Микола Карпицький: Гностичний фаталізм - основа терористичної диктатури Кремля

У всіх війнах Росія використовувала солдатські маси як витратний матеріал і перемагала завдяки тому, що солдати готові були йти на смерть. Нинішня війна не є винятком. Техніка рано чи пізно закінчується, а солдатські маси  – ні, і зараз російська армія знову повернулася до старої тактики. Якби українське керівництво зробило ставку на виробництво протипіхотної зброї – мінометів і кулеметів, то росіяни не мали б успіхів на фронті. З якоїсь причини маса людей у Росії готова йти в армію, тобто не цінує своє повсякденне життя, і готова безглуздо вбивати й вмирати, тобто не цінує життя взагалі, ні своє, ні чуже. 

Я припускаю, що причина в особливій духовній спокусі сприймати світ як зло.

Була така духовна єресь – маніхейство, там матеріальний світ вважався злом. Більшовицька ідеологія – варіант маніхейства, оскільки там світ оголошується царством зла й експлуатації, який комуністи мають знищити. Однак духовна єресь – це не ідеологія, а відчуття, тому Путін відмовляється від ідеології та спирається на маніхейське відчуття, що цивілізований світ – чужий і тому зло, яке треба знищити. Якщо комуністи намагалися якось раціонально обґрунтувати боротьбу з навколишнім світом, то російські некроімперіалісти навіть не ставлять такого завдання, вони просто відчувають, що їх оточує зло, і бажають усім смерті.

Маніхейська спокуса поширюється серед влади та її фанатичних прихильників, але є ще маса людей, яка і саму російську владу, і своє повсякденне життя відчуває як щось чуже і безглузде. Це вже інша духовна спокуса – гностицизм. Маніхейство передбачає пошук ворога, постійну ворожнечу з навколишнім світом як злом, але для цього треба бути активним. Гностицизм, навпаки, передбачає пасивну позицію, бо зло – це природний стан світу, який не змінити, тому боротися немає сенсу, та й взагалі все безглуздо.

Уявімо собі звичайного росіянина в такій гностичній спокусі, якому набридла сім'я, робота, борги, а тут пропонують одразу кілька мільйонів за службу за контрактом. Звісно, там можуть вбити, то все одно в житті нічого хорошого немає, чому б не зіграти в «російську рулетку». І ось відправляють його в безглуздий штурм на смерть, а він покірно йде. Нормальній людині не зрозуміти. Якщо втрачати все одно нема чого, чому не пристрелиш командира? Натомість маси солдатів, хвиля за хвилею, йдуть по трупах товаришів і вмирають. Один знайомий український офіцер назвав це «російським фаталізмом», перебуваючи під враженням кадрів військової хроніки, де було зафіксовано, як присіли покурити два російські солдати. У цей момент одному знесло осколком голову. Другий навіть не здригнувся і спокійно докурив. Фаталізм буває різний, але це – особливий, гностичний фаталізм людей, які не бачать сенсу в житті й змирилися зі смертю, як своєю, так і інших людей, яких прийшли вбивати.

Володимир Єрмоленко: Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті

«Мертві душі» лишається однією з головних метафор, які описують «русскій мір». Маланюк мав рацію, коли побачив у Гоголя саме цю тему та її ключовий вплив на подальшу російську культуру. Коли я бачу всілякі звернення пу до всяких «федеральних зборів», я бачу в «аудиторії» мертві душі, оболонки без серцевини, автомати без облич. Саме вони там роблять кар’єру та проповзають на саму гору. Бо смерть має бути нагорі ієрархії 

Але відмінність Гоголя від, нпрклд, Достоєвського і сучасної чорнухи росліту полягає в тому, що те, що Гоголь бачив хворобою і чому він ставив діагноз, До і ко побачили спасіння Росії, її винятковість і «умомросіюнепонять»

А Гоголь зрозумів ключову річ: смерть теж хоче жити. Смерть хоче мати свій Lebensraum. Вона бореться за свою територію. І задля того вона вплітається в життя, щоб знищити його зсередини. 

Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті. Смерть як мертві душі, як одиниці людської реальності, які щось говорять і приймають рішення; як механізація, як імітація, як порожність, як сліпа готовність коритися і т. д.

Але Гоголь також показав, як це не парадоксально, життєву силу цієї смерті. Її силу в боротьбі за виживання. І головну річ: у боротьбі за виживання смерть може бути сильнішою за саме життя. Імітація життя може бути сильнішою за саме життя. І це головний жах, який він помітив і який він описав. Можливо, тому, що надто добре його знав.

Рускій мір - це про те, що смерть відчайдушно хоче жити. І через те хоче витіснити з життя саме життя.

Ми бачимо сьогодні досить наочну ілюстрацію того старого діагнозу.