Нейробіологічні дослідження початку XXI століття та сучасні когнітивні розвідки 2020-х років наочно демонструють: на рівні автоматичних реакцій мозку людина співпереживає болю представника іншої раси слабше, ніж болю представника своєї групи. Чому виникає цей збій у загальнолюдській солідарності? Поширене пояснення, що звинувачує виключно соціальне виховання чи політичний расизм, є поверхневим. Справжнє коріння цього явища сягає епохи плейстоцену. У часи, коли на планеті одночасно співіснували кілька різних видів роду Homo, зустріч із чужинцем означала контакт не з «іншою культурою», а з іншим біологічним видом. Сучасна інтегральна гіпотеза стверджує: расова упередженість, особливо серед ізольованих верств населення, є нічим іншим, як зміщеною еволюційною реакцією на палеоантропів та архантропів. Мозок автоматично активує прадавні лімбічні програми захисту від міжвидових конкурентів.
Світ до монополії Homo sapiens: Епоха міжвидового сусідства
Щоб зрозуміти архітектуру нашого мислення, необхідно реконструювати середовище, у якому воно формувалося. Протягом більшої частини своєї історії вид Homo sapiens не був єдиним володарем Землі. Ще якихось 40–50 тисяч років тому євразійські простори заселяли неандертальці (Homo neanderthalensis) та денисівці, на території Індонезії доживали свої дні реліктові популяції архантропів (Homo erectus), а на острові Флорес існували мініатюрні «гобіти» (Homo floresiensis). Для нашого пращура-сапієнса зустріч із представником іншої антропологічної лінії була буденною, але критично небезпечною реальністю.












