Вікторія Савченко: У Литві показали загадкову свинцеву табличку XIII-XIV століть

У Музеї палацу великих князів у Вільнюсі виставили ​​таємничу свинцеву табличку XIII-XIV століть з письмом, яке не можуть розшифрувати протягом 20 років.

Археологи використовували металошукач, щоб розвідати місце, де були розташовані деякі з найдавніших дерев’яних конструкцій. Вони очікували знайти скарб або просту сокиру і були здивовані, коли великий предмет виявився прямокутною металевою смугою металу з дивним гравіюванням.

Металеву табличку довжиною 19 сантиметрів, шириною 4 сантиметри і товщиною майже півсантиметра знайшли прибитою до дерев’яної основи.

Загадкова плита зацікавила не лише литовців, а й іноземних дослідників. Вони намагалися з’ясувати, що на ній може бути написано. Прикладів старої литовської писемності, якщо такі були, поки що не знайдено. Дослідники шукали аналоги чи схожі символи – і в міру того, як таємниці розросталися, стало зрозуміло, що це не випадкові написи.

«Ми намагалися знайти логічне пояснення позначень: з боків таблички початок і кінець були позначені хрестиками, ніби вони позначали початок і кінець тексту. Текст чітко складається з кількох рядків. Верхній рядок ніби написаний двома способами – знаками і літерами, а в нижньому рядку є ще кілька рядків з різними написами. Тоді ми думали, що частина тексту могла бути написана давньогрецькою мовою. За допомогою лінгвістів ми побачили, що частину цього тексту можна перекласти як «Algirdas Basileus» – тобто «Король Альгердас. Літери лише нагадують грецькі, і людина, яка їх вирізала, могла щось пропустити або об’єднати кілька букв в одну, що ускладнило розшифровку запису», — сказав Гінтавтас Стрішка, керівник Відділ археології та архітектури Музею палацу великих князів литовських у Вільнюсі.

Свинцева табличка могла стосуватися великого князя Альгерда, який правив Литвою з 1345 по 1377 рік. За словами Стрішка, візантійський імператор відомий як базилевс, але Альгерд не мав такого титулу. У листі до константинопольського патріарха в 1370 році він називав себе василевсом. Це була спроба продемонструвати, що він суверенний правитель, якого можна порівняти з візантійським імператором.

Кирилл Серебренитский: Наполеоновская Литва

Наполеоновская Литва, 1812 года: сложная, хрупкая конструкция, - несомненно, наследие и продление Великого Княжества, уничтоженного за восемнадцать лет до того, и прелюдия Королевства, которое возникнет через сто пять лет. При этом - ни то, ни другое; самодовлеющая, хотя и не устоявшееся, не успевшее окрепнуть, государственность, которая продержалась ровно полгода: от указа Наполеона от 1 июля 1812 года - до отступления последних отрядов Великой Армии из Шавлинского повета, в январе 1813 года.

Затем ещё один всплеск, - попытка прорыва этого странного в осязаемую политическую реальность: в мае-июле 1831 года. Это правительство захватило Жемайтию и продержалось там месяц:  после серии поражений, 13 июля князь  остатки регулярных войск (2я дивизия Королевства Польского) отступили в Пруссию. Партизанские отряды действовали в Литве до октября, или даже до начала ноября 1831 года.

Территория: современная Литва, больше современной Беларуси, небольшие отрезы современных Латвии и России. 

** 1794 - 1812 и 1813 - 1831 - через восемнадцать лет, затем снова через восемнадцать;

далее порыв ослабел, следующий стук из небытия, шевелящаяся могила, трещины по саркофагу - через тридцать два года (почти два раза по восемнадцать); потом - через пятьдесят четыре года (трижды восемнадцать лет).

***

Княжество Литовское, или, точнее - Герцогство Литовское, - duché de Lituanie: именно так именовал это государство Наполеон.

Параллельное Великое Княжество Литовское (Magnus Ducatus Lithuaniae) - тоже не совершенно исчезло, а просто сжалось до нескольких имён в российском Большом Государевом титуле: в 1796 году (надо бы уточнить точную дату?) Павел I втянул в свой титул - новые коронованные топонимы: Великий Князь Литовский, Волынский и Подольский, Князь Жмудский, Великий Князь Полоцкий, Витебский и Мстиславский. То есть: в 1812 году трон Литвы де-юре не пустовал; его занимал Александр I Всероссийский. (Собственно, Александр II Литовский, до него уже был великий князь Александр Ягеллон, 1492 - 1506).

Тем не менее, государственность была уничтожена: 30 октября 1794 года, по именному Указу императрицы Екатерины II, (которая подчёркнуто не приняла титула) было учреждено Литовское генерал-губернаторство; с 1801 года (по указу от 1 сентября) оно было разделено на две губернии: Литовско-Виленская и Литовско-Гродненская.

***

Война началась именно в Литве. На четвёртый день войны, 28 (16) июня, - в Вильно вступили полки Великой Армии (в авангарде - 8ой уланский полк Княжества Варшавского, командир - полковник князь Доминик Радзивилл, из знаменитого литовского рода).

1 июля (19 июня) 1812 года император Наполеон подписал декрет о воссоздании Княжества Литовского. В тот же день, опять же по приказу Наполеона, возникло правительство: Комиссия Временного Правительства (Komisji Rzadu Tymczasowego Wielkiego Ksiestwa Litewskiego).

26 (14) июня в Кафедральном соборе в Вильно было торжественно провозглашено присоединение Княжества Литовского к Генеральной Конфедерации Королевства Польского.

При этом Королевства, собственно, ещё не было; Конфедерация - это был как бы проект, утверждённый в Варшаве (в Княжестве Варшавском), в ожидании окончательно резолюции Наполеона.

***

Трон Княжества оставался вакантным.

Разумеется, - это обсуждалось и в Вильно, и в Варшаве, и в Париже, и в Петербурге.

Василь Харитон: Сині Води

Твір «Сині води», робота над яким зараз триває, продовжує наш попередній роман «Буревії». Спільна перемога русько-литовського війська в битві на Синіх водах 1362 року остаточно підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від монголо-татар. По межі новоутвореної Литовсько-Руської держави постав так званий Великий кордон між Сходом і Заходом, який, власне, відігравав (і досі відіграє) роль буферної зони у протистоянні двох цивілізацій. 

* * *

Діялось у студни року Божого 1341-го. Заснований віку тринадцятого Гедиміном при впадінні річки Вільняле до річки Няріс, город Вільно швидко розростався. Торгівля стала джерелом його багатства. Під захистом Верхнього, Нижнього і Кривого замків торговий і ремісничий люд тут почувався безпечно, хоча Тевтонський орден не раз намагався зробити його своїм. Торгові шляхи з міста вели у Полоцьк і Мінськ, Данціг і Краків, Каунас і Кенігсберг, Луцьк і Львів. На зимовий і літній ярмарки до нього з’їжджалися зі своїм крамом купці з  Антверпена і Нюрберга, Львова і Кам’янця, Новгорода Великого і Риги. Та і саме місто замешкували окрім корінних житичів поляки і німці, чехи і жиди. Кого лише не можна було зустріти на вузьких вулицях міста? А Руський кінець заселяли русичі. 

Казимир III в’їхав до міста через Гостру Браму. Зацікавлено зупинився біля якоїсь новобудови. 

– Що то має бути? – запитав у когось зі свити.

 – Мій королю, польська громада Wilno зводить  костел святого Миколая. Але будова йде поволі. Що може жменька купців і містян ляцьких вдіяти? Щомісяця десятину з доходів своїх на костьол збирають, а то, – як крапля в мори.

– Нагадайте мені у Вавелі, – виповів владика, – треба їм допомогти.   

Делегація на чолі з королем знову рушила уперед. Завиднілась Замкова гора з вежею на ній і каменясті стіни верхніх укріплень. Біля підніжжя гори кінь під королем раптово зупинився, як упертий віслюк. А Казимира охопив пронизливий жах, від голови до ніг пробіглися тисячі мурах і тіло вкрив холодний піт. Вельможа мимохідь повернув голову убік і на в’їзній дерев’яній вежі Кривого замку побачив тінь охоронця чи самого верховного жерця Крева. Казимир перехрестився і спішився з коня. За ним учинили це й інші. До Низького замку і король, і охоронці, і слуги попрямували уже пішки. Саме в ньому містилася резиденція литовських зверхників, і саме завтра в ньому мала відбутися заупокійна учта за великим князем литовським Гедиміном, якого сорок днів тому смертельно поранили під час облоги фортеці германців Баєрбург. Короля з почестями схоронили у місцевості Veliuona на річці  Німан.

Казимир III не хотів їхати до Литви. Але Гедимін за життя був йому близьким родичем. Його дочка Анна-Альдона стала Казимирові першою дружиною. А не віддати останню шану тестеві він не міг. Литовський двір перебував у жалобі. Польського владику зустріли поштиво, але без фанфар.

Облаштувавшись у відведених йому покоях і перекусивши з дороги, король поволі цідив вино, всівшись біля каміна, у якому весело тріскотіли дрова. Але думки Казимира були гіркими. Їх перебив стук у двері. 

До палати увійшов його шляхтич-охоронець і посланець Гедиміновичів. 

– Ваша величносте, – промовив останній із них, – пани просять відвечеряти з ними.

Король підвівся і відповів: 

 – Подякуйте княжичам і з поклоном вдячним моїм передайте, що король нездужає. 

Казимир повернувся у м’яке крісло і закутавшись у плед, витягнув ноги до тепла і знову повернувся до своїх помислів. У кожному королівському дворі прилеглих земель мав свої вуха й очі. Литовський двір не був винятком. Вислухавши годину тому одного із вивідувачів, Казимир нічого особливого не дізнався. Як і ведеться у язичників, Гедиміна поховали разом із улюбленим конем і слугою, частиною військових трофеїв і трьома полоненими германцями. Утім, литовський зверхник не раз доводив до відома Папи Римського Іоанна XXII про своє бажання охреститися, і не тільки йому. Та коли папські легати приїхали здійснити ритуал, той зробив вигляд, що до Риму нічого подібного не писав. Насправді ж,  обряду хрещення завадив гострий спротив язичників і литовської православної митрополії. Проте, Казимира це не цікавило. Його увагу привернув на срібній таці апетитний кусень м’яса, який запив ще одним великим келихом вина. Знову поринув у свої думки та так і заснув. І бути інакше не могло. Дорога неблизька, – таки далася взнаки. А останній кінний перехід став занадто довгим…         

Maciek Borodo: Stany Zjednoczone Polski / United States of Poland

Stany Zjednoczone Polski – niezrealizowana koncepcja polityczna odrodzonego państwa polskiego, opracowana przez Ignacego Jana Paderewskiego (ur. 1860, zm. 1941). Po raz pierwszy została zaprezentowana w Memoriale Paderewskiego, przekazanym prezydentowi Stanów Zjednoczonych Thomasowi Woodrowowi Wilsonowi 11 stycznia 1917 roku.

Paderewski postulował odbudowę państwa polskiego jako państwa federacyjnego, w którym konstytucja i prawo miały gwarantować prawa obywatelom, a także różnorodnym grupom etnicznym i religijnym. Terytorium Stanów Zjednoczonych Polski miało obejmować większość obszaru Rzeczypospolitej Obojga Narodów z okresu przed rozbiorami. Biorąc pod uwagę ówczesne zaludnienie i podziały etniczne w Europie, kraj ten liczyłby 54 miliony mieszkańców i byłby, według słów Paderewskiego, tak jednolity jak Francja. Na jego czele stać miał prezydent, który zarazem miał posiadać tytuł króla Polski, Litwy, Polesia i Halicji. 

Злучаныя Штаты Польшчы (польск. Stany Zjednoczone Polski) — нерэалізаваная палітычная канцэпцыя адраджэння незалежнай польскай дзяржавы, створаная польскім палітыкам і культурным дзеячам Ігнацыям Янам Падэрэўскім. Упершыню яна была прадстаўленая ў Мемарандуме Падэрэўскага, які быў перададзены 11 студзеня 1917 года прэзідэнту ЗША Томасу Вудра Вільсану.

Падэрэўскі заклікаў да аднаўлення Польшчы як федэратыўнай дзяржавы, у якой канстытуцыя і закон павінны былі гарантаваць правы грамадзян, а таксама розных этнічных і рэлігійных груп. Тэрыторыя Злучаных Штатаў павінна была пакрыць большую частку Рэчы Паспалітай у межах 1772 года. Улічваючы насельніцтва гэтай тэрыторыі на той час, у новастворанай краіне жыло б каля 54 мільёнаў чалавек. На чале дзяржавы павінен быў стаяць прэзідэнт, які ў той жа час меў бы тытул караля Польскага, Літоўскага, Палескага і Галіцкага.

United States of Poland (Polish: Stany Zjednoczone Polski) was an unrealized political concept of reborn Poland, created by Ignacy Jan Paderewski (1860–1941). It was first presented in Paderewski Memorial, given to US President Woodrow Wilson on 11 January 1917.

Paderewski's idea postulated rebuilding a Polish state as federation, in which constitution and law would guarantee equality to citizens, ethnic and religious groups. Territory would engulf most of pre-partitioned territory. Taking into account of that time population, the country would have 54 million citizens. On its head would be a President with a title of the King of Poland, Lithuania, Polesia and Halych.

Решение России объявить себя правопреемницей СССР имеет и обратную сторону

 Сейм Литвы принял резолюцию с требованием к России о компенсации за ущерб, который был понесен республикой в период советской оккупации.

"80 лет, прошедших с оккупации и больших депортаций, все же не стерли тех глубоких ран, которые остались в обществе. Они ощущаются до сих пор", — заявил, представляя проект резолюции, министр обороны Литвы, историк Арвидас Анушаускас.

Сейм предлагает продлить и поощрять исторические расследования преступлений тоталитарных режимов против человечности и военных преступлений.

Решение России объявить себя правопреемницей СССР имеет и обратную сторону. 

Лейсан Амирова: Польско-литовские татары или белорусские татары, липки

Польско-литовские татары или белорусские татары, липки (белор. беларускія татары, лит. lenkijos-lietuvos totoriai) — самостоятельная этнотерриториальная общность татар. Исторически были единой этнической группой в Великом Княжестве Литовском и затем в Речи Посполитой; в Новейшее время являются этническими группами в Белоруссии, Литве и Польше.

Религия

ислам (суннизм), христианство (православие, католицизм, протестантизм)

Родственные народы

крымские татары, ногайцы, татары.

Общая численность — свыше 11 тыс. человек (начало XXI века), из них в Белоруссии — 7,3 тыс., в Литве — около 3,2 тыс., в Польше — 1926 человек. Отдельные представители проживают также в Латвии, Молдавии, Украине, России и других странах. 

Согласно собственной традиции, первые татары пришли в Великое княжество Литовское из Золотой Орды в конце XIV века, вместе с бежавшим в ВКЛ ханом Тохтамышем. В качестве самостоятельной этнической группы татарского народа сформировались в конце XIV — начале XV веков в Великом княжестве Литовском из поступивших на службу в ВКЛ выходцев из Золотой Орды, позже из Большой Орды и Крымского ханства, в том числе потомков Мамая и его воинов (князья Глинские). Расселялись в основном в северо-западной части белорусских земель (совр. Гродненская область) и соседних литовских. В первой половине XV века образовали вассальные ВКЛ княжества — Джаголдаеву тьму и княжество Мансура.

На протяжении веков военная служба являлась основным занятием польско-литовских татар. Татары составляли значительную часть конных войск ВКЛ  (Грюнвальдская битва). В XVIII веке в войске Речи Посполитой насчитывалось несколько татарских полков.

После разделов Речи Посполитой и присоединения её земель к Российской империи в 1797 году, на правах казачьего, был создан Литовско-татарский конный полк. В 1812 году в гвардии Наполеона был сформирован эскадрон литовских татар под командованием Мустафы Мирзы Ахматовича.

В XIX веке несколько публикаций по истории литовских татар сделал видный ориенталист А. О. Мухлинский.

После Февральской революции 1917 года в России возникли структуры литовских татар. 24 марта 1917 года прошло собрание литовских татар Петрограда. 23 апреля 1917 года в Петрограде был создан Временный комитет по организации Союза татар Польши, Литвы, Белоруссии и Украины во главе с М. Полторжицким.

В 1919 году в составе польской армии Юзефа Пилсудского сражался Полк татарской конницы имени Мустафы Ахматовича, а командиром белорусских подразделений был татарин Гасан Конопацкий. Некоторые татары-липки (Матвей Сулькевич, Леон Крычинский) приложили усилия к становлению крымско-татарской и азербайджанской республик.

Микола Кравченко: Майбутнє українсько-польських відносин

Українські та польські націоналісти вже більше 100 років мають напружені відносини. Кремлівське масло ніяк не дає згаснути нашій ворожнечі, але головна причина наших непорозумінь все-таки в нас самих.  

Обом сторонам варто зрозуміти, що ХХ ст. провело кривавий кордон між нашими націями. Цей кордон був проведений дійсно криваво (Волинь-1943 та Вісла-1947 з обох сторін були далекі від пацифізму). Але він вже проведений. Будь-які територіальні претензії один до одного наразі беззмістовні. Тепер на території Польщі не лишилося більше нічого українського, так само як і на території України вже немає нічого польського. 

Нічого, крім могил… І це важливо. Кожен має право шанувати своїх героїв і класти квіти на могили своїх предків і попередників. Це право природне і його не піддати забороні. Зрозумівши все це, варто усвідомити ще один важливий момент. Минуле вже у минулому, а перед нами – майбутнє. Перед українцями і поляками наразі стоять одні й ті самі загрози і тільки спільними зусиллями ми зможемо ці загрози подолати. 

Та якщо ми продовжуватимемо шукати в історії причини до ворожнечі, то ми так і лишимося в цій самій історії. Ці загрози легко переможуть нас поодинці. Тоді ми не зможемо вберегти саме існування наших держав і просто загубимо майбутнє наших дітей.

На фото – герб січневих повстанців 1863 містить герби Польщі, Литви та України-Русі. 

Між українцями і поляками до сих пір не все просто, але шлях до спільних дій є, ми намагаємось формалізувати його у вигляді Групи сприяння розбудові Адріатично-Балто-Чорноморського союзу (InterMarium Support Group).

Сейм утвердил, что Латвия находится в состоянии «асимметричной войны» с Россией

Cейм Латвии утвердил Концепцию национальной безопасности, которая была подготовлена правительством, сообщает портал mixnews.lv. Данный 14-страничный документ был рассмотрен и на заседании комиссии Сейма по национальной безопасности.

В концепции названы «восемь актуальных на настоящий момент угроз» и предложены меры по их предотвращению. Среди них значатся «угроза внешней безопасности, деятельность иностранных разведок и служб безопасности, военная угроза, угроза единству гражданского общества, угроза информационному пространству Латвии, угроза экономике Латвии, угроза международного терроризма и киберугроза». Приоритеты Латвии в устранении угрозы внешней безопасности следующие — это «укрепление государственной границы и обороны, усовершенствование политики в отношении беженцев и уменьшение рисков радикализации общества».

«В борьбе с угрозой, создаваемой иностранными разведками и спецслужбами, нужно развивать органы государственной безопасности, контрразведку и превентивные меры, меры по охране государственной тайны. Предотвращая угрозу информационному пространству, Латвия должна развивать общественные СМИ, уменьшать влияние российского информационного пространства, а для устранения экономической угрозы важен контроль за иностранными инвестициями и надежные поставки энергоресурсов», — гласит документ.

Бируте Ланге: С Инией Тринкуниене — выдающейся деятельницей литовской культуры, создателем и руководителем литовского фольклорного хора «Kulgrinda»

Июнь 2015 года, Сигулда, Латвия.

С Инией Тринкуниене — выдающейся деятельницей литовской культуры, создателем и руководителем литовского фольклорного хора «Kulgrinda».