Мурат Бей Борса: Япония сегодня могла бы быть сверхдержавой мира. Ошибка, допущенная в 1985 году, изменила всё

 Япония сегодня могла бы быть сверхдержавой мира. Ошибка, допущенная в 1985 году, изменила всё.

В 1985 году Япония была фабрикой мира.

Американские компании не могли конкурировать с японскими соперниками.

В автомобилестроении, электронике, полупроводниках. Япония лидировала в каждой отрасли.

Семь из десяти крупнейших банков мира были японскими.

Японские компании скупали американскую недвижимость. Рокфеллеровский центр был продан японской компании. Антияпонские настроения в Америке достигли пика.

Точно так же, как с сегодняшним Китаем.

Всё, что сейчас делает Китай, тогда делала Япония. Производила дешевле. Захватывала американский рынок.

Затем было подписано соглашение. Японскую валюту укрепили. Экспорт мгновенно рухнул.

До этого момента большинство людей в курсе. Но настоящая история начинается после.

Андрій Сошніков: Крук і Слон над Тибром. Анатомія одного корпоративного перевороту, замаскованого під народження Республіки

Офіційна антична історія, вигадана німецькими професорами для виховання слухняних європейських чиновників, страждає на дивовижне недоумство. Нам пропонують повірити, ніби на порожньому місці, серед боліт Лація, якісь латинські пастухи раптом збудували мегаполіс із надскладним державним устроєм, винайшли римське право, створили регулярну, бездоганно озброєну професійну армію і почали завойовувати світ. 

Будь-яка притомна людина, яка хоч раз стикалася з будівництвом реальних державних інститутів, розуміє: без колосального припливу готового капіталу, готових технологій та століттями відпрацьованої логістики таке неможливо в принципі. Держава — це дуже дорога іграшка. Рим не міг виникнути сам по собі. Він був створений і оплачений.

Щоб зрозуміти реальну механіку Античності, потрібно назавжди забути про «народи» і «нації». Жодних римлян, карфагенян чи етрусків як етносів не існувало. Це були касти. Перед нами тризуб єдиної глобальної семітсько-середземноморської цивілізації, де кожна група виконувала свою сувору сословну функцію. Фінікійці (Карфаген) — це каста торговців та банкірів, що тримала в руках золото Ойкумени. Етруски — це каста жерців, яка забезпечувала сакральне право, хронологію та культурну легітимність. Римляни — це каста воїнів, груба силова корпорація, найнята для охорони торгових шляхів. 

Карфаген не був ворогом Риму; він був його структурним попередником. Ба більше, якщо зчистити з хронології триста років вигаданого німецькими кабінетними кротами «сміття», історія Карфагена і раннього Риму повністю накладається одна на одну. Це частини одного організму.

Похід Порсени близько 508–507 рр. до н. е. був жорсткою, хірургічною спецоперацією касти Жерців (етрусків), спрямованою на примусове повернення контролю над Римом, де місцева військово-купецька латинська ПВК спробувала здійснити несанкціоноване захоплення влади.

Щоб розкрити приховану механіку цього конфлікту, потрібно подивитися, чим насправді було вигнання останнього царя Тарквінія Гордого у 509 р. до н. е. Тарквіній, хоч і був етруском за походженням, здійснив фатальний кастовий зсув — він увімкнув режим одноосібного військового тоталітаризму, спершись на касту Воїнів (латинських найманців) та золото касти Торговців, повністю проігнорувавши сакральні інтереси вищої етруської жрецької ложі патриціїв.

Андрій Поцелуйко: Бреттон-Вудська та Ямайська валютні конференції: становлення долара як головної резервної валюти світу

 Бреттон-Вудська та Ямайська конференції відіграли важливу роль у формуванні сучасної міжнародної валютної системи. Вони визначили місце долара США у світовій економіці та змінили принципи функціонування валют і роль золота в міжнародних фінансах.

Бреттон-Вудська конференція відбулася в липні 1944 року в США, коли Друга світова війна ще тривала. Її учасники прагнули створити стабільну міжнародну валютну систему, яка сприяла б відновленню світової економіки та розвитку міжнародної торгівлі. У результаті конференції було закріплено провідну роль долара США. Американська валюта стала основою міжнародної валютної системи: долар прив’язувався до золота за офіційним курсом 35 доларів за тройську унцію, а валюти інших країн мали фіксовані курси щодо долара. Таким чином, долар став головною резервною валютою, але його вартість ще була пов’язана із золотом.

Однак із часом економічні труднощі США та зростання кількості доларів за межами країни посилили суперечності Бреттон-Вудської системи. У 1971 році президент США Річард Ніксон припинив конвертацію долара в золото для іноземних офіційних власників. Це стало важливим кроком до завершення попередньої валютної системи.

Андрій Сошніков: Англосаксонський гамбіт: чому Лондон - це Карфаген, а Вашингтон - Рим

Офіційна історія та її вірна служниця — сучасна політологія, вигадані німецькими кабінетними професорами ХІХ ст. для виховання слухняних європейських чиновників, страждають на дивовижне, майже зворушливе недоумство. 

Нам на повному серйозі, з посиланням на грантові брошури та трансатлантичні декларації, пропонують пограти в дитячу жуйку про «особливі відносини» між Великою Британією та Сполученими Штатами Америки. Нам малюють картини єдиної англосаксонської цивілізації, непорушного союзу НАТО, департизованого демократичного альянсу та спільного захисту цінностей вільного світу. 

Будь-яка притомна людина, яка хоч раз у житті стикалася з будівництвом реальних корпоративних інститутів чи ліквідацією збанкрутілих фірм, розуміє: у великій політиці немає жодних «спільних цінностей» та «історичного братерства». Є сухий аудит, переділ ринків, кодифікація владних повноважень та безжальна боротьба закритих станів.

Щоб зрозуміти реальну механіку сучасного глобального світу, потрібно назавжди забути про наївні шкільні концепції «націй», «держав» та «етносів». 

Жодних римлян, карфагенян чи англосаксів як монолітних народів ніколи не існувало. Це були і є касти. Перед нами розгортається покадрове, бездоганно точне відтворення прадавньої середземноморської матриці управління, де кожна група виконує свою сувору, століттями відпрацьовану станову функцію. 

У цій системі координат Велика Британія — точніше, її закрите фінансове та інтелектуальне ядро в особі лондонського Сіті — грає роль витонченого, безжального фінікійського Карфагена, великої морської таласократії та касти Торговців. 

Сполучені Штати Америки, з їхнім важким, залізобетонним військово-промисловим апаратом, регулярними легіонами та глобальним фіскальним терором, уособлюють Новий Рим — касту Воїнів, найняту для інкасації та охорони активів світового капіталу. 

Операційний центр касти Торговців після довгих історичних блукань Босфором, Венецією та Амстердамом у XVII ст. просто здійснив чергову евакуацію, перенісши свої пунічні рундуки на туманний острів у гирлі Темзи.

Андрій Сошніков: Таємна реставрація священного Карфагена

Офіційна історія Античності, написана німецькими професорами XIX ст. для гімназистів середньої руки, дивовижно зворушлива. Нам пропонують повірити, ніби величезний, пронизаний торгівельними артеріями світ Середземномор’я століттями керувався якимись суворими селянами з Лація, які вміли лише марширувати фалангою та цитувати закони Дванадцяти таблиць. 

А витончені пунічні банкіри та левантійські судновласники, що тримали у своїх руках усе золото Ойкумени, просто взяли й зникли після 146 р. до н. е. Розчинилися в повітрі. Сципіон Еміліан посипав Карфаген сіллю — і фінансові клани, які триста років кредитували половину відомого світу, слухняно лягли в могилу. 

Звісно, це нісенітниця. Серйозно вірити в «повне знищення Карфагена» — це все одно що вірити, ніби після падіння Третього рейху німецькі промисловці пішли в монастирі, а Круппи почали шити фартухи. Капітали не зникають, вони змінюють юрисдикцію. Фінікійські клани просто перенесли операційний центр. І перенесли його туди, де була груба військова сила, — до Риму.

Андрій Поцелуйко: Чому промислова революція відбулася в Англії, а не в Китаї: історія не технологій, а стимулів

Коли ми згадуємо промислову революцію, часто виникає враження, ніби до XVIII століття Європа стрімко випереджала решту світу в науці й техніці, а Китай залишався відсталою аграрною країною. Проте це один із найпоширеніших історичних міфів.

Насправді протягом багатьох століть Китай був однією з найрозвиненіших цивілізацій світу. Саме тут були винайдені папір, компас, порох, книгодрукування та безліч інших технологій, які згодом змінили людську історію. Китайська металургія, гідротехніка, виробництво шовку, порцеляни та сільське господарство досягли такого рівня, який для багатьох європейських держав залишався недосяжним.

До XVIII століття Китай був не периферією світової економіки, а її центром. Його товари користувалися величезним попитом. Європейці прагнули купувати чай, шовк, порцеляну, лаковані вироби та інші предмети розкоші. Натомість сам Китай майже не мав потреби в європейських товарах. Його економіка була настільки самодостатньою, що іноземні купці змушені були платити сріблом.

Саме ця ситуація стала передумовою однієї з найтрагічніших сторінок світової історії — Опіумних воєн.

Британська імперія зіткнулася з величезним торговельним дефіцитом. Срібло безперервно витікало до Китаю, а європейські товари не знаходили там покупців. Замість того щоб створити продукт, який справді зацікавив би китайський ринок, британські торговці знайшли інший спосіб вирівняти баланс. Вони почали масово постачати до Китаю опіум, який вирощувався в Індії.

Андрій Поцелуйко: Російська еліта як карго-культ імперської аристократії

 Одним із найбільш парадоксальних явищ сучасної Росії є глибока невідповідність між способом життя правлячої верхівки та ідеологічними наративами, які вона пропонує суспільству. 

На поверхні російська держава часто апелює до колективізму, традиційних цінностей, духовності, особливого історичного шляху та протиставлення Заходу. 

Однак спосіб життя значної частини російської еліти демонструє зовсім іншу систему цінностей — космополітичну, статусну та орієнтовану на глобальні стандарти престижу.

У певному сенсі сучасну російську верхівку можна описати як своєрідний карго-культ Російської імперії. Йдеться не про буквальне відтворення імперського дворянства, а про прагнення відтворити його символічний статус, не маючи тих історичних передумов, які цей статус колись породили.

Радянська еліта, попри свої привілеї, формально спиралася на ідеал аскетичного служіння державі. Партійний функціонер мав виглядати скромним представником народу. Його привілеї були прихованими або принаймні не виставлялися напоказ як головна ознака соціального успіху. Радянська система ідеологічно підозріло ставилася до демонстративної розкоші.

Пострадянська еліта сформувалася в зовсім інших умовах. Її соціальний ідеал виник не з революційного аскетизму, а з культури швидкого накопичення капіталу. В результаті символами статусу стали яхти, приватні літаки, елітна нерухомість, дорогі годинники, закриті клуби, престижні курорти та навчання дітей у західних освітніх установах.

Якщо спробувати зрозуміти, ким хоче бути ця еліта, то відповідь навряд чи слід шукати в радянському минулому. Її культурні орієнтири набагато ближчі до історичної аристократії, ніж до радянської номенклатури.

У цьому контексті виникає важливе питання: якщо російська еліта так часто критикує Захід, чому її власний спосіб життя настільки нагадує західний?

Андрій Поцелуйко: Чому діловий світ створив власні авторитетні видання: роздуми про різні моделі виробництва знань

 У сучасному світі існує поширене уявлення, що найвищим джерелом достовірного знання є академічна наука. Дійсно, наукові журнали, рецензування, університети та дослідницькі інститути відіграють фундаментальну роль у розвитку людської цивілізації. Проте не менш показовим є інший факт: глобальний бізнес, який оперує трильйонами доларів, приймає стратегічні рішення та формує економічне майбутнє, створив власну систему авторитетних видань. Такі журнали, як Forbes та The Economist, стали не просто засобами масової інформації, а інституціями, до яких прислухаються керівники компаній, інвестори, політики та підприємці.

Сам факт існування таких видань змушує замислитися. Якби академічна система повністю задовольняла всі інформаційні потреби економіки, навряд чи виникла б необхідність у створенні настільки впливових альтернативних джерел аналізу. Бізнесу потрібні знання іншого типу — оперативні, практичні, міждисциплінарні та орієнтовані на прийняття рішень.

Наукові журнали працюють за суворими правилами. Дослідження проходять рецензування, перевірку методології та можуть публікуватися місяцями або навіть роками після завершення роботи. Така система є надзвичайно важливою для забезпечення надійності знань. Однак вона не завжди відповідає темпу сучасної економіки. Бізнес не може чекати роками, поки буде опубліковано статтю про нові технології, зміну фінансових ринків чи трансформацію глобальних ланцюгів постачання. Рішення часто потрібно приймати протягом днів або навіть годин.

Саме тут виникає інша модель знання — аналітична журналістика. Forbes значною мірою концентрується на підприємництві, компаніях, інвесторах, управлінні та історіях успіху. Його матеріали допомагають зрозуміти, як працює сучасний бізнес на практиці. The Economist пропонує ширший погляд, поєднуючи економіку, політику, міжнародні відносини, технології та демографію. Його аналіз часто базується на академічних дослідженнях, але подається у формі, придатній для швидкого використання керівниками, урядовцями та інвесторами.

Це не означає, що ділові журнали є заміною науки. Вони виконують іншу функцію. Наука прагне відкривати нові закономірності та перевіряти їх максимально об'єктивними методами. Ділова журналістика прагне інтегрувати вже наявні знання, поєднати їх із поточними подіями та допомогти читачеві зрозуміти, які практичні наслідки матимуть ті чи інші процеси.

Водночас поява таких авторитетних видань може свідчити про певні обмеження академічної системи. Академічна наука нерідко характеризується високою спеціалізацією. Один дослідник може десятиліттями працювати над дуже вузькою темою. Бізнесові ж необхідно одночасно враховувати економіку, право, психологію, маркетинг, геополітику, технології та поведінку споживачів. Для підприємця цінність часто полягає не в окремому відкритті, а у здатності синтезувати інформацію з багатьох джерел.

Крім того, академічні публікації зазвичай орієнтовані насамперед на інших науковців. Вони використовують спеціалізовану термінологію та складну методологію. Ділові видання натомість намагаються зробити складні економічні процеси зрозумілими широкому колу професіоналів, які не є дослідниками, але щодня приймають рішення з великими економічними наслідками.

Важливо також розуміти, що авторитет у бізнесі формується інакше, ніж у науці. У науковому світі репутація здобувається через якість досліджень, цитованість та незалежну експертизу. У діловому середовищі авторитет багато в чому визначається здатністю точно аналізувати поточні події, прогнозувати тенденції та надавати інформацію, яка допомагає ухвалювати ефективні рішення. Саме тому видання можуть ставати впливовими навіть без академічного рецензування.

Андрій Поцелуйко: Від «шахів» до «чапаєва»: великі бізнес-династії, олігархічні клани та різні стилі боротьби за владу

 У масовій культурі великі родинні капітали нерідко постають як напівмістичні сили, що нібито потай керують світом. Особливе місце в таких уявленнях посідають старі фінансові династії на кшталт родини Ротшильдів, Рокфеллерів, Валленбергів чи Агнеллі. Навколо них виникла величезна кількість конспірологічних теорій, які приписують цим сім'ям майже необмежену владу над урядами, війнами та світовою економікою. 

Проте серйозний історичний і політологічний аналіз свідчить, що реальність значно складніша й цікавіша. Великі бізнес-династії справді можуть володіти значним впливом, але цей вплив зазвичай здійснюється не через таємні змови, а через інститути, мережі контактів, довгострокове стратегічне планування та використання законних механізмів політичного й економічного впливу.

У розвинених країнах сформувався особливий тип великого сімейного капіталу, який можна умовно назвати інституціоналізованою економічною аристократією. Ці родини існують протягом кількох поколінь, іноді понад двісті років, і навчилися діяти в умовах стабільних правових систем. Їхня сила ґрунтується не лише на багатстві, а й на репутації, історичних зв'язках, доступі до експертних спільнот, культурному капіталі та здатності мислити в категоріях десятиліть, а іноді й століть.

Андрій Поцелуйко: Політичне бачення Пітера Тіля: між лібертаріанством і техноелітизмом

 Пітер Тіль є однією з найбільш суперечливих постатей сучасного технологічного та політичного світу. Як підприємець і венчурний інвестор, він став відомим завдяки участі у створенні PayPal та ранній підтримці Facebook, однак його вплив виходить далеко за межі бізнесу. Тіль активно висловлюється про майбутнє демократії, держави, технологій і свободи. Саме поєднання його радикального лібертаріанства, критики масової демократії та віри в технологічний прогрес стало причиною того, що деякі дослідники й критики характеризують його погляди як «технофашистські». Водночас таке визначення є дискусійним і не означає, що Тіль прямо підтримує класичний фашизм.

В основі політичного світогляду Тіля лежить глибока недовіра до надмірного державного регулювання. Він виходить із припущення, що індивідуальна свобода та інновації найкраще розвиваються тоді, коли держава має обмежений вплив на економічне й суспільне життя. Для Тіля особливо важливими є приватна власність, підприємницька свобода та можливість окремої людини або невеликої групи створювати нові технології й компанії без надмірних бюрократичних обмежень.

Проте його позиція не зводиться до традиційного економічного лібертаріанства. Однією з найбільш незвичних рис його поглядів є критика демократії. Тіль звертає увагу на можливий конфлікт між демократичним принципом політичної рівності та принципом індивідуальної свободи. На його думку, демократична політика може стимулювати державу розширювати свої повноваження, оскільки політики прагнуть задовольняти вимоги широких мас населення. У результаті, на його погляд, демократія не завжди гарантує свободу, а іноді може ставати механізмом її обмеження.

Андрій Поцелуйко: Від конкуренції до сангхи: один із можливих сценаріїв майбутнього людства

 Майбутнє людства може розвиватися без катастроф, великих воєн і цивілізаційних обвалів. Технології можуть поступово ставати дедалі потужнішими, виробництво — дедалі автоматизованішим, а базові потреби людини — їжа, житло, тепло, одяг, медицина — дедалі дешевшими й доступнішими.

 Водночас населення планети може скорочуватися. Якщо більшість сімей матиме одну дитину, а тривалість життя зростатиме, людство через кілька поколінь може перейти від мільярдів людей до значно меншої чисельності.

На перший погляд це виглядає як демографічна проблема. Але можна уявити інший погляд: можливо, це стане одним із моментів, коли сама логіка цивілізації почне змінюватися.

Сьогодні людське суспільство значною мірою побудоване на конкуренції. Люди конкурують між собою, компанії — між компаніями, держави — між державами. Значна частина економічного розвитку виникла саме завдяки цій конкуренції. Вона змушує винаходити, виробляти, ризикувати, ставати ефективнішими. 

Але в ній є і величезна ціна: конфлікти, нерівність, боротьба за ресурси, прагнення до влади, дублювання зусиль і постійна необхідність перемагати когось іншого.

Можливо, однак, що технологічний розвиток поступово послабить матеріальні підстави цієї боротьби.

Якщо машини й штучний інтелект зможуть виробляти більшість необхідних речей, якщо енергія стане дешевою, якщо автоматизоване сільське господарство зможе годувати суспільство невеликою кількістю людей, а будинки зможуть майже самостійно будуватися, ремонтуватися й обслуговуватися, тоді величезна кількість людської праці більше не буде необхідною для підтримання цивілізації.

Може виникнути парадоксальна ситуація: людей стане менше, але можливостей цивілізації стане більше.

Андрій Поцелуйко: Від працівника до споживача: YouTube-модель майбутнього соціуму

Однією з найважливіших проблем, яку породжує роботизація та розвиток штучного інтелекту, є не лише питання про те, скільки людей залишаться без роботи, а значно глибше питання: якою стане економічна роль людини в суспільстві, де для виробництва дедалі меншою мірою потрібна людська праця? Якщо машина здатна виробляти автомобілі, програмне забезпечення, енергію, інформацію і навіть частину інтелектуального продукту, то традиційний зв'язок «праця — заробітна плата — споживання» поступово втрачає універсальність. Саме ця проблема лежить у центрі роздумів про майбутнє соціуму, порушених у праці Олега Гуцуляка «Грядущая социальная революция», де розглядаються трансформація капіталізму, фінансово-корпоративний капітал, управлінські еліти та перспективи автоматизації.

Однак можливий і дещо інший сценарій розвитку. Роботизація може не просто породити масу людей, виключених із виробництва, а сформувати новий тип суспільства, в якому людина перестає бути передусім працівником і дедалі більше стає споживачем, користувачем та потенційним творцем. У цьому сенсі своєрідною моделлю майбутньої економіки може виступити вже знайома нам система YouTube.

YouTube демонструє принципово новий тип економічних відносин. Існує творець контенту, який виробляє певний продукт, існує платформа, яка забезпечує його поширення та монетизацію, і є величезна маса споживачів, які переглядають цей продукт. При цьому глядач не є найманим працівником автора відео. Він може просто дивитися, оцінювати, ставити вподобання, підписуватися, коментувати і тим самим брати участь у формуванні економічної цінності контенту. Водночас принципова особливість цієї системи полягає в тому, що глядач потенційно може сам стати творцем. Він може сьогодні дивитися чужі відео, а завтра створити власний канал, записати ролик, зібрати аудиторію і почати отримувати дохід.

Якщо перенести цю логіку на суспільство майбутнього, можна уявити економічну систему, в якій межа між виробником і споживачем стає дедалі менш чіткою. Людина може певний час працювати на підприємстві, потім втратити роботу через автоматизацію, отримувати гарантований базовий дохід, займатися споживанням, навчанням або творчістю, а згодом створити власний продукт чи послугу і знову повернутися до активної економічної діяльності. Після завершення проєкту вона може знову опинитися поза традиційним ринком праці.

Таким чином, майбутній соціум може складатися не стільки з постійних працівників і постійних безробітних, скільки з постійних учасників економіки, які періодично змінюють свою роль. Людина може бути працівником, споживачем, творцем, підприємцем або одержувачем соціального доходу — причому ці ролі можуть швидко змінювати одна одну.

Саме тут особливого значення набуває ідея безумовного базового доходу. У традиційному капіталізмі основним джерелом доходу більшості населення є продаж власної робочої сили. Людина працює — отримує зарплату — купує товари та послуги. Але якщо роботизація скорочує потребу в праці, виникає структурна проблема: виробничі потужності можуть зростати, тоді як кількість людей, які мають постійний трудовий дохід, скорочується. Тоді базовий дохід може виконувати не лише гуманітарну чи соціальну функцію. Він може стати механізмом підтримання платоспроможного попиту. Людина, яка вже не потрібна виробництву протягом усього робочого тижня або навіть протягом значної частини життя, все одно залишається споживачем. Вона отримує певний гарантований дохід і витрачає його на харчування, житло, транспорт, цифрові послуги, розваги, освіту та інші товари.

Виникає парадоксальна ситуація: чим більше машини звільняють людину від необхідності працювати, тим важливішим може ставати забезпечення людини ресурсами для споживання.

Андрій Поцелуйко: Естетика влади: від племінного пір’я до Rolex

Історію людського суспільства зазвичай розповідають як історію боротьби за матеріальні ресурси: землю, їжу, гроші, власність, засоби виробництва. 

Проте поряд із матеріальним виміром завжди існував інший — символічний. Люди боролися не лише за те, щоб володіти речами, а й за право визначати, які речі, образи та форми поведінки вважаються престижними. Саме тому естетику не варто розглядати лише як сферу мистецтва, моди чи особистого смаку. Вона може бути мовою соціальної ієрархії. Одяг, прикраси, зачіска, татуювання, автомобіль, житло або навіть спосіб говорити повідомляють іншим, хто ми такі, до якої групи належимо і яке місце займаємо в суспільстві. У цьому сенсі між архаїчним племінним суспільством і сучасним споживчим капіталізмом існує несподівана спорідненість. Там, де первісний аристократ отримував право носити певне яскраве пір’я, сучасний представник економічної еліти демонструє свій статус за допомогою дорогого годинника, автомобіля чи одягу. Матеріальні предмети різні, історичні умови радикально відрізняються, але соціальна функція символу може бути подібною: виділити людину серед інших і зробити її становище видимим.

Андрій Поцелуйко: Шумпетер про капіталізм, соціалізм, демократію та націонал-соціалізм

 Йозеф Шумпетер у книзі «Капіталізм, соціалізм і демократія» пропонує одну з найбільш парадоксальних концепцій розвитку сучасного суспільства. Його позиція особливо цікава тим, що він частково погоджується з головним історичним прогнозом Карла Маркса — капіталізм не є вічною системою, — але категорично не погоджується з марксистським поясненням причин його занепаду. Для Маркса капіталізм має загинути через внутрішні економічні суперечності, загострення класової боротьби та революційну діяльність пролетаріату. Для Шумпетера ж головна небезпека для капіталізму походить не від його провалу, а, навпаки, від його успіху.

Це і є центральний парадокс його теорії: капіталізм може загинути не тому, що він не здатний створювати багатство, а тому, що він настільки успішно його створює, що поступово змінює суспільство, яке його підтримує.

Капіталізм, який руйнує власні основи

Для Шумпетера капіталізм — це не просто приватна власність, гроші або наявність ринку. У центрі його динаміки стоїть підприємець — людина, яка впроваджує нові технології, створює нові продукти, відкриває нові ринки та організовує виробництво по-новому.

Саме підприємець є рушійною силою економічного розвитку. Капіталізм постійно перебудовує економіку: старі підприємства зникають, нові виникають, старі технології замінюються новими. Пізніше цей процес Шумпетер назве знаменитим поняттям «творче руйнування».

Андрій Поцелуйко: Високотехнологічний mid-market як модель розвитку України

Для України значно реалістичнішим шляхом розвитку високотехнологічного бізнесу може бути створення не гігантських корпорацій на кшталт Nestlé, Roche чи Bayer, а великої кількості спеціалізованих компаній середнього та великого масштабу, орієнтованих на світовий ринок. Такі підприємства часто називають технологічним mid-market.

Створення глобального гіганта потребує величезного капіталу, десятиліть розвитку, потужної міжнародної дистрибуції, масштабних виробничих потужностей та відомого бренду. Компанії рівня Nestlé або інших транснаціональних корпорацій будувалися протягом багатьох десятиліть і сьогодні мають десятки мільярдів доларів виручки. Для України спроба одразу створити подібні корпорації була б надзвичайно складним завданням.

Натомість компанія з виручкою, наприклад, $30–300 млн може бути набагато реалістичнішою ціллю. Вона може мати кілька сотень працівників, володіти унікальною технологією або інтелектуальною власністю та продавати свою продукцію чи послуги клієнтам у США, Європі та інших країнах. При цьому їй не обов'язково домінувати на всьому ринку — достатньо зайняти вузьку, але складну і прибуткову нішу.

Андрій Поцелуйко: Арістотель і радянське розуміння економіки: несподівана спорідненість

На перший погляд, між античною філософією Арістотеля та радянською економічною системою лежить величезна історична й інтелектуальна прірва. 

Арістотель жив у IV столітті до н. е. у світі античного поліса, приватної власності, рабства та натурального господарства. 

Радянський Союз був індустріальною державою XX століття, заснованою на марксизмі, суспільній власності на основні засоби виробництва та централізованому плануванні.

 Проте на рівні фундаментального питання — для чого існує економіка? — між цими двома традиціями можна побачити несподівану спорідненість.

Арістотель одним із перших у західній філософії принципово розділив ойкономію та хрематистику. Ойкономія — мистецтво ведення господарства — повинна забезпечувати умови для життя людини та політичної спільноти. Багатство тут є засобом, а не кінцевою метою. Домогосподарство потребує землі, їжі, одягу, житла, інструментів та інших благ, але його потреби мають природну межу. Коли ж накопичення перестає мати межу і саме багатство стає метою, виникає хрематистика в її неприродній формі.

Саме тут з'являється одна з найглибших арістотелівських інтуїцій: економічна діяльність може бути підпорядкована двом принципово різним логікам. Перша — логіка достатності: виробляти й обмінюватися для того, щоб жити. Друга — логіка безмежного накопичення: накопичувати для того, щоб накопичувати. У першому випадку гроші є інструментом господарства; у другому господарство поступово перетворюється на інструмент примноження грошей.

У цьому пункті арістотелівська думка дивовижно перегукується з марксистською, а через неї — з радянською економічною ідеологією.

Андрій Поцелуйко: Титани капіталізму: Як Елон Маск переписав економічну історію та перевершив Джона Д. Рокфеллера

 Ось розлоге есе, яке детально аналізує історичний фінансовий зсув 2026 року, порівнює капітал двох титанів та розкриває економічну суть їхнього багатства.

Нова ера трильйонерів

У червні 2026 року світова фінансова система перетнула психологічний та історичний рубіж. Первинне публічне розміщення акцій (IPO) аерокосмічної компанії SpaceX не просто відкрило нову сторінку в освоєнні космосу, а й офіційно зафіксувало появу першого у світі доларового трильйонера. Елон Маск, чиї статки перетнули позначку в $1 000 000 000 000, став уособленням нової технологічної епохи.

Ця подія миттєво реанімувала класичну економічну дискусію: хто є найбагатшою людиною в історії людства? Протягом понад століття це звання впевнено утримував нафтовий магнат Джон Д. Рокфеллер, який у 1916 році став першим офіційним мільярдером. Сучасні медіа та аналітики поспішили заявити, що Маск став щонайменше вдвічі багатшим за засновника Standard Oil. Проте глибинний економічний аналіз показує, що реальність набагато складніша, ніж просте порівняння номінальних цифр, хоча фінальний висновок залишається незмінним — Маск дійсно переписав історію капіталізму.

Пастка інфляції та методологія порівняння капіталів

Головна помилка більшості поверхневих порівнянь полягає в механічному перерахунку грошей минулого через Індекс споживчих цін (CPI) — тобто звичайну інфляцію. На момент своєї смерті у 1937 році Джон Д. Рокфеллер володів приблизно $1.4 млрд. Якщо помножити цю суму на купівельну спроможність сучасного долара (корегуючи на вартість хліба, палива чи житла), ми отримаємо «скромні» $30–35 млрд. За такою логікою Маск багатший за Рокфеллера у тридцять разів, що є абсурдом з погляду впливу на геополітику та ринки.

Алексей Кущ: Мир-системная война - противостояние конкурирующих мир-систем

Современная Мир-система делится на ядро, полупериферию и сырьевую периферию.

В то же время, устаревшие Мир-империи не просто уходят в прошлое, а перерабатываются Мир-системами в геополитическое "топливо".

Максимальное место Мир-империи в современной иерархии - позиция полупериферии в чужой Мир-системе.

Обратимся к мир-системному анализу Иммануила Валлерстайна:

Мир-империя.

Это система, объединенная единой политической структурой, но включающая в себя множество различных культур.

Мир-империя собирает налоги с подвластных территорий и перераспределяет ресурсы административным путем.

Экономика в мир-империи всегда вторична по отношению к политике и милитаризации (которые, наоборот, первичны).

Капитал мир-империи растет за счет территориальных захватов и эксплуатации покоренных территорий.

Мир-империя управляется мечом и бюрократией.

Сейчас осталась лишь одна мир-империя - РФ.

Данному формату противостоит Мир-система в виде Мир-экономики.

Такая Мир-система объединена единой структурой экономических связей, разделением труда, но политически может формироваться децентрализовано.

Задача Мир-системы - накопление капитала в ядре и захват рынков сбыта в полупериферии и периферии.

Экономика здесь первична, а милитаризация и политика - вторичны.

Главная задача  — постоянное накопление капитала и расширение рынков сбыта.

Капитал накапливается в ядре (развитые страны), а ресурсы отчуждаются в полупериферии и периферии (в странах -  ресурсно-зависимых донорах).

«Мир-империя» скрепляется мечом и бюрократией, а «Мир-экономика» — рынком и капиталом. 

Эволюционно Мир-экономики оказались более устойчивыми и эффективными.

То есть, базовая Мир-система сейчас - "Мир-экономика".

Таких на сегодня три: США и Британия, ЕС, Китай.

Россия не может считаться Мир-системой в виде Мир-экономики — у нее нет ядра в виде накопления капитала и рынков сбыта готовой сложной продукции в периферии. 

Сейчас РФ из Мир-империи трансформируется в полупериферию чужой Мир-системы. 

Сперва накапливая капитал на Западе в долларе и евро и отдавая Западу свой внутренний рынок и обеспечивая Запад сырьем; теперь, накапливая капитал в юанях, отдавая Китаю свой внутренний рынок и обеспечивая Китай сырьем.

То есть, сперва РФ была полупериферией Запада, сейчас становится полупериферией Китая.

В современном мире, Россия стала неконкурентной Мир-империей ,за трансформацию которой в сырьевую полупериферию борются сейчас Запад и Китай в ходе Первой мир-системной войны 21 века.

Ярослав Романчук: Закон джунглей и конец Западной цивилизации

Запад заразился варварством социализма и проиграл. Будет ли возрождение?

 5- 7 марта 2026г. в индийской столице Нью-Дели прошёл 11-ый Raisina Dialogue. Это главная конференция Индии по проблематике мировой политики и экономики. В первый день форума с приветствием выступил президент Финляндии Александр Стубб (Alexander Stubb). Честный, профессиональный, глубокий политик, что в сегодняшнем мире большая редкость. Тот факт, что руководство Индии пригласило именно его, говорит о его авторитете в нынешней мировой политике. Его достоинство и таланты точно не в том, что он умеет играть в гольф и спокойно разговаривать с Д. Трампом. В политике он приверженец ценностей Запада, а не политиканского оппортунизма. Он реалист, осознаёт настоящие риски и угрозы Европе и миру. Как человек образованный и культурный, он признаёт ошибки и предлагает свои решения. Он не опускается до оскорблений, до поиска стрелочников, не перекладывает ответственность на других, тем более не хочет сбрасывать груз принятий очень сложных решений на будущие поколения. 

 А. Стубб указывает на три ошибки, которые склонны совершать люди. Первая – «мы чрезмерно рационализируем прошлое». Людям кажется, что в прошлом всё прекрасно работало, что нужно лишь продлить долгие тренды на будущее – и снова будет «нормально». Немецкая историческая школа крепко зубами вцепилась в мозги и сознание не только обычных людей, но и большинства элит. В эту методологию анализа исторических процессов и нынешней ситуации вошла марксистская чушь про развитие по спирали и исторический детерминизм. Мол, что бы вы ни делали, людишки и народцы, всё равно история закончится победой социализма. И, мы политические, интеллектуальные элиты, аристократы духа и фавориты в бизнесе, будем вас направлять, вами управлять, чтобы вы не наделали глупостей, не заблудились по пути в светлое будущее. 

 А. Стубб прав. Идеализация, романтизация прошлого, его агрегация и обобщение в единый блок «прошлое» - грубая ошибка. Те проблемы, с которыми сегодня сталкивается Запад и мировая экономика, не появились в результате падения гигантского метеорита (одиночное действие), природного катаклизма (форс-мажор) или варварского иностранного завоевания. Они стали результатом длинной цепочки ошибочных оценок, диагнозов, решений и действий, которые шаг за шагом разрушали фундамент самого Запада. 

Четыре звезды апокалипсиса Запада 

 Всё началось с социалистов-утопистов. Дело социального инжиниринга во имя всеобщего благоденствия, равенства и социальной справедливости продолжил К. Маркс. Он при помощи мощной команды жрецов-маркетологов, идеологов-шулеров упаковал свои утопические бредни в обёртку «наука». И понеслось. Понеслось, по наивным, неокрепшим мозгам пролетариата и крестьян, которые получили всеобщее избирательное право, а через него доступ к ресурсам и активам практически каждого гражданина. Потом на сцене идей и смыслов появился ещё один нарцисс, который назвал себя революционером в науке «экономика». Да, революция у него получилась. Место настоящей экономической науки на десятилетия заняла economics от Самуэльсона и Со. 

 Так сошлись четыре звёзды тотального разрушения идейного, культурного и научного фундамента Запада. 

Александр Волынский: Четыре года дальнейшего погружения во мрак

Мировая Война  антилиберальной  коалиции  во  главе  с  Китаем  против   либерального  Запада  продолжается  уже  четыре  года. 

Несмотря  на  то, что  Запад  будет  еще  долго  отступать, наносить  ответные  удары -  его  либеральная  суть  будет  плавно  переходить  в  антилиберальную.  Глобальная  мир-система  развалится  на    закрытые  экономические  зоны  планетарного  капиталистического  концлагеря. Естественная  неравномерность  распределения  ресурсов  планеты  будет   обострять  противоречия  между  этими  зонами. 

Смогут  ли  правители  новых  империй  удержаться  на  пороге  ядерной  войны  и  создать  новые  правила  для  победившего  фашизма? 

В  Средние  Века  герцоги, короли  и  императоры  Европы   придумали    такие  правила. Если  в  Азии  победители  вырезали  правящие  кланы  и  полностью  уничтожали  государства  или  заставляли  старых  правителей  стать    сборщиками  дани  для  победителей, то  в  Европе  королевства, герцогства  и  даже  графства   были  стабильными  единицами  в  составе  феодальной  системы. Войны  велись  по  правилам  рыцарской  чести. Понятно, что  правила  нарушались, но  они  были. В  Азии  над  любыми  правилами  всегда  смеялись.

Европейцы, когда  пришли  в  Азию  в  ходе  колониальной  экспансии, тоже  не  вели  себя  как  европейцы,  с  дикарями  нет  смысла  вести  себя  по  рыцарски. В  Западной  Европе  даже  нацисты  Гитлера  пытались  изображать  из  себя  рыцарей. До  разгрома  под  Сталинградом  большинство  население  Франции   не  оказывало  немцам  никакого  сопротивления, всей  северной  Францией  управляла  небольшая  администрация, помещавшаяся  в  одном  парижском   отеле. Все  остальное  французы  делали  сами. Чудовищное  кровопролитие  в  Восточной  Европе  произошло  потому, что  Гитлер  решил очистить  для  немцев  жизненное  пространство  за  счет  славян.  Ни  о  каких  правилах  на  Востоке  речи  не  шло.

Судьба  человечества  сегодня  зависти  от  кого  какими  методами  будет  вестись  война. Одичание  войны  разрушает  все  правила. Чем  дольше  длится  война  тем  более  дикие  формы  она  принимает. Если  одичание    сделает   гибель  и разрушение  нормой, то  человечество  погрузится  в  долгую  тьму. 

Ну,  а  главным  вестником  тьмы  сегодня  выступают  русские. Более  безумного  и  варварского  дискурса  нет  даже  среди  исламских  террористов. Исламисты    верят  в  нормы  Ислама, русские  не  верят  ни  во  что,  кроме  голого  насилия. Разговоры  о  правилах  русские  воспринимают, как  манипуляцию  и  сами  активно  манипулируют  разговорами  о  Справедливости  и  Правде, будучи  при  этом  самым  лживым  народом  в  мире. Именно  лживость  и  жестокость  русских  не  оставляют  Украине  никаких  шансов  на  мирное  сосуществование  с  Россией. И  пока  война  будет  продолжаться  мир  будет  все  сильнее  погружаться  во  мрак.