Игорь Галущак: Бойки-кельты: полузабытый этнос

Немало интересного можно узнать об этом уникальном славянском этносе, посетив Самборский историко-этнографический музей «Бойковщина», который относится к числу старейших музейных учреждений такого типа в Украине. Ведь прошло без малого 90 лет со времени его основания группой местных интеллигентов-украинцев.

— Кто же были эти люди, которые с таким энтузиазмом и жертвенностью взялись за организацию Общества «Бойковщина» и музея в Самборе? — рассказывает Роксолана Данчин, известный краевед и неизменный его директор со времени возрождения музея в 1991 году. — Это, прежде всего, Иван Филипчак — педагог, писатель и музеевед, Владимир Гуркевич — адвокат и общественный деятель, Владимир Кобыльнык — врач, этнограф, археолог и публицист, Антон Княжинский — педагог, музеевед и писатель, Михаил Скорык — педагог, публицист и ученый, Владимир Кордуба — инженер, картограф, культурно-общественный деятель. А особенно хочу отметить известного общественного деятеля Cамборщины, который в 20-30-х годах прошлого века вынужденно находился на Закарпатье (тогда Чехословакия), адвоката Данилу Стахура. Именно Стахур и уступил тогда для экспозиции музейных собраний весь первый этаж своего собственного дома, который находился в Самборе.

Ігор Галущак: «Світ зрештою має визнати Голодомор геноцидом українського народу» — заявив генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів

З нагоди вшанування 85-их роковин Голодомору в Україні Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно із Народним домом «Просвіта» Львівської політехніки провели зустріч під назвою “Україна пам’ятає — світ визнає”. У ній взяв участь і відомий громадський і політичний діяч української діаспори, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів.

Вітаючи знаного гостя, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська нагадала, що в останню суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого сталінським режимом в Україні в 1932-33 роках. Цьогоріч цей день випадає на 24 листопада. Починаючи з 1991 року, Україна в різній формі вшановує пам’ять жертв Голодомору. Та особливої ваги ця подія набула в останній час. У цей день у кожній українській домівці запалюють незгасиму свічку пам’яті. Власне, цю ідею цю висунув саме Стефан Романів разом зі своїми соратниками, котрі в далекій Австралії ще 2008 року її вперше втілили.

“Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, — наголосив, виступаючи перед чисельними присутніми, — що спільно можемо багато чого зробити. І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія “Україна пам’ятає – світ визнає”, суть якої полягав у роботі в двох напрямках. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор адже довгі роки в світі мало знали про нього, а якщо знали, то лише кремлівську версію. Водночас, ми розпочали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, щоби домогтися від ООН остаточного визнання Голодомору геноцидом”.

Ігор Галущак: Українських вчителів зі всього світу запрошують позмагатися за педагогічну «Нобелівку»

Всі без виключення вчителі українських середніх шкіл, як в Україні, так і поза її межами, нині можуть подати заявку на участь у національній премії Global Teacher Prize Ukraine, яка вже вдруге пройде в Україні. Номінувати ж улюбленого вчителя також зможуть і пересічні українці. Про це було оголошено підчас Фестивалю освіти у Львові «Вчителі Майбутнього».

Нагадаємо, що Global Teacher Prize — «Нобелівська премія» для вчителів, започаткована арабським мільярдером Санні Варкі у 2014 році. Нагорода вручається за видатний внесок у професію вчителя та становить 1 000 000 доларів. Національну премію в Україні ініціювала громадська спілка «Освіторія» у 2017 році, мета якої не лише популяризувати новаторські підходи в освіті, а й підняти престиж викладача. У минулому році національна премія зібрала 2500 номінацій і 632 заявки з усіх областей країни. З п’ятіркою найкращих педагогів-новаторів зустрічався Президент України, а переможець Global Teacher Prize Ukraine Паул Пшенічка потрапив до рейтингу «100 найвпливовіших українців» (вперше за 26 років незалежності в такому рейтингу опинився педагог), але що найважливіше — більше українців стали поважати професію вчителя — всього за півроку показник поваги до педагога звичаєвої школи зріс з 39% до 54%.

Ігор Галущак: Українська емпатія Уолтера Орр Скотта

Мабуть, символічно, що саме в Міжнародний день поезії до стін Львівської політехніки завітав Уолтер Скотт, американський поет і письменник, громадський діяч, ветеран війська США, аби прийняти участь у творчій зустрічі під назвою «Емпатія – дорога до миру і любові. Уолтер Орр Скотт про Україну й українців». Емпатія, як відомо, означає – «співпереживання, співучасть». А пана Скотта, як одного з небагатьох корінних американців, можна назвати в цьому сенсі щирим і вірним симпатиком України.

Уолтер Орр Скотт народився 1944 у місті Тампа, Флорида (США). Чимало років прослужив у війську (пішов у відставку у званні капітана шостого офіцерського рангу). Низку років допомагає українським воякам пройти психологічну реабілітацію. Автор прозової книги «Історія одного солдата» (2017) та поетичної збірки «Вставай, Україно!» (2014 рік). Обидві вони видані як англійською, так і українською мовами. Його ж третя книга «Шевченко в прозі» буде опублікована в цьому році. З 2011 року мешкає в місті Жмеринка, що на Вінниччині. Є членом міського літературного об’єднання «Калинове гроно» та єдиним іноземним автором колективного альманаху «Чарівна криниченька». Нагороджений званням лейтенанта українського козацтва. З 2017 р. — член Національної спілки журналістів України. Цього ж року отримав почесну відзнаку — «Волонтер України».

Ігор Галущак: МІОК – 25-те Передріздвяння та 20 років у Львівській політехніці

У святково передріздвяній атмосфері Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка» відзначив 25-ліття з часу свого заснування.

На початку урочистості, присвяченій цій без виключення знаковій події в історії сучасного світового українства, відбулося не менш символічне дійство. Адже давній духовний наставник Інституту — отець Роман Кравчик, благословляючи присутніх, передав політехнікам Віфліємский вогонь миру.

А серед численних вітань від поважних гостей заходу, мабуть, найбільш ємно оцінив здобутки цієї широко відомої вітчизняної гуманітарної міжнародної установи ректор Львівської політехніки, професор Юрій Бобало, котрий зокрема сказав: «Ми сьогодні маємо слушну нагоду тепло і й сердечно привітати талановитий і згуртований колектив нашого МІОКу із його славним ювілеєм! Адже це — унікальна у світовій практиці інституція, котра опікується розвитком і налагодженням контактів із 20-мільйонним світовим українством, діючи за чотирма пріоритетними напрямками: освітнім, міграційним, культурним та співпрацею із діаспорою.

Вітаємо нашого постійного автора!

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження») відзначив  журналіста зі Львова і нашого постійного автора  Ігоря Галущака за публікацію на нашому сайті статті «Как юный еврей стал партизаном-бандеровцем»: https://mesoeurasia.blogspot.com/2016/11/blog-post_29.html

Ігор Галущак: Журнал «Дзвін» відродили у Львові в модерному форматі

У межах цьогорічного Форуму видавців відбулась і презентація легендарного часопису «Дзвін», зумовлена тим, що нещодавно започаткована серія молодіжних випусків журналу модернізувалась та набула оновленого дизайну.

Головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль передусім розповів про історію колись чи не найавторитетнішого літературно-мистецького журналу в Україні, що починається ще 1940-го року. Щоправда в 1940—1941 роках він виходив під назвою «Література і мистецтво» , в 1945—1951 роках як «Радянський Львів» , а в 1951—1989 роках мав назву «Жовтень». Свого часу у ньому дебютували такі знакові постаті української літератури, як: Микола Вінграновський, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Оксана Забужко. Юрій Коваль також зауважив, що зараз так само не бракує молодих авторів, котрі вриваються у сучасний літературний контекст. Адже буває, що п’ятнадцятирічні сьогодні пишуть так, що це б зробило честь і вже зрілим літераторам. А модератор зустрічі, а водночас упорядник молодіжної серії часопису Марія Ястремська розповіла, як впродовж півроку тривала робота над новим «Дзвоном». Присутні ж на презентації автори мали нагоду прочитати свої тексти, а гості – відкрити для себе нові імена.

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

У Львові у серпні 2017 р. завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.

Ігор Галущак: На «Етновирі» разом зі слов’янами «Аркана» танцюватимуть естонці, турки та індійці

З 24-27 серпня 2017 р. у Львові вже вкотре проходитиме щорічний міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», який власне й дасть старт святкуванню Дня Незалежності у столиці Галичини. Нагадаємо «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV).

Відтак найвідоміші етноколективи з таких країн, як Македонія, Туреччина, Естонія, Індія, Польща та Україна представлятимуть свою етнічну культуру в трьох найкращих локаціях міста. Кожного дня тут відбуватимуться колоритні концерти на площі Ринок, на площі Музейній та у ТРЦ Victoria Gardens. Родзинкою цьогорічного фестивалю буде унікальна програма «Етно-Моцарт».

Традиційно «Етновир» завершиться виконанням гуцульського бойового танцю «Аркан» танцюристами з усіх запрошених країн.

«Наближається День Незалежності і тепер складно собі уявити його святкування без фестивалю «Етновир». Кожного року в нас окрім виступів фольклорних колективів відбувається й змагання народних оркестрів. Але цього року для музикантів ми ускладнюємо життя. Адже їм потрібно буде не лише виконувати власну етнічну музику — перед ними стоятиме завдання вивчити музику Моцарта та оригінальні старі львівські мелодії – і це буде одним з основних критерієм вибору найкращого оркестру»,- зазначає Андрій Сидор, директор фестивалю «Етновир».

В межах фестивалю буде представлено й програму «Етнофешн» — показ сучасних мод у етностилі.

Ігор Галущак: Лемко-співи просто неба зірвали аншлаг у нічному Львові!

На другий день ХІІІ фестивалю «Ніч у Львові» чисельні відвідувачі мали змогу поблукати середньовічними підземеллями храмів, взяти участь у пішохідних екскурсіях, майстер-класах, відвідати вечірки, концерти, поспівати пісень у форматі open-air, а також вперше у Італійському дворику побачити просто неба виставу «Ромео і Джульєтта» за перекладом Юрія Андруховича.

Проте найбільший аншлаг зібрав захід «Лемко-співи просто неба», адже згуртував на Площі Музейній велику кількість людей, і що приємно – чималий гурт молоді,  котрі співали як відомих, так і рідко виконуваних лемківських пісень посеред  історичного центру Львова.

«Ми звернулися до організаторів фестивалю «Ніч у Львові» з пропозицією провести лемко-співи, запропонували такий цікавий формат, оскільки співи на свіжому повітрі —  доволі-таки гарний вечірній захід, де всі охочі могли поспівати з нами пісень. У нас є невелике коло людей, які люблять і цінують такі вечори, але у межах фестивалю до нас долучилось набагато більше учасників, що для нас було надзвичайно не очікувано та приємно, адже небайдужа молодь долучалась і долучалась до спільного виконання фольклорних скарбів лемківського етносу», — зазначив організатор лемко-співів на Площі Музейній Микола Крупей.

Игорь Галущак: Праздник Ивана Купала на «Белом озере»

Традиционно на базе реабилитационно-оздоровительного комплекса Ривненской АЭС «Белое озеро» местные полесские жители отмечали колоритный народный праздник, в котором переплелись традиции и языческие, и христианские – праздник Ивана Купала.

Масштабное действо, организованное при поддержке администрации электростанции руководителями и воспитанниками творческих кружков Дворца культуры им. Леси Украинки РАЭС, создало для всех отдыхающих особую атмосферу волшебства и таинственности, воссозданную давними обычаями украинского народа. Ежегодно на берегах озера — жемчужины Полесья неизменно проходит празднование купальской ночи, которая приходится с 6 на 7 июля.

Множество участников захватила детская театрализованная программа «Ой выйди, выйди Водяной», где ведущие-аниматоры развлекали присутствующих оригинальными историями и разнообразными конкурсами. Много желающих собралось и для участия в мастер-классе от художницы ДК РАЭС Снежаны Пасемчук по изготовлению сувенирной продукции, идущей от давних народных промыслов. Яркое обрядовое мероприятие сопровождалось зажигательными выступлениями хореографических коллективов, а также волшебными песнями народного любительского фольклорного ансамбля «Полещуки».

А представительницы прекрасной половины человечества имели возможность приобщиться к конкурсу по плетению цветочных венков, которые после захода солнца они пускали на воду. Продолжилось мистическое действо хороводом вокруг купальского костра, в котором сжигались главные персонажи праздника — чучела Купала и Марены. К костру соломенных чучел привезли на украшенной старинной деревянной телеге. Позже через это кострище перепрыгивали все желающие, проходя, таким образом, своеобразный ритуал очищения.

Ігор Галущак: Українська «сакура» зацвіла у Винниках у липні!

У містечку Винники, що біля Львова, в обителі Святого священномученика Зиновія зацвіла… вишня. А цвіт на дереві біля вже стиглих ягід вишні у своєму саду побачив владика Лев-Зиновій Колісник, архієпископ, настоятель цього монастиря. До речі, це вже третє вишневе цвітіння у цьому році.

Зазначимо, що садівничі дива в тамтешній обителі трапляються часто: у цьому саду, який місцеві мешканці називають “райським”, дерева тут цвітуть по декілька разів на рік, а у каплиці Різдва Пресвятої Богородиці при монастирі мироточать ікони, а біля них зцілюються недужі…

Нині багато люду приходить до владики Лева-Зиновія Колісника з різними проблемами, життєвими негараздами та проханнями. Він допоміг багатьом з них та здійснив безліч зцілень. За словами владики, це все відбувається за допомогою молитви до Господа Бога, який відкриває йому болі та проблеми людини, дає способи їх вирішення. Віра в Бога, щира сповідь, любов до ближнього, — ось ключі до вирішення наших проблем. Після спілкування з владикою Зиновієм люди наповнюються щастям та благодаттю. “Всі ці дива Господні Всевишній посилає нам для роздумів, для смирення”, — каже Лев-Зиновій Колісник.

Ігор Галущак: У Львові готуються до VI Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань

У столиці Галичини Львові 24-26 серпня відбудеться VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Цьогоріч Конгрес відбуватиметься під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.). Мається на увазі рік кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Зазначимо, що конгрес відбуватиметься за підтримки Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, Львівської міської ради та Благодійної організації «Фонд братів Дубневичів». А чисельні делегати представлятимуть українські лемківські громади семи країн світу: Організацію Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії, Союз русинів Хорватії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина».

«Проведення цього конгресу у Львові є знаковою подією, оскільки саме тут проживають тисячі лемків, нащадків депортованих в 1944-1947 р. р. з українських етнічних територій у Польщі. Також останніми трагічними до України роками саме до Львова та області переїхало жити багато лемків з тимчасово окупованих територій Донбасу. І саме у Львові з’явився перший екскурсійний маршрут «Лемківськими місцями Львова», — розповідає голова Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань Софія Федина.

Додамо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають не тільки інтереси етнічних лемків, але й загалом інтереси України та світової української спільноти. А останні кілька років вони також активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудови постраждалих від війни регіонів.

Ігор Галущак: Львівська «Аколада»: — Достойно є!

Днями із Болгарії до Львова повернувся добре відомий в Галичині та поза її межами творчий колектив — Народний камерний вокальний ансамбль «Аколада» Народного дому «Просвіта» Національного університету «Львівська політехніка». Співочий гурт був учасником представницького ХІV міжнародного фестивалю православних піснеспівів «Свята Богородице – Достойно є», котрий проводився у болгарському місті Поморіє.

Загалом у цьому духовно-вокальному святі взяли участь понад тридцять творчих колективів європейських країн, які представляли хоровий спів у трьох номінаціях: церковні хори, східні співи, змішані і однорідні хори або ансамблі. Україну на фестивалі репрезентували шість хорів, серед яких був і вокальний ансамбль «Аколада», котрий тривалий час очолює кандидат технічних наук, доцент кафедри автоматизації теплових та хімічних процесів Львівської політехніки Володимир Савицький (хормейстер ансамблю – Алла Павлик). Програма виступу «Аколади» була доволі складною і включала як обов’язкові твори, так і твори за довільним вибором. Львівські вокалісти виконували й твори болгарських композиторів Д. Христова, П. Дінєва та П. Чеснокова. Крім того, публіці вони представили й твори українських композиторів А. Веделя, М. Вербицького, Л. Седляка, Д. Вихлара.

Відтак авторитетне журі міжнародного фестивалю відзначило надзвичайне духовне піднесення, емоційне та майстерне виконання церковних піснеспівів вокалістами Львівської політехніки. Добре слово на їх адресу промовив і почесний гість фестивалю Митрополит Слівенскої метрополії Йоанікій, котрий побажав львів’янам та всім хористам Божої милості і Його благодаті.

Ігор Галущак: Дмитро Ярош і Тарас Стецьків закликали українців до єднання у твердині козацького духу

На острові Хортиця відбувся збір Комітетів Національної Дії, в якому взяли участь понад 200 делегатів з 20 областей України. Головним же підсумком збору стало заснування Форуму Національної Дії – постійно діючого центрального виконавчого органу, який буде координувати роботу Комітетів Національної Дії на загальноукраїнському рівні.

Основним же завданням Форуму, я зазначають ініціатори — Тарас Стецьків та Дмитро Ярош — є залучення нових середовищ та активних громадян по всій Україні для формування широкої загальнонаціональної громадянської сили, здатної змінити Україну.

Водночас збори ухвалили проект Маніфесту. Метою новітнього громадянського утворення є «здобуття Україною самостійності у внутрішній політиці й суверенності у зовнішніх стосунках, в утвердженні людини в суспільстві, суспільства – в державі, держави – у світі». А засобами реалізації цієї мети Форум визначає підтримку й координацію активностей громадян, спрямованих на кардинальну зміну суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

Ігор Галущак: На Верецькому перевалі незабаром постане меморіальне кладовище січовиків Карпатської України

Роботи з будівництва та облаштування меморіального кладовища січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі нині завершуються. Принаймні, в цьому переконалися голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин і керівник КП «Доля» Святослав Шеремета, котрі разом з керівництвом району та підрядниками виїхали на місце, аби перевірити стан та якість виконаних робіт.

Довідка.

У жовтні-листопаді 2008 р. комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводилися в околиці сіл Жупани Сколівського р-ну Львівської області та Верб’яж Воловецького р-ну Закарпатської області. Як засвідчили знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі – галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Зазначимо, що військовим органом Карпатської України була мілітарна організація «Карпатська Січ», початки якої сягають листопада 1938 року. Своїм основним завданням організація вважала захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів.

Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному полі – рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців.

На центральному напрямі бої відбулися на околиці міст Сваляви та Іршави. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 осіб.

У боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.

18 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України припинили опір. Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев’яний хрест.

Игорь Галущак: Старинный белый пароход, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети

Круглосуточно не прекращается на Казатинском железнодорожном вокзале (Украина) движение многочисленных поездов. Ведь ежедневно по обе стороны от его величественного здания здесь проходят по 80 пассажирских и 30 пригородных поездов. Особенное же впечатление на каждого приезжего пассажира, который, хотя бы раз в жизни путешествовал по Юго-Западной железной дороге (ЮЗЖД) и побывал на самом вокзале, производит его архитектурно совершенное здание. Кстати, недавно здесь торжественно отметили 125 лет со времени его постройки.

Эта уникальная градостроительная жемчужина принадлежит к памятникам архитектуры второй половины XIX в. — сам же вокзал здесь строили с 1888 по ноябрь 1889 года. Автором же проекта этого необычного сооружения в виде старинного белого парохода, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети, является известный архитектор Валериан Куликовский (1835-1919), который служил с 1875 года архитектором управления ЮЗЖД в Киеве. Руководил же строительством в то время еще совсем молодой инженер, а в будущем — известный украинский архитектор Александр Кобелев (1860-1942).

По тем временам Казатин служил станцией преимущественно «буфетной», ведь остановки поездов здесь совпадали с привычным для тогдашней Российской империи расписанием завтраков, обедов и ужинов. Поэтому в обустройстве внутреннего пространства здания вокзала особое значение придавалось обеденному залу. Овальное в плане помещение вокзального ресторана перекрыто куполообразным сводом, опирающимся на поставленную полукругом двухъярусную аркаду, несет явные черты ампира. В целом же специалисты считают Казатинский вокзал образцом кирпичной архитектуры с пластической отделкой экстерьера, которая выполнялись с помощью художественно выразительных кладок кирпича. И теперь это станционное здание служит наглядным «пособием» по истории архитектурных стилей конца XIX — первой половины ХХ века.

Игорь Галущак: Как юный еврей стал партизаном-бандеровцем

В своих показаниях для советской специальной комиссии уроженец Львова Филипп Фридман упомянул, что две тысячи евреев все еще жили в городе Львове, когда Советская Армия заняла его в июле 1944 г. Тогда как перед немецкой оккупацией здесь проживало около 150 000 евреев! С точки зрения членов недолго просуществовавшего тогда львовского еврейского комитета, к которому очень неровно дышали послевоенные сталинские «органы», ничем по существу не отличавшиеся от нацистского гестапо, все выжившие тогда евреи делились на три категории. То есть: «арийцы», спасшиеся по так называемым арийским документам; «лесные братья», которые присоединились к партизанам (кстати, вопреки широко, сейчас, распространенным стереотипам, немало галицийских евреев влились в отряды УПА-ОУН, где храбро воевали с гитлеровцами в Украинских Карпатах и на Волыни – автор) и наконец условно так называемые «крысы», которые скрывались в семьях местных украинцев.

Показательна в этом смысле и далеко не исключительна судьба Мандыка Хасмана, который родился в 1929 году в многодетной еврейской семье в г. Дрогобыч (Львовская обл.). До войны семья Хасманов жила неплохо и даже зажиточно, но с приходом нацистов все члены этой семьи оказалась в Дрогобычском гетто. А летом 1942 года началась ликвидация его жителей — среди обреченных на уничтожение в Бронницком лесу возле Дрогобыча был и юный Мандык. Но ему вместе с другими детьми удалось сбежать. Голодные и уставшие они четыре дня блуждали прикарпатскими лесами, пока не вышли к железной дороге. Далее сели на поезд и отправились на север, на Волынь. Здесь скрывались в украинских семьях. Между тем гитлеровцы развернули массовую принудительную мобилизацию украинцев для работы в Германии. Местные крестьяне уже знали, какая «райская» жизнь ожидает их в этом случае, поэтому пытались избежать принудительной депортации, кто как мог. К счастью, Мандык своевременно узнал, что хозяин, у которого он работал, решил записать его отправку в Германию, вместо другой жительницы села, которая откупилась взяткой. Недолго думая, отважный парень решает сбежать во второй раз. И снова в лес, теперь уже к украинским повстанцам. Так четырнадцатилетний Мандык становится партизаном-бандеровцем. Они приняли его как родного, спасая, таким образом, от рабства, а может, и смерти. В благодарность подросток с двумя классами образования (больше не позволила война) помогал партизанам, чем мог и умел, а поскольку с детства любил лошадей, то именно уход за ними и стал для него главным заданием. Парню доверяли, поэтому вскоре он стал личным кучером сотенного «Довбуша», а потом куренного «Голубенко».

Несмотря на свою «мирную» профессию, неоднократно участвовал в боях с немцами и польскими националистами в 1943-1944 годах. Наступления на немецкие опорные пункты, засады, уничтожение немецких коммуникаций — типичные для волынских партизан будни. Хасман был вооружен польским пистолетом «шестеркой», в котором, однако, всегда не хватало патронов. Весной 1944 года в составе своей сотни участвовал в рейде на Холмщину для защиты украинских сел от нападений польской Армии Краевой. А особое уважение собратьев-партизан Мандык получил после авантюрной операции: повстанческий Гаврош похитил бричку с оружием у оккупантов.

После войны Мандык Хасман, которому удалось скрыть свое повстанческое прошлое, остался жить на Волыни, здесь и женился. Впоследствии в 1949 году был мобилизован в Советскую Армию, служил на Дальнем Востоке. После службы в армии он вернулся на Волынь, где тридцать пять лет проработал на шахте. С возрождением Независимости Украины стал активистом Всеукраинского братства ветеранов ОУН-УПА, получил несколько почетных наград от этой организации.

Ігор Галущак: Пам’ятник співцеві українського арійства нарешті відкрили й в Україні

У Львові на вул. Городоцькій,  поблизу  Архикатедрального Собору Святого Юра відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника видатному українському поетові, прозаїку, перекладачеві та літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937). До речі, це, мабуть, перший у вітчизняній історії випадок, коли гідний монумент одному з найвіртуозніших майстрів українського слова ХХ століття встановили спочатку не в Україні, а по за її сучасними межами. Адже пам’ятник Антоничу вже  є у селі Новиця на Лемківщині (тепер це територія Польщі), де народився поет. Його встановили ще у 1989 році   стараннями львівських письменників за ініціативи Романа Лубківського.

У заході взяли участь представники громадських організацій, лемківських об’єднань, літератори, митці, гості та жителі міста Лева. Відтак, з вітальними промовами, зокрема, виступили: дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький, міський голова Львова Андрій Садовий, автор пам’ятника, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський, голова Світової федерації українських лемківських організацій Софія Федина, голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович. А чин освячення пам’ятника провів Преосвященніший владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський (УГКЦ).