За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність.
Трамп - продукт суспільства надлишку. Стилю життя, для якого немає обмежень. Роби, що хочеш, бери від життя все. Переступай всі перепони, зокрема й моральні. Коли зникають обʼєктні перепони (бо вже доступні всі речі, яких хочеться), постає ілюзія зникнення і субʼєктних перепон. Інші люди перетворюються на інструменти та обʼєкти. Вони - речі, які нічого не відчувають. Їм не треба співчувати. Так надмірний гедонізм перетворюється на жорстокість.
Путін - продукт суспільства нестачі. Його ключовий міф - «блокада Ленінграда». Його головне слово - «лішенія». В суспільстві «лішеній» народжуються російські «лішніє люді». У цій психології страждання зникає ідея радості та насолоди. Єдина моя насолода - що інший страждає більше, ніж я. І тому коли «лішніє люді лішеній» дістають владу, вони хочуть, шоб інші теж страждали. «Ми страждали, тепер страждайте ви». Ви маєте «лішиться» найдорожчого, маєте випробувати «лішенія». Так надмірний культ страждання перетворюється на жорстокість.
На виході маємо дві жорстокості, дві системи презирства до людської гідності, які, однак, випливають з різних джерел. «Страждальницька», однак, сильніша за «гедоністичну». Вона має більше витримки і вміє терпіти. Її садизм не спонтанний, а добре спланований і витриманий. Він уміє маніпулювати гедоністичною жорстокістю, підсовуючи їй постійні «насолоди», зокрема і епстін-стайл.
А от витримка українців цей садопутінізм бісить. Бо як би нам не було боляче, ми не збираємося страждати більше, ніж вони. Ми бережемо в собі здатність радіти життю, навіть попри біль і втрати. І це російського колективного путіна бісить. Він не знає, що з цим робити.
Комментариев нет:
Отправить комментарий