«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Вітаючи знаного гостя, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська нагадала, що в останню суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого сталінським режимом в Україні в 1932-33 роках. Цьогоріч цей день випадає на 24 листопада. Починаючи з 1991 року, Україна в різній формі вшановує пам’ять жертв Голодомору. Та особливої ваги ця подія набула в останній час. У цей день у кожній українській домівці запалюють незгасиму свічку пам’яті. Власне, цю ідею цю висунув саме Стефан Романів разом зі своїми соратниками, котрі в далекій Австралії ще 2008 року її вперше втілили.
“Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, — наголосив, виступаючи перед чисельними присутніми, — що спільно можемо багато чого зробити. І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія “Україна пам’ятає – світ визнає”, суть якої полягав у роботі в двох напрямках. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор адже довгі роки в світі мало знали про нього, а якщо знали, то лише кремлівську версію. Водночас, ми розпочали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, щоби домогтися від ООН остаточного визнання Голодомору геноцидом”.
Що ж до перспектив роботи на міжнародній арені, то як наголосив Стефан Романів, окрім ООН, Світовий Конгрес Українців продовжує працювати над тим, аби тема визнання Голодомору етноцидом українців обговорювалась у парламентах якомога більшої кількості країн: “Разом із Міністерством закордонних справ та Верховною Радою України ми створюємо базу матеріалів і будемо координувати роботу в кожній країні, де є українська діаспора. Відтак, розпочали цю розмову й у Австралії, аби впродовж 2018 року тут прийняти відповідну резолюцію”.
Також у межах зустрічі, що пройшла у переповненій актовій залі головного корпусу Львівської політехніки, де були присутні і студенти, і викладачі, і представники громадськості Львова, Стефан Романів щиро і відверто поспілкувався з присутніми, відповів на їх запитання. Учасники зустрічі оглянули виставку «Світовий Конґрес Українців: правда про Голодомор», їм також презентували просвітницькі проекти про дослідження Голодомору інституціями української діаспори, що були реалізовані Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою.
Світлини Йосипа Марухняка
Комментариев нет:
Отправить комментарий