів радянської доби (зокрема й російських), які ненавиділи СРСР за його лівацьку революційну колиску та за зовнішню інтернаціональну атрибутику. І нині примітивні модифікації цього міфу (“Третя Хазарія”, “Другий Київський каганат”) є одними з найулюбленіших у середовищі націоналістів та правих радикалів пострадянського світу. З 2014 року їх активно використовують ідеологи, пропагандисти та симпатики “русского мира”, здебільшого – для дискредитації тих сил на сході України (найперше – в Дніпрі), які свого часу не допустили створення “Новоросії”.

Але теперішня дискусіяне має жодного стосунку до антисемітських екстраполяцій “хазарського міфу”. Гіпермодерний проект “Нової Хазарії” стосується майбутнього тієї території, яку в наші дні займає Російська Федерація.

Ярослав Бутаков: Как долго правители Руси титуловались каганами?

Древнейший сохранившийся памятник русской литературы носит длинное название, в котором есть такие слова: «Похвала кагану нашему Влодимеру». Памятник известен под именем «Слово о законе и благодати», а принадлежит он перу киевского митрополита Илариона – первого русского главы Русской церкви. Написано это между 1037 и 1051 гг., в княжение Ярослава Мудрого.

Каган Владимир – креститель Руси

«Слово о законе и благодати» представляет собой первую попытку осмыслить историю Руси в религиозно-провиденциальном ключе. Автор включил в свою патриотическую традицию деда и отца Владимира-крестителя – князей Игоря и Святослава, несмотря на то что последний был гонителем христиан. Таким образом, Иларион поставил себя выше конфессиональных предрассудков того времени, подчёркивая значение преемственности русской государственности во все времена. «Славный от славных родившийся, благородный от благородных», – так возвеличивает князя Владимира автор «Слова».

В «Слове» Владимир титулован каганом. В русских летописях таким титулом награждали, как известно, правителя Хазарии. Сам термин имеет, почти несомненно, тюркское происхождение, будучи однокоренным со словом «хан» («ка-хан», хан ханов).