Володимир Єрмоленко: Це війна між світами життя і смерті

Український світ, як частина європейського, тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне / сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими - це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і тд. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент - і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні - танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії.

Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість - і навпаки. 

Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій - але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання і тд. 

Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії, і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя грунтується на тому, шо цар - єдиний хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю - що цар старий, немічний, слабкий, смертний - її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя - нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ - ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер - ні.

Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться.