Проте поряд із матеріальним виміром завжди існував інший — символічний. Люди боролися не лише за те, щоб володіти речами, а й за право визначати, які речі, образи та форми поведінки вважаються престижними. Саме тому естетику не варто розглядати лише як сферу мистецтва, моди чи особистого смаку. Вона може бути мовою соціальної ієрархії. Одяг, прикраси, зачіска, татуювання, автомобіль, житло або навіть спосіб говорити повідомляють іншим, хто ми такі, до якої групи належимо і яке місце займаємо в суспільстві. У цьому сенсі між архаїчним племінним суспільством і сучасним споживчим капіталізмом існує несподівана спорідненість. Там, де первісний аристократ отримував право носити певне яскраве пір’я, сучасний представник економічної еліти демонструє свій статус за допомогою дорогого годинника, автомобіля чи одягу. Матеріальні предмети різні, історичні умови радикально відрізняються, але соціальна функція символу може бути подібною: виділити людину серед інших і зробити її становище видимим.
Антропологічні дослідження амазонських суспільств, зокрема праці Клода Леві-Строса, показують, наскільки помилковим було б ототожнювати технологічну простоту з відсутністю складної соціальної організації. Суспільство може не мати промисловості, сучасної держави чи розвиненого ринку і водночас володіти надзвичайно складною системою спорідненості, ритуалів, престижу та соціальних відмінностей. У деяких таких системах певні предмети або елементи оздоблення могли бути пов’язані з особливим статусом. Яскраве пір’я птахів могло бути не просто прикрасою. Право його носити могло бути частиною системи соціальних відмінностей: одні члени спільноти мали доступ до певних символів, інші — ні. Людина бачила іншого члена племені, прикрашеного яскравим пір’ям, і знала, що звичайний член спільноти не має такого права. Отже, пір’я ставало своєрідним соціальним повідомленням: ця людина займає особливе місце. Саме тут ми зустрічаємо один із найдавніших механізмів соціальної організації: статус породжує особливе право, особливе право породжує особливий символ, а символ забезпечує суспільне визнання. Цей механізм значно старший за капіталізм.
У різних історичних епохах змінювався лише матеріал, з якого виготовлялися символи. Пір’я змінювалося на дорогоцінні метали, особливий одяг, корони, герби, ордени, коштовності, а згодом — на автомобілі, годинники, брендовий одяг та інші предмети споживання. Тому історію статусної естетики можна уявити як величезну трансформацію одного й того самого соціального принципу: пір’я, корона, орден, дизайнерський костюм, Rolex. Звичайно, це не означає, що всі ці предмети мають однакове значення. Їхні історичні та культурні функції дуже різні. Але всі вони можуть бути знаками соціальної диференціації.
Тут виникає особливо цікава відмінність між традиційним і сучасним суспільством. У традиційній ієрархії певний символ міг бути заборонений для людини нижчого статусу. Простолюдин просто не мав права носити те, що належало аристократу. Сучасне суспільство формально проголошує інший принцип: кожен може носити те, що йому подобається. Але економічна нерівність створює інший механізм. Сучасній людині ніхто юридично не забороняє купити дорогий автомобіль або годинник. Проте вона повинна мати для цього відповідні ресурси. Отже, давня формула «ти не маєш права носити цей символ» поступово перетворюється на сучасну: «ти маєш право його носити, якщо можеш собі його дозволити». Це дуже важлива трансформація. Статусний символ переходить від юридично-станової монополії до економічної доступності. У цьому сенсі ринок демократизує статус: формально символ відкритий для всіх. Але одночасно він створює новий бар’єр — ціну.
Саме тому дорогий годинник є не просто годинником. Його ціна, бренд, дизайн, історія та суспільні асоціації перетворюють його на символічний капітал. Rolex у цьому сенсі може виконувати функцію, частково подібну до тієї, яку в інших історичних суспільствах виконували корона, герб, пурпурний одяг або дорогоцінності. Він повідомляє оточенню, що його власник досяг певного рівня матеріального успіху і належить до певного соціального світу. Це не означає, що між Rolex і короною існує буквальна тотожність, але вони можуть бути співвіднесені як різні форми візуалізації соціального статусу.
Це дозволяє інакше подивитися на сучасну владу. У традиційному рабовласницькому суспільстві примус був значною мірою фізичним. Людину могли змусити працювати силою. У пізніших суспільствах дедалі більшого значення набуває економічна залежність: людині необхідно продавати свою працю, щоб отримувати гроші для життя. Але сучасне споживче суспільство додає ще один рівень. Людину не обов’язково змушують працювати лише для того, щоб вижити. Її можна мотивувати працювати більше, щоб підвищити власний статус. Вона бачить автомобіль сусіда, потім його будинок, одяг, подорожі, годинник — і поступово виникає думка: якщо я успішна людина, я теж повинен мати все це. Ніхто не стоїть поруч із батогом. Навпаки, людина сама ставить перед собою дедалі вищі цілі споживання.
Саме тут виникає феномен виробництва бажань. Економічна система повинна виробляти не тільки товари. Вона повинна виробляти бажання цих товарів. Автомобіль потрібно не просто виготовити — потрібно зробити його бажаним. Годинник потрібно не просто сконструювати — потрібно перетворити його на символ успіху. Одяг потрібно не просто пошити — потрібно створити навколо нього образ життя, до якого людина захоче належати. Тому сучасний споживач може виявитися втягнутим у систему самодисципліни, де зовнішній примус замінюється внутрішнім бажанням.
Тут виникає своєрідне замкнене коло: людина порівнює себе з іншими, порівняння породжує відчуття недостатності, недостатність породжує бажання піднятися вище, для цього потрібні гроші, для отримання грошей потрібно працювати, після придбання бажаного предмета порівняння не припиняється, тому що завжди з’являється хтось, хто має більше. Таким чином, порівняння породжує бажання, бажання — працю, праця — споживання, а споживання — нове порівняння. Статусна конкуренція може стати нескінченною. У цьому сенсі символ статусу виконує дивну функцію: він одночасно винагороджує людину і підтримує її участь у системі. Вона отримує задоволення від нового автомобіля, але водночас автомобіль стає нагадуванням про те, що існує ще дорожчий автомобіль. Гонка не має природної фінішної лінії.
Саме тут особливого значення набувають субкультури. Якщо панівна культура визначає певну систему престижу, субкультура може створити альтернативну. Мейнстрим говорить: дорогий автомобіль — успіх. Субкультура відповідає: старий мотоцикл — свобода. Мейнстрим говорить: костюм, дорогий годинник, офіс — респектабельність. Панк відповідає: рваний одяг, шкіряна куртка, агресивна музика — відмова від респектабельності. Мейнстрим говорить: потрібно виглядати пристойно. Панк може відповісти: ми навмисно виглядатимемо непристойно. У такому випадку епатаж стає не просто бажанням шокувати. Він стає запереченням панівної мови статусу.
Якщо суспільство говорить, що певний образ є красивим, успішним і престижним, субкультура може навмисно обрати потворне, агресивне, дивне або непристойне. Це вже не просто мода. Це боротьба за право сказати: «Ваші критерії цінності не є єдино можливими». Субкультура тим самим намагається змінити не лише зовнішній вигляд людини, а й саму шкалу, за якою люди оцінюють одне одного.
Проте тут виникає парадокс. Субкультура не просто ліквідовує ієрархію. Частіше вона створює власну ієрархію. У мейнстримній культурі Rolex може бути символом престижу. У музичній субкультурі престижним може бути рідкісний вініл. Для гітариста — певний Fender. Для панка — знання історії сцени та відповідність її етичним нормам. Для метал-спільноти — музична компетентність, колекція записів, концертний досвід або знання жанру. Для іншої групи престижем може бути максимальна простота і відмова від матеріальних благ. Отже, відбувається не зникнення статусу, а зміна критеріїв статусу.
Саме тому поняття альтернативного символічного капіталу є важливішим, ніж просте визначення субкультури як протесту.
Але система має здатність адаптуватися навіть до спротиву. Панк може виникнути як заперечення буржуазної естетики. Але потім панк стає стилем, стиль стає модою, мода стає брендом, бренд стає товаром, а товар продається вже самій масовій культурі. Так рвані джинси, шкіряні куртки, ланцюги та інші елементи бунтарської естетики можуть перетворитися на дорогі товари. Виникає парадокс: система здатна продавати навіть відмову від системи.
Капіталізм не обов’язково знищує протест. Він може зробити його прибутковим. Більше того, він може перетворити ідентичність на ринкову категорію. Людині вже не обов’язково бути панком — вона може купити панк-естетику. Не обов’язково бути бунтарем — можна придбати образ бунтаря. Таким чином, навіть протест може стати формою споживання. Те, що починалося як заперечення панівної культури, може перетворитися на один із її товарних сегментів.
Тому виникає питання: чи достатньо просто змінити один статусний символ на інший? Якщо Rolex замінюється дорогим дизайнерським панківським одягом, сама логіка статусної конкуренції залишається. Змінюється лише знак. Колишня формула «я кращий, бо маю більше» перетворюється на «я кращий, бо я більш автентичний». Але структура порівняння залишається. Справжній радикальний бунт тому може полягати не у створенні нового символу престижу, а у відмові від необхідності доводити власну цінність через статусні символи взагалі. Не «у мене кращий символ, ніж у тебе», а «мені не потрібно доводити свою цінність символами». Це вже не просто естетична революція. Це ціннісна революція.
Ця перспектива дозволяє по-новому подивитися і на майбутню соціальну революцію. Якщо технологічний розвиток поступово зменшує необхідність людини постійно працювати лише заради виживання, то наступна проблема може переміститися з економічної площини в символічну. Людина може отримати більше вільного часу, базову економічну безпеку, доступ до інформації та можливість створювати власні продукти. Але це ще не означає автоматичного звільнення від статусної гонки. Можна звільнитися від одного виду примусу й залишитися залежним від іншого. Можна мати достатньо грошей для життя, але продовжувати працювати заради престижу. Можна мати свободу вибору, але використовувати її для нескінченного порівняння себе з іншими.
Тому майбутня свобода може вимагати не лише зміни економічної системи, а й зміни самої структури бажань. Питання буде не тільки в тому, скільки людина має, а й у тому, чому вона цього хоче. І ще глибше — хто навчив її цього хотіти? Адже людина може бути формально вільною, але її бажання можуть бути сформовані зовнішнім середовищем, рекламою, соціальними мережами, модою, престижем і постійним порівнянням себе з іншими.
І якщо економічна революція змінює спосіб виробництва матеріальних благ, то естетична революція могла б змінити спосіб виробництва соціальних бажань. Можливо, найрадикальніша форма свободи майбутнього полягатиме не в тому, щоб кожен отримав можливість придбати будь-який символ статусу, а в тому, щоб людина перестала потребувати таких символів для підтвердження власної гідності. Тоді справжнім антагоністом Rolex буде не інший годинник. Ним буде байдужість до самої гри, в якій годинник повинен щось доводити про свого власника. І саме в цій точці естетичний бунт перестає бути просто субкультурою та перетворюється на питання про саму природу людської свободи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий