«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
В 786 году он стал правителем Картли (Восточная Грузия). С самого начала своего правления он начал непримиримую борьбу за освобождение Картли, захваченного арабами. Воспользовавшись ослаблением арабского халифата, он изгнал из Тбилиси неверных.
Через три года, при новом правителе халифата агрессия по отношению к Грузии усилилась. Новый правитель приказал арестовать Ашота. Ашот был вынужден скрыться, а затем, с семьей и малочисленной свитой, отправился искать покровительства в Византии. На беженцев напали у озера Паравани в Джавахети. Малочисленный отряд грузинских воинов был обречён, но Господь Бог помог Ашоту Курапалату и его воинам и они одержали победу. В этой победе Ашот узрел Знамение Божие и решил остаться в Шавшет-Кларджети.
В это время Южная Грузия была в тяжелейшем положении: к другим бедствиям добавилась холера и вымерло почти всё население. Потерявшее надежду и изнеможенное от несчастий население с радостью приняло Ашота Курапалата. Он приступил к восстановлению разрушенной страны.
Ашот Курапалат восстановил разрушенную арабским военачальником Мурваном-Ибн-Масальмa город-крепость Артануджи, построенную святым царем Вахтангом Горгасали (пам. 30 ноября). Там он построил церковь в честь Святых Апостолов Петра и Павла.
Тао-Кларджетское царство приобретало новую силу. Возрождалась прерванная церковно-монастырская жизнь, инициатором которой был святой Григорий Хандзтийский (пом. 5 (18) окт.). Благодаря его усилиям строились церкви и монастыри, формировались литературные школы...
Правители всех разрозненных частей Грузии прилагали все усилия для объединения страны, однако враг зорко следил за ними и всячески препятствовал этому. Во время очередного нашествия арабов Ашот, готовясь к битве, разослал гонцов для сбора войска. К сожалению, среди пришедших нашлись изменники, но царь слишком поздно догадался об этом. Изменники погнались за царём, настигли его в храме и убили в алтаре. Такой мученической кончиной прославился основоположник царской династии Багратионов.
Святого мученика-царя Ашота похоронили в Артануджи, в церкви имени святых апостолов Петра и Павла.
Комментариев нет:
Отправить комментарий