Фергад Туранли: Людина з великою душею (про професора Гриця Халимоненка)

На фото - Халимоненко Гриць Іванович, доктор філологічних наук, професор,  під час зустрічі зі студентами 4-го курсу спеціалізації «Сходознавство» історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21 листопада 2019 р.). Світлина зроблена доц. Олегом Купчиком

Туранли, Фергад. Людина з великою душею // Від Шота Руставелі до Юнуса Емре. Матеріали міжнародної наукової конференції «Від Шота Руставелі до Юнуса Емре: наукова конференція присвячена пам’яті Гриця Халимоненка», яка відбулась 26–27 листопада 2024 р. / Упорядник д. і. н. Я. В. Пилипчук. Київ-Вінниця : ТВОРИ, 2024. (укр., азерб., тур., пол., узб.., англ. мовами). С. 131–135. 187 с.

Анотація. Це спогад* про життя та творчість видатного вченого – доктора  філологічних наук, професора та перекладача-письменника Халимоненка Гриця Івановича. Спогад про людину, котра гідно та хоробро боролася на своєму професійному фронті за утвердження української національної ідеї. Викладені нотатки щодо історії дійової співпраці автора цих нотаток з Г.І. Халимоненком у  царині освіти та науки і в організації міжнародних наукових конференцій. Зокрема, стосовно концепції розвитку в Україні сходознавства, яка полягала у  підготовці спеціалістів з широким спектром і глибоким знанням відповідного фаху. Наголос робиться на стані сходознавчих досліджень та розвитку саме української тюркології, яка зазнавала серйозні репресії з боку більшовицько-комуністичної влади. У цьому контексті наукові студії Гриця Халимоненка,  зокрема вивчення його спадщини, мають особливу важливість для подальшого становлення та розвитку української тюркології, в тому числі  й кримотатарознавства.

Ключові слова: життя, Халимоненко, спогад, українська тюркологія,  українська національна ідея, репресія, наукова спадщина

Основний зміст. Буремними були часи, коли у 1990-х роках відбулася  знаменна подія в новітній історії Україні, а саме ‒ проголошення відновлення її  державної незалежності та початок її утвердження, зосібна ‒ розвиток міжнародної співпраці в галузі освіти та науки. В то час, коли я навчався в аспірантурі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в 1994 році за рекомендаціями академіка Омеляна Пріцака  та академіка Володимира Грабовецького  мене було відряджено до Стамбульського університету з метою дослідження теми дисертації «Українсько-кримські  відносини в середині XVII століття (за тюркськими історичними джерелами)». Під час стажування в названому університеті навесні 1994 року професор кафедри загальнотюркської історії цього університету Музафер Юреклі познайомив мене з українським націоналістом, поетом-перекладачем, зосібна кримськотатарської поезії , Миколою Мірошниченком (1 січня 1947 р. – 7 липня 2009 р.), з яким наше братерство тривало до останнього дня його наземного життя. А тоді останній вивчав турецьку мову на освітньому курсі «Фонду дослідження тюркського світу» у Стамбулі. Після завершення навчального процесу в 1994 році, я на канікулах повернувся до України й зустрілися з поетом у Києві, де він познайомив мене з Грицем Івановичем Халимоненком – щирою, доброзичливою, інтелектуальною людиною. Ми з ним приємно спілкувалися українською та турецькою мовами та обговорювали різноманітних питань щодо розвитку тюркології, організації навчання відповідних дисциплін в університетах, зосібна вчений підтримав тему мого дослідження тому, що вчений сам досліджував питань, котрі стосувалися історії українсько-турецьких мовних контактів . Адже тривала наша дійова співпраця на царині згаданої науки, зокрема у контексті студіювання історії взаємин між Україною й тюркськими країнами. Продовжуючи цю думку варто сказати, що однією з перших наукових заходів було організовано нами в 1995 році в літературно-історичному факультеті Стамбульського університету міжнародну конференцію щодо історії українсько-турецьких відносин з нагоди 400-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького за участю українських науковців Ярослава Дашкевича , Гриця Халимоненка та Віталія Кононенка  Названа конференція стала подією історичної ваги в житті українських учених, зокрема в розвитку наукової співпраці між зазначеними країнами. Варто сказати, що на цій конференції було ухвалено рішення про відкриття спеціальності «українська мова та література» в названому університеті, котре відбулося після революції гідності 2014 року.

У 1997 році під час захисту моєї дисертації  в Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України  Гриць Іванович прибув з групою студентів турецької групи з Київського національного університету імені Тараса Шевченка і виступив із сильною промовою на захист моєї дисертації. Принагідно заначимо, що засідання спеціалізованої вченої Ради проходив за участю видатних учених-інтелектуалів, зокрема керівника експертної ради дисертації Дашкевича Ярослава Романовича  та голови зазначеної вченої ради Соханя Павла Степановича , а також Калакури Ярослава Степановича  та ін. 

Фергад Туранли: Міграційні процеси на Кавказі: причини, перебіг подій і наслідки

Фергад ТУРАНЛИ, доктор історичних наук, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», вул. Сковороди, буд. 2, м. Київ, Україна, 04070 (ferhadturanly@gmail.com)

Анотація 

У статті йдеться про дослідження проблеми міграційних процесів на Кавказі, зокрема наголошується на причинах розподілу території Азербайджану на Північну та Південну. Згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, які спричинили здійсненню міграційних процесів, а саме переселення вірменського населення з території Ірану та Османської імперії на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з метою зміни етнічного та релігійного складу. У наслідок цієї політики місцеве азербайджанське населення були витиснені та   депортовані. Цей процес тривав до 90-років ХХ ст. і спроваджувався окупацією історичних земель Азербайджану та Грузії / Сакартвело про що свідчать численні архівні документи та свідки. Підкреслюється, що найважчим моментом у зазначеній ситуації є те, що місцеве населення, зосібна діти, жінки, люді похилого віку зазнавали тортур і фізичне знищення з боку вірменських збройних терористичних угрупувань, що називається геноцидом і  позбавлення людей права жити у своїх рідних оселях.

У результаті тривалою національно-визвольної боротьби азербайджанського народу 27 вересня 2020 року розпочалася Вітчизняна війна.

Ключові слова: історія, міграція, Кавказ, міжнародні відносини, право, війна,  мир

Значущість теми названого дослідження полягає у тому, що проблеми міграційних процесів на Кавказі пов’язані з окупацією та розподілом території Азербайджану на Північну та Південну, анексією Грузії наголошується на об’єктивних причинах, перебігах та  наслідках. У зв’язку з цим трагічні події, котрі були пов’язані з скоєнням проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, слід згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали у Нагірному Карабасі, зокрема руйнування культурної спадщини, житла та господарства людей у містах Шуша, Лачин, Ходжавенд, Кельбеджер, Агдере, Агдам, Фізулі, Джебраїль, Ґубадли, Зенгілан та ін. Азербайджану що були загарбані в 1992–1993 роках. У наслідок цих дій 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів перебував під окупацією вірменських збройних загонів. Тільки 1988 – 1993 роках  до 1,5 мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з адміністративної території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських земель.

Необхідно зазначити, що причини цих подій пов’язані з історією, яка починається у XIХ ст., коли азербайджанці почали зазнавати фізичного знищення та тортури з боку вірменських шовіністичних сил, які діяли під безглуздим лозунгом створення своєї країни за рахунок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму й очистити від місцевого азербайджанського населення. Варто сказати, що з анексією Східної Грузії тобто Картлі-Кахетинського царства, загарбання названою імперією означених територій  посилився  . У цей час завоювання Росією азербайджанський земель, у тому числі так зв. Шораельського та Памбакського султанств Іреванськогого ханства викликало руху протесту з боку правителя та населення ханста, зокрема ґенджинського.   

Андрей Шуман: Смогут ли армяне сделать правильные выводы?

Армяне и Нагорный Карабах. Армяне довольно воинственные. С высокой взаимной солидарностью. Поэтому когда у всех осталось советское оружие одинаковой мощности, армяне легко захватили Нагорный Карабах. Но это было очень давно. 

В армянах самое удивительное, при древности их культуры, какой-то странный национальный аутизм. Они никого не любят, ни с кем не дружат ни в регионе Кавказа, ни за его пределами. На Кавказе они стоят совершенно особняком с минимальными культурными контактами и даже прямой враждой к окружающим. Даже с Россией отношения не слишком дружественные, хотя Россия - их единственный союзник. Полный провал геополитики. 

А это влияет, в том числе, и на экономику. Инвестиций нет. Торговли нет. Так что Армения -- очень бедный регион Кавказа. На много порядков беднее Азербайджана.

На Кавказе все клановые и у всех коррупция. Восток. Но когда вы бедная страна, коррупция и кланы её добьют быстрее.

Со времен последней карабахской войны Армения почти не развивалась - ни в плане экономики, ни в плане военных технологий. И это не Пашинян. Это вся армянская элита за 30 последних лет.

А вот Азербайджан развивался. И экономически, и в военном отношении. И геополитически. Много друзей и союзников. И даже в лице России.

Армения идёт куда-то не туда. Смогут ли они уже сейчас это понять и сделать правильные выводы?

Побеждают сейчас не самые воинственные, а те, у кого развитая экономика, передовые военные технологии, много союзников.

Кавказ Омаров: Слава всем воинам Национальной Армии Азербайджана!

Всего 4 дня хватило, чтобы передовые части Азербайджанской Армии, чьи позиции были расположены исключительно на равнине, вывели из строя все опорные пункты, огневые позиции, укрепленные плацдармы врага на высокогорье, сравнивая их с землей. Всего 4 дня, черт побери, 4 дня и судьба войны на 50% решена! 

Чтобы минимизировать потери среди военнослужащих, Минобороны ведет операцию по передвижению наших войск с особой тщательностью, шаг за шагом, громит вражеские позиции артиллерия и беспилотная авиация, уничтожая все системы вооружения, начиная от бронетехники, артиллерийских установок, вплоть до транспортных средств для маневрирования. На сегодня, спустя всего 4 дня, все оборонительные сооружения оккупанта были уничтожены, разгромлены и разрушены точечными ударами ВС Азербайджана.

Напомню тем, кто потерял счет (чувство) времени, что оккупация Карабаха велась в течении почти трех лет (горячая фаза войны в Карабахе) при полном отсутствии централизованных, полноценных Вооруженных сил у Азербайджана, на фоне ожесточенной борьбы за власть в Баку - от 1991-го до 1994 года. В итоге все высоты вокруг Карабаха, даже самые маленькие холмы у высокогорья в сторону аранского Карабаха, остались под контролем врага. Представьте себе, освобождение холмы Леле-тепе именно с этих соображений было большим успехом и важной победой нашей армии, так, как в этой местности под нашим контролем не было практически ни одной высоты и мы не имели никакого географического, рельефного преимущества перед врагом, чтобы наши солдаты укрывались за чем-то. Начиная с наших позиций вся местность - Аран, Харамы дюзю, все плато расстилалось до самого горизонта, куда глаза глядят С того момента прошло почти 27 лет и за это длительное время (целая вечность) враг с помощью своих покровителей соорудил в оккупированных территориях мощный плацдарм. Передовые позиции врага расположены на маленьких холмах, предгорье Карабахского хребта, чем дальше, тем выше горы и вершины.

Теперь задача нашей Армии уничтожить вторую линию обороны после разгрома передовых позиций врага, с которой обстреливается уже потерянная линия обороны, которая находится под контролем наших Вооруженных сил. Все детально помнят военные операции ВС Турции на севере Сирии, особенно операцию по освобождению Африна, вокруг которого французские военные инженеры построили для террористов ПЙД оборонительные сооружения, бетонные тоннели, склады вооружения и продовольствия, и все помнят с какой тщательностью турецкий Генштаб вел эту операцию, чтобы минимизировать потери среди личного состава. А после освобождения Африна видеокадры, снятые внутри этих бункеров, тоннелей с огневыми позициями, позициями для крупнокалиберного орудия, пулеметчиков и снайперов, в настоящем смысле этого слова, построенными по НАТОвсому образцу, затуманили воображение даже профессиональных военных.

Так, что торопится некуда, операции продолжаются и ведутся с особой тщательностью, чтобы минимизировать потери среди личного состава нашей армии.

Слава всем воинам Национальной Армии Азербайджана!

Матлаб Наджафов: Переможе той, хто бореться за звільнення рідних земель!

Війни не хочемо, але своїх окупованих земель необхідно звільняти! 

Військо Азербайджанської Республіки почало контр наступальну операцію по всій лінії фронту. Це сталося у відповідь на обстрілів мирного населення з важкої артилерії зі сторони збройних терористичних загонів Республіки Вірменія, яка загарбала 20 % азербайджанських територій. 

30 років як Нагірний Карабах і 7 прилеглих районів держави Азербайджан перебувають під вірменською окупацією. Модернізована  армія цієї держави змушена розпочинати справедливу війну з метою відновлення територіальної цілісності й повернення понад 1-го мільйона азербайджанців до своїх рідних земель. 

Таке рішення Ради національної безпеки Азербайджанської Республіки, після того як 30 років докладала усіляких зусиль, щоб  мирним шляхом розв’язати зазначену проблему. Увесь цей час  Республіка Вірменія ухилялася від мирного вирішення питання і постійно здійснив агресивну та загарбницьку політику проти незалежної азербайджанської держави. 

27 вересня 2020 року вірменські збройні терористичні загони черговий раз порушили режим припинення вогню і обстрілювали з важкої артилерії, авіації та інше  мирне населення Азербайджану за лінією фронту; є загиблі цивільні громадяни  та військові. 

Як відповідь на цю атаку азербайджанська модернізована армія за рішення Ради національної безпеки почала контрнаступ із застосуванням різних видив  зброїв.  Бої тривають по всій лінії фронту. 

Переможе той, хто бореться за звільнення рідних земель! Слава азербайджанській національній армії!

Фергад Туранли: Від національного порятунку до перемоги! Milli qurtuluşdan qələbəyə!

Туранли Фергад Ґардашкан Оглу – радник Генерального Секретаря Ради азербайджанців України, доктор історичних наук, професор

Історія виникнення та розвитку азербайджанського війська пов’язана з появою його державності,  про що йдеться в статті «День національного порятунку». Поміж багатьох фактів, пов’язаних зі становленням азербайджанської державності та війська, є  подія, котра  пов’язана з республіканською добою розвитку Азербайджану. У численних наукових дослідженнях зазначається про те, що 28 травня 1918 року з проголошенням Азербайджанської Народної Республіки постало логічне питання для уряду про створення армії новопроголошеної  держави. У зв’язку із цим 26 червня 1918 року ц.р. було створено спеціальний регулярний рід військ з метою оборони національних інтересів.

Згодом 28 квітня 1920 року совєтскьо-більшовіцька червона армія загарбала названу країну й знищила її військо, котре було покликано захистити нову демократичну країну. Далі тривав відомий радянський тоталітарний комуністичний період (1920-1991 рр.), який завершився руйнуванням СРСР. Продовжуючи огляд цього питання, варто сказати про те, що у результаті національно-визвольного руху в 1990 роках азербайджанці відновили свою державну незалежність й проголосили Азербайджанську Республіку.

Географічно-фізичні особливості мапи Азербайджанської Республіки

Парламент цієї країни ухвалив рішення від 9 жовтня 1991 року про створення національної армії. Разом із тим, незалежний державотворчий процес відбувався в умовах глибокої системної кризи: політичної, економічної, соціальної, у тому числі військової, які супроводжувались загарбанням території Нагірного Карабаху та інших земель Азербайджану вірменськими збройними утвореннями. Принагідно зазначимо, що з 1988 р. сепаратистський рух вірменських шовіністів з метою відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану за підтримки центральної влади СРСР і, зокрема, КДБ, набув нової сили.  У теперішній час 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів, перебувають під окупацією вірменських збройних загонів; понад мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських територій.

Президент Азербайджанської РеспублікиІльгам Алієв, Головнокомандувач азербайджанською армією

Варто зазначити, що професійну армію створювали, починаючи з 1993 року, коли президентом Азербайджанської Республіки був обраний загальнонаціональний лідер Гейдар Алієв. Названа суверенна державатеж почала налагоджувати міжнародну військову співпрацю, у тому числі з НАТО, котра почалася зі вступу ще в березні 1992 року в консультаційний форум Ради Північноатлантичного Співробітництва, а 4 травня 1994 року Азербайджан приєднався до Програми НАТО «Партнерство заради миру». У цьому контексті азербайджансько-українська співпраця має немаловажне значення, зокрема в рамках ГУАМ з метою забезпечення транзиту нафти та газу з басейну Каспійського моря, а також є дуже актуальною у відновленні «Великого шовкового шляху» / TRACECA. Варто наголосити, що актуальним питанням у зазначеній співпраці є стратегічне партнерства між двома державами, а також розвиток взаємин обох націй на інтелектуальному рівні.

Вояки Збройних Сил Азербайджану

Таким чином, Збройні Сили Азербайджанупроходили серйозне випробування на шляху свого становлення. Сучасна азербайджанська армія є однією з потужних не тільки в регіоні, а й в світовому рейтингу, де займає 64 позицію потужності серед 138 армій світу і готова звільнити свої загарбані землі. Підсумовуючи даний коментар, варто сказати, що в історії війська Азербайджану 26 червня є особливою датою – Днем збройних сил! Цю дату, також  відзначаєсвітова азербайджанська діаспора під гаслом «Milli qurtuluşdan qələbəyə! / Від національного порятунку до перемоги!», висловлюючись тим свою рішучу позицію відновити територіальну цілісність своєї держави.

Наукова література

1. Süleymanov Mehman, Azərbaycan Ordusu (1918 – 1920), Bakı “Hərbi Nəşriyyat”, 1998, 448 s.
2. Андріянов В.І., Міраламов Г.Ф. Ільгам Алієв: Портрет Президента Азербайджану / відп. ред. Е. Мадатлі; пер. з рос. мови В. Біннатова. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011, C. 318–320. 392 с.
3. Богорош Олександр, Богорош Катерина. Про двостороннє науково-технічне співробітництва України з Азербайджанської Республікою та іншими державами ГУУАМ / Україна‒Азербайджан: мануле, сучасне, майбутнє. Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної наукової конференції 2001 р.). Упорядник: Туранли Ф.Ґ. К.: Денеб, 2004. С.99‒100. 208 с.
4. Абдуллаєв Ф. Деякі аспекти співробітництва України та Азербайджану як стратегічних партнерів/ Україна‒Азербайджан: мануле, сучасне, майбутнє. Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної наукової конференції 2001 р.). Упорядник: Туранли Ф.Ґ. К.: Денеб, 2004. С.142‒145. 208 с.
5. Наукова хроніка Міжнародній науковій конференції «Ходжалинська трагедія: історичні передумови, причини, наслідки та правова оцінка».Часописі Київського університету права НАН України, 2020, № 1, С. 447–448.

Інтернет-ресурс

1. FedykIhor. Ferhad Turanly: TODAY THE AZERBAIJANI SOCIETY ASPIRES TO MAKE FREE NAGORNY KARABAKH. 10 June 2016, Kyiv, Defense Express  [https://defence-ua.com/index.php/en/publications]
2. Туранли Ф. День національного порятунку [https://rau.in.ua/азербайджан/День-національного-порятунку-азерба/]
3. Ministryof Defenceof theRepublicof Azerbaijan [https://mod.gov.az/az/news/azerbaycan-silahli-quvvelerinin-100-illiyi-munasibetile-bakida-tenteneli-herbi-parad-kecirilib-azerbaycan-prezidenti-ali-23207.html]
4. InternationalMilitaryCooperation [https://mod.gov.az/az/beynelxalq-herbi-emekdasliq-025/]
5. https://www.freeworldmaps.net/asia/azerbaijan/map.html
6. https://mod.gov.az/az/pre/27435.html

https://rau.in.ua/азербайджан/ВІД-НАЦІОНАЛЬНОГО-ПОРЯТУНКУ-ДО-ПЕРЕМ/

11 февраля (29 января по старому стилю) - память благоверного царя Ашота Курапалати Тао-Кларджетского (829)

Святой царь Ашот I Куропалат, Великий (груз. აშოტ I დიდი), царь Тао-Кларджетский, основоположник царской династии Багратионов, был старшим сыном великого князя Картли - Адарнаса.

В 786 году он стал правителем Картли (Восточная Грузия). С самого начала своего правления он начал непримиримую борьбу за освобождение Картли, захваченного арабами. Воспользовавшись ослаблением арабского халифата, он изгнал из Тбилиси неверных.

Через три года, при новом правителе халифата агрессия по отношению к Грузии усилилась. Новый правитель приказал арестовать Ашота. Ашот был вынужден скрыться, а затем, с семьей и малочисленной свитой, отправился искать покровительства в Византии. На беженцев напали у озера Паравани в Джавахети. Малочисленный отряд грузинских воинов был обречён, но Господь Бог помог Ашоту Курапалату и его воинам и они одержали победу. В этой победе Ашот узрел Знамение Божие и решил остаться в Шавшет-Кларджети.

В это время Южная Грузия была в тяжелейшем положении: к другим бедствиям добавилась холера и вымерло почти всё население. Потерявшее надежду и изнеможенное от несчастий население с радостью приняло Ашота Курапалата. Он приступил к восстановлению разрушенной страны.

Ашот Курапалат восстановил разрушенную арабским военачальником Мурваном-Ибн-Масальмa город-крепость Артануджи, построенную святым царем Вахтангом Горгасали (пам. 30 ноября). Там он построил церковь в честь Святых Апостолов Петра и Павла.

Тао-Кларджетское царство приобретало новую силу. Возрождалась прерванная церковно-монастырская жизнь, инициатором которой был святой Григорий Хандзтийский (пом. 5 (18) окт.). Благодаря его усилиям строились церкви и монастыри, формировались литературные школы...

Правители всех разрозненных частей Грузии прилагали все усилия для объединения страны, однако враг зорко следил за ними и всячески препятствовал этому. Во время очередного нашествия арабов Ашот, готовясь к битве, разослал гонцов для сбора войска. К сожалению, среди пришедших нашлись изменники, но царь слишком поздно догадался об этом. Изменники погнались за царём, настигли его в храме и убили в алтаре. Такой мученической кончиной прославился основоположник царской династии Багратионов. 

Святого мученика-царя Ашота похоронили в Артануджи, в церкви имени святых апостолов Петра и Павла.