…У снігу є велика місія. Він – посланець, який передає на землю небесну красу, здатну затьмарити собою всю непривабливу реальність оточуючого світу. І людина, яка дивиться на сніг, мимоволі стає поетом.
…Білий колір не має кордонів і дає можливість відтворити на ньому будь-який малюнок. А людська душа – талановитий художник.
Будь-яке суспільство і будь-яке життя – це картини, намальовані душею людини. Кожен із нас є живописцем свого життя, за яке лише він сам може бути у відповіді.
В який яскравий колір пофарбувати своє життя та створити з нього видатний твір, може вирішити лише твоя душа.
…Зміна сезонів благодатна. Людська душа може іноді піддаватися смуткові, застигати від печалі та горя, але пори року завжди йдуть своєю чергою, ні на мить не уповільнюючи власної ходи. Часом саме ці зміни природи сколихують затверділу душу та м’яко підштовхують людину, яка самотньо стоїть, до нового життя…
… Можливо, людина приходить у цей світ саме для того, щоб стати мужньою перед лицем будь-яких перепон та навчитися насолоджуватися життям.
Життя довге. Бувають періоди, які вимагають від людини лише терпіння. У такі часи слід терпіти, молитися та будь-що продовжувати рух до сонця…
…Одну за одною ми долаємо високі гірські вершини, які пролягають на нашому шляху. Підкорення гори можна порівняти з життям людини. Хоч би які нездоланні висоти стояли б перед нею, поки є життєві сили, треба будь-що просуватися до мети…
…Мій учитель життя Джосей Тода якось сказав мені: „Ти маєш їздити світом, щоб наводити мости дружби між народами!” Бережно зберігаючи в пам’яті його слова, я завжди намагався використовувати будь-яку можливість, щоб відвідати різні куточки світу. Не було ані грошей, ані хороших перекладачів. До того ж, сама поїздка за кордон у той час вважалася дуже складною справою. Неможливо перелічити всі несподівані перешкоди, що чекали на нас. Бувало так, що перед самою поїздкою нам раптом відмовляли у в’їзді до країни або траплялося, що за нами всюди організовувалося стеження, і навіть моє життя неодноразово піддавалося небезпеці. І все-таки зворотного шляху не було. Поставивши одного разу за свою мету підкорення вершини, ім’я якої „Мир людству у ХХІ сторіччі”, я вже не міг відступати. Будь-яка зупинка означала нещастя та поразку…
…Доля не дається людині ззовні, а кожного дня визріває у його серці. Якщо дні здаються тобі сумними та нецікавими, можливо, сам ти став сумним і нецікавим.
Якщо життя здається тобі порожнім та незмістовним, можливо, це ти перетворився на порожню та бездіяльну людину.
Якщо ти втомився від життя, знай, що життя, напевне, втомилося від тебе ще більше.
Людині дано жити лише тим життям, яке відповідає рівню його духовного розвитку…
…Листя дерев – геніальний живописець – створює свій останній шедевр під назвою „осінь”, не жаліючи при цьому ані фарб, ані сухозлотиці. Велична картина прикрашає останній розділ життя. Хор та хоровод листя запрошують на останнє свято життя…
Листя немов каже нам:
„Люди! Палайте вогнем! Не лякайтесь жити на повну силу! Залишайтеся палкими й мужніми до кінця!”
Нехай у цій топці палають і мчать вас уперед на несамовитій швидкості всі весни та літа, ваші переживання, почуття та бажання. Нехай будуть до кінця задіяні всі ваші знання та вміння!
Поки залишаються життєві сили, не зупиняйтеся на досягнутому, вдосконалюйтесь, із кожним прожитим роком ставайте яскравіше та прекрасніше, до найостаннішого дня живіть пристрасно та енергійно, так, щоб навіть смерть відступила перед жаром вашого вогню.
Цей вогонь вилікує рани, очистить душу від жалю та помилок минулого. Саме цей священний вогонь стане запорукою вашого наступного щасливого існування, подібно тому, як красивий захід сонця обіцяє гарну погоду завтрашньому дню.
Червоне осіннє листя – життєстверджуюча симфонія присмерків природи й передвісник її розквіту…
…Японське слово каеде, яке означає „клен”, фонетично нагадує дієслово „не змінюватися”. Саме тому дерево клена в Японії з давніх-давен називали „деревом, яке не змінює своєї душі” та вважали символом чесного серця та непорушної клятви. Життя мінливе й часто непередбачуване. Та саме тому й необхідно залишатися вірним собі, зберігаючи первозданну красу душі. У цьому й полягає, мабуть, справжня суть краси осіннього міста Кіото. Це й є, напевне, основою всієї японської естетичної традиції…
…Ми всі є частинами єдиного цілого. Якщо комусь у цьому світі гірко, тоді й наше життя ущемлене. А якщо хтось весело сміється, наша душа теж наповнюється теплом. На цьому світі немає сторонніх людей. Доля кожної людини торкається нас особисто. Я переконаний, що існує один-єдиний шлях творення благоденства на Землі – реальна допомога одній стражденній людині, тобто кожному, хто страждає.
…Коли багато років тому я вперше стояв перед щойно побудованою Берлінською стіною, то бачив у її кам’яних плитах монумент бридкої зверхності влади, чиї амбіції призвели лише до роз’єднання людських душ. Стіна довго височіла над людськістю. Здавалося, ніщо, ніхто й ніколи не зможе зруйнувати цей суворий кордон – возз’єднатися народам уже не судитиметься. Аналітикам і спеціалістам було не під силу спрогнозувати таке щасливе майбутнє. Воно довгі роки залишалося всього лише красивою казкою. Та людські серця бережно зберігали її, попри песимістичні пророцтва. І ось настав час, який довів правоту і силу справедливого переконання…
…Одні будують шлях, інші руйнують його.
Одні неухильно йдуть своїм шляхом, а інші збиваються з нього.
Я хочу бути в числі лише тих, хто, прокладаючи дорогу іншим, неухильно йде до свого покликання.
Нехай я впаду після довгої та важкої дороги, і моє тіло перетвориться на прах пустелі, але я ніколи не буду розкаюватися у своєму виборі, оскільки вірю, що за мною прямують мої молоді учні.
Моральні уроки ХХ сторіччя
(уривки з діалогу з Михайлом Горбачовим)
Найпрекрасніше здійснюється людиною.
І найгірше здійснюється… теж людиною.
У чому ж джерело добрих і гарних вчинків людини?
Я вірю, що одним із життєдайних джерел душі є дружба. Як замолоду, так і в зрілому віці, я знову й знову приходжу до, здавалося б, простого висновку, що для людини ціннішою за дружбу може бути лише дружба…
Усі ми – діти своєї епохи. І Час інколи поглинає нас своїми хвилями та відносить туди, де бути ми не сподівалися. Очевидно, тому часто переймаємося запитанням: Час формує людей чи люди формують Час? Ми бачимо, як люто вирує „океан історії”, однак, хоч би як його штормило, існує донна течія – повільна але нестримна. Сотні, тисячі років, майже беззвучно, діється ця глибинна течія…
Що таке сторіччя ХХ? Дві світові війни. Експеримент соціалістичної революції. Геноцид, здійснений абсолютною владою сталінізму та нацизму. Стрімкий розвиток науки та індустрії. Падіння моральності та попрання релігії. У вирі цих спектральних змін, від яких голова обертом, скільки разів ми запитували – вірити чи не вірити в людину?.. Велике протистояння між вірою в людину та невірою в неї відкидало світло й тінь на все ХХ сторіччя…
У буддійській філософії високий образ особистості представлений як „будда”. Під словом „будда” мається на увазі особистість, яка володіє невичерпною мудрістю, відчуттям жалю, прозорливістю, волею до подолання складності тощо. Та воно не має аж ніякого відношення до образу обожнюваної людини, здатної здійснювати будь-які чудеса або містичні діяння. Будда – це людина, наповнена енергією, життєрадісністю та любов’ю до всього, що живе.
Вчення Махаяна стверджує, що у кожній людині закладена здатність досягти стану будди. З цієї точки зору встановлюється абсолютна рівність усіх людей, яка виключає дискримінацію за расовою чи іншою ознакою. Кожен із нас здатен розвивати себе та вдосконалювати до висоти, яка здається, на перший погляд, недосяжною. Відмінності ж між людьми роблять кожну особистість унікальною, сприяють взаємному духовному збагаченню та створенню багатоманітного людського суспільства.
Однак, самостійна неповторна особистість не повинна залишатися в чеканні, коли хтось піднесе їй щастя. Взаємна допомога або підтримка між людьми полягає не в тому, щоб нав’язати іншому готову формулу щастя, а в тому, щоб сприяти розкриттю невичерпного джерела духовної сили людини…
…Швидкоплинний потік часу, неждані події подекуди різко змінюють наші плани. Іноді ми робимо те, що вважали завжди неприпустимим для себе, йдемо за своїм, здавалося б, новим призначенням. Очевидно, у кожному з нас закладено багатоманітність життєвих варіантів, схильність до різних форм діяльності. Та є, мабуть, у кожному з нас щось стійке, будова душі, моральна реакція, відсутність або потяг до систематичної освіти, просвітництва…
…Відчуття відповідальності – це сила, яка перетворює талан – фортуну – долю на призначення. У буддизмі відповідальне ставлення до власного життя зветься „твердою волею”. Грандіозними зусиллями твердої волі перетворюється і сама людська особистість, і оточуючий світ.
Люди дивувалися тій витримці та послідовності, з якими Махатма Ганді відстоював незалежність Індії. Неру стверджував, що „саме Ганді зняв із душі індійських народів чорну оболонку страху, повністю перевернув їхні душі”.
Андре Моруа писав наступне про грандіозний потенціал сили, закладеної в „одній людині”, здатній рухати історію:
„Кажуть, що справжня революція є революція однієї людини. Якщо висловитися точніше, навіть одна людина, чи-то буде герой, чи святий, зможе дати народу зразок, і у наслідування цього зразка можна перевернути землю.
Великий діяч йде непроторенним шляхом. Він бачить те, що невідомо іншим людям, і тому робить те, чого не роблять інші. Його воля, здіймаючись високою хвилею, змітає звичаї та спротив”.
Таке розуміння відрізняється від простого почуття глибокої поваги перед героєм або особистістю. Людина, яка зуміла глибше за інших пережити та усвідомити свою епоху, постає перед людством як унікальний виразник духу часу, являючи собою зразок.
Приміром, без Леонардо да Вінчі та Мікеланджело риси Італійського ренесансу неминуче розмилися б, і у нас залишилася б лише його слабка подоба. Неможливо також уявити собі ренесанс руського духу першої половини ХІХ сторіччя без імені О.С. Пушкіна.
Та це стосується не лише світу мистецтва. У буддизмі є вираз: „Маючи за зразок одну людину, досягається рівність усіх”. Якщо немає людини, здатної стати прикладом іншим, порушується душевна рівновага суспільства, падають моральні устої. У цьому також полягає основна причина хворобливого стану сучасного суспільства.
Людина, яка проникає у дух часу і створює нову епоху, отримала у Гегеля визначення „світової історичної особистості, все життя якої, охоплене пристрастю, постає важкою боротьбою”.
…мене зараз непокоїть доля нинішніх поколінь, які виросли у достатку, в ізоляції від бід та страждань, які випали на воєнне і перше післявоєнне покоління. Слава Богу, що вони не пережили те, що пережили ми, що вони не знають тягот невлаштованості та злиднів. Та за все треба платити. Той, хто не страждав, навряд чи озветься душею на страждання інших. Він може просто пройти повз чужу біду. Тут немає правил. Буває, що людина, яка пройшла крізь приниження, злидні, стає жорстокішою, але все ж страждання відкривають людям душу, дають їм можливість побачити у житті те, чого зазвичай не бачить сита людина.
…Усе, що вживлюється у свідомості людей шляхом насильства, завідомо недовговічне. Навіть, якщо це наукові ідеї.
Можна сказати, що саме в підміні мудрості знанням і полягає пастка сучасного радикалізму. Справді, з розвитком прогресу людські знання виросли до неймовірних розмірів. Однак, це зовсім не означає, що знання самі по собі роблять людину мудрою. Є досить багато прикладів, коли знання ставали обернено пропорційними мудрості. У цьому відношенні сучасний радикалізм помиляється, ставлячи знак рівності між знаннями й мудрістю та намагаючись силою змінити суспільство, дотримуючись побудованого за знаннями плану.
Прибічники цієї ідеології вважають, якщо чітко усвідомлюєш свою кінцеву мету, то чим швидше її досягнеш, тим краще, а до „відсталих”, тих, хто не розуміє її, можна застосувати й силу… Яким же морем страждань і крові жертв виявився залитим родовід радикалізму! Може здатися, що чудовисько розбухлих зарозумілих знань осушило всю мудрість. Утім, судячи зі стану сучасного суспільства, сталося не осушення, а самоотруєння…
Обери життя
(уривки з діалогу з Арнольдом Тойнбі „Патріотизм та любов до людства”)
…Я гадаю, що японський народ запитує себе: „Чи не сфокусували ми наші зусилля та увагу на технологічній сфері настільки, що ігнорували духовну? Можливо, наш післявоєнний тріумф неповноцінний? Чи урівноважили ми нашу технологічну перемогу рівноцінною духовною перемогою? І якщо ні, тоді, чи не має це стати зараз нашою головною метою? А якщо так, тоді яка духовна роль Японії в сучасному розумінні майбутнього світу?”
Лише самі японці можуть відповісти на ці запитання. Дуже ризиковано для іноземця намагатися давати відповідь , навіть, якщо він, як і я, відчуває захват і любов до японського народу. Однак, я наважусь на передбачення. Японці продемонстрували нині свою здатність перевищити всіх у сучасній технології. Та скрізь сучасна технологія виходить з-під контролю. У процесі виробництва матеріальних благ, вона призводить також до фізичного та духовного забруднення. Людству необхідно зараз закликати технологію до порядку – не відкидаючи, але стримуючи її. Це означає стримування людської ненажерливості, яка набагато давніша за технологію і за віком стара, як саме життя.
Японці мають необхідні духовні ресурси. Їхні спадкові релігії, синтоїзм та буддизм, відстоюють моральний обов’язок людини співіснувати з оточуючою її природою… Японці освоїли всі секрети майстерності сучасної техніки, не втративши своєї природженої релігійної традиції. Ця традиція передбачає правильну духовну протиотруту від сучасного технологічного забруднення природи, яке оточує людину, та дегуманізації людської природи. Японська традиція виступає за гідність живої та неживої природи, так само, як і за гідність людини.
…Любов до своєї країни та суспільства й бажання сприяти їхньому розвитку – це природне, красиве відчуття, підказане природою людини, яка прагне до самозбереження та самовдосконалення, і проявлене в соціальному форматі. І людина має дорожити цією важливою емоцією. Без неї людське суспільство не могло б досягти сьогоднішнього розвитку. Однак як тільки ця природна для будь-якої людини любов до свого суспільства привноситься та використовується для конфронтації між націями, вона починає приймати підозріле забарвлення. Можливо, це тому, що амбіційна логіка держави, як правило, далека від реалій повсякденного життя людини, але попри це, людина вимушена погодитися у своїй душі з цією логікою, щоб залишатися патріотом.
Міждержавні відносини часом розглядаються як протистояння, що неминуче породжує прагнення посісти домінуючу позицію перед іншими країнами. У цьому пориванні держава схвалює і прищеплює у свідомість своїх громадян відчуття переваги власної країни… Скільки разів чисті патріотичні душі юнаків були скалічені, використані та затоптані вузьким націоналізмом! І кожного разу в цих випадках сентиментальна любов до рідної країни непомітно перетворювалася на неприязнь і зневагу до інших країн, а прагнення до розвитку – на самопожертву в ім’я держави.
…Сьогодні в результаті розширення сфери людської діяльності в глобальному масштабі самосвідомість сучасників сильно змінилася і вже не схожа на минулу, коли людина була скована замкненими рамками однієї держави та вірила в необхідність національної держави для підтримання його життя. Для сучасної людини рідне місце, де вона живе, – це світ і Земля.
Все життя у боротьбі за мир
(уривки з діалогу з Лайнусом Полінгом)
Під час моїх мандрівок земною кулею мені доводилося бачити, що прості люди можуть бути на диво космополітичними у своїх уявленнях. Страх і гнів, однак, іноді порушують космополітичну рівновагу. Нам слід бути обережними, щоб не дозволити втягнути себе в емоційні реакції і маємо прагнути до того, щоб розрізняти безпристрасно і точно істинний пацифізм і приховану войовничість. Забезпечення такого процесу й може вимагати час. Та без сумніву, навчання освічених та розсудливих людей здатності уникати нав’язливих ідей про очевидну вигідність моменту – це шлях прогресу в напрямі до миру.
…Сьогодні нас примушують усвідомлювати, що ми живемо на одній планеті, насамперед, негативні феномени, такі, як ядерна зброя та забруднення навколишнього середовища, подібне кислотному дощу. Економіка також стає дедалі більш інтернаціональною у формі відомих багатонаціональних корпорацій. Водночас політика, колись благородне людське заняття, на жаль, залишається прив’язаною до національних інтересів і тому тягнеться в обозі в справі інтернаціоналізації інтересів.
Для забезпечення миру, як мені здається, вкрай важливо, щоб якомога більше людей усвідомили себе громадянами світу. Та бажано, щоб таке усвідомлення підсилювалося не лише негативними глобальними явищами, такими, як загроза ядерної катастрофи або розвал глобальної екології, а й позитивними заходами, які підкреслювали б єдність людей та природи на нашій планеті. Саме тому я запропонував, щоб Організація Об’єднаних Націй оголосила „Десятиріччя громадянства Землі”…
…Проблема, однак, залишається з суверенними правами національних держав. У минулому держави вважали своїм привілеєм вдаватися до збройних конфліктів, щоб захистити свої інтереси. Та оскільки масштаб і руйнівні наслідки воєн зростали в прискореному темпі, стало необхідно покласти край цілковитим правам держав… Поява ядерної зброї зробила війну із застосуванням усіх засобів неможливою. Тепер, коли їх невгамовне застосування може призвести до знищення людства, ми вимушені зняти акцент з інтересів держави та суверенних прав і приділити першочергову увагу інтересам і правам людської раси.
…Оскільки зброя стала більш руйнівною і національні держави стали більш впевненими у своїх суверенних правах, багатомасштабна поголівна різанина стала повсякденністю війни. Ретроспективний погляд на розвиток методів ведення сучасної війни з усією очевидністю показує ступінь залежності людей від зброї, яку вони створили. Щоб змінити цю ситуацію, кожний індивідуум має прагнути досягти мудрості та освіти. Ми маємо робити все можливе, щоб прискорити настання дня, коли усвідомлення спільності людської раси посяде лідируюче положення у справі збереження миру.
…У минулому міжнародні відносини в цілому управлялися виключно дипломатами та політичними діячами. Сьогодні, однак, складні досягнення в технології та на транспорті дуже змінили традиційну схему. З одного боку, особисті зустрічі вищих лідерів національних держав стали більш звичною справою. З іншого боку, туризм, культурні та спортивні зв’язки створюють сприятливі умови для швидкого знайомства між звичайними людьми і для їхнього взаєморозуміння, тим самим повертаючи звичайну людину обличчям у бік шляху, на якому створюється історія. Це так, як і має бути. Замість того, щоб дозволяти водити себе за ніс і бути у повній підлеглості національних держав, звичайні громадяни мають узяти на себе основну роль в історії.
Про автора:
Дайсаку Ікеда народився в 1928 році в Токіо у родини торговця водоростями. У післявоєнний час закінчив інститут Фудзі. У 1947 р. прийняв вчення буддизму. Він вивчав філософію, політику, літературу, мистецтво, економіку, юриспруденцію, хімію та інші дисципліни під керівництвом свого наставника Джосея Тода. У 1960 р. змінив його на посту президента Сока Гаккай (Soka Gakkai). У 1975 р. Дайсаку Ікеда створив Міжнародну Буддійську організацію Сока Гаккай Інтернешнл (Soka Gakkai International, SGI).
Як буддист за віруванням і громадський діяч за миролюбність та гуманізм Дайсаку Ікеда побував у 54 країнах і регіонах світу, зустрічався та спілкувався з відомими громадськими та державними діячами, вченими та письменниками, яскравими представниками ділових і культурних кіл. За цими діалогами створено й надруковано 40 книжок більш як на 30 мовах світу.
Дайсаку Ікеда створив навчальну систему „Сока”, яка включає в себе початкові та середні школи, університети та аспірантуру; Концертну асоціацію „Min-On”, Музей образотворчого мистецтва „Фудзі”, Інститут орієнтальної філософії, Фонд освіти імені Макігучі, Міжнародний дослідницький центр із питань миру ім. Джосея Тода, Бостонський центр із дослідження проблем ХХІ століття (The Boston Research Center for the 21st Century) тощо.
Дайсаку Ікеда багато виступає з лекціями з актуальних проблем сучасності в провідних вузах світу. З 1982 р. щороку подає свої звернення до ООН із конкретними мирними пропозиціями з питань, пов’язаних з роллю Організації Об’єднаних Націй, ядерним роззброєнням і захистом глобальної екології.
У 1981 р. Всесвітньою організацією поетів Д. Ікеда був названий поетом-лауреатом, а в 1983 р. удостоєний Премії миру ООН. Йому присвоєні наукові звання почесного професора та доктора більш як 220 університетами та науковими інститутами світу, такими, як Московський, Болонський, Пекінський університети, Французька Академія тощо.
Серед його головних творів – роман „The Human Revolution” (Революція у душі людини, у 12 томах), діалоги з англійським істориком Арнольдом Тойнбі „Choose Life” (Обери життя), двічі лауреатом Нобелевської премії, американським вченим-хіміком Лайнусом Полінгом „Все життя у боротьбі за мир”, російським політиком, громадським діячем Михайлом Горбачовим „Моральні уроки ХХ сторіччя”, книжка есе „Пелюстки сакури” та багато інших.
Комментариев нет:
Отправить комментарий