Численні народні звичаї, пов'язані з оленем, — особливо маскування (рядження) в оленя — відомі майже у всіх європейських народів. С. Троянович описує один цікавий звичай у сербів і валахів у Банаті. Цей звичай практикується у Святвечір (Баднє вече) і на Мале Різдво (день святого Василя). Тоді «молодь кутається в шуби так, щоб не було видно облич», а на жердині носить спеціальну маску-клацалку (клоцалицю), з якою «ходять від хати до хати, пританцьовують, і заради забави їм дарують фрукти, гроші, яйця і хто що може». Клацалка робиться з дерева і має форму кінської голови, «але до її чола прикріплюють дві гілки, які виглядають як оленячі роги з відростками». Під нижньою щелепою підвішують дзвіночок, а роги прикрашають різнокольоровими паперовими стрічками. Клацалку супроводжує молодий чоловік, який грає на фрулі (сопілці) або свистить, а «серби при цьому співають не лише благочестиві, а й легкі, жартівливі світські пісеньки». Троянович абсолютно справедливо зауважив, що спочатку клацалка повинна була мати форму оленя, на що вказує і етимологія слова шербуль (від латинського cervus), як цю клацалку і сьогодні називають серби і валахи в Банаті. Звичай із клацалкою не обмежений одним лише Банатом. В. Караджич згадує клацалку і в Пожаревці, порівнюючи її зі схожим звичаєм у Дубровнику.