Yoshida працював переважно в галузі індоєвропейської міфології та порівняльного релігієзнавства, але його науковий інтерес не обмежувався лише класичним індоєвропейським матеріалом. Навпаки, однією з найважливіших рис його підходу стала спроба інтегрувати дюмезілівську методологію у ширший міжкультурний контекст, зокрема через зіставлення індоєвропейських і японських релігійних структур. У цьому сенсі його дослідження є прикладом того, як теорія, що виникла в межах специфічної історико-філологічної традиції, може набувати універсального порівняльного значення.
Центральним елементом методології Yoshida є трифункціональний аналіз, запозичений у Dumézil. Як і французький дослідник, він виходив із припущення, що міфологічні системи мають глибинну структурну організацію, яка може бути виявлена через порівняльний аналіз. Трифункціональна модель, що передбачає поділ суспільства і міфології на сакрально-правову, військову та продуктивну сфери, у його роботах виступає не лише як реконструкція індоєвропейського минулого, але й як аналітичний інструмент для вивчення інших культурних традицій. Таким чином Yoshida демонструє потенціал дюмезілівської теорії як універсальної структурної схеми, здатної виходити за межі свого первісного матеріалу.
Особливо важливою частиною його досліджень стало порівняння індоєвропейських і японських релігійних структур. У цьому контексті Yoshida намагався виявити, чи існують функціональні або структурні аналогії між індоєвропейськими міфологічними моделями та японськими релігійними уявленнями, зокрема синтоїстською традицією. Його підхід не зводився до простого ототожнення чи прямого запозичення моделей, а радше полягав у пошуку типологічних відповідностей, які могли б свідчити про універсальні принципи організації міфологічного мислення.
