* * *
Діялось у студни року Божого 1341-го. Заснований віку тринадцятого Гедиміном при впадінні річки Вільняле до річки Няріс, город Вільно швидко розростався. Торгівля стала джерелом його багатства. Під захистом Верхнього, Нижнього і Кривого замків торговий і ремісничий люд тут почувався безпечно, хоча Тевтонський орден не раз намагався зробити його своїм. Торгові шляхи з міста вели у Полоцьк і Мінськ, Данціг і Краків, Каунас і Кенігсберг, Луцьк і Львів. На зимовий і літній ярмарки до нього з’їжджалися зі своїм крамом купці з Антверпена і Нюрберга, Львова і Кам’янця, Новгорода Великого і Риги. Та і саме місто замешкували окрім корінних житичів поляки і німці, чехи і жиди. Кого лише не можна було зустріти на вузьких вулицях міста? А Руський кінець заселяли русичі.
Казимир III в’їхав до міста через Гостру Браму. Зацікавлено зупинився біля якоїсь новобудови.
– Що то має бути? – запитав у когось зі свити.
– Мій королю, польська громада Wilno зводить костел святого Миколая. Але будова йде поволі. Що може жменька купців і містян ляцьких вдіяти? Щомісяця десятину з доходів своїх на костьол збирають, а то, – як крапля в мори.
– Нагадайте мені у Вавелі, – виповів владика, – треба їм допомогти.
Делегація на чолі з королем знову рушила уперед. Завиднілась Замкова гора з вежею на ній і каменясті стіни верхніх укріплень. Біля підніжжя гори кінь під королем раптово зупинився, як упертий віслюк. А Казимира охопив пронизливий жах, від голови до ніг пробіглися тисячі мурах і тіло вкрив холодний піт. Вельможа мимохідь повернув голову убік і на в’їзній дерев’яній вежі Кривого замку побачив тінь охоронця чи самого верховного жерця Крева. Казимир перехрестився і спішився з коня. За ним учинили це й інші. До Низького замку і король, і охоронці, і слуги попрямували уже пішки. Саме в ньому містилася резиденція литовських зверхників, і саме завтра в ньому мала відбутися заупокійна учта за великим князем литовським Гедиміном, якого сорок днів тому смертельно поранили під час облоги фортеці германців Баєрбург. Короля з почестями схоронили у місцевості Veliuona на річці Німан.
Казимир III не хотів їхати до Литви. Але Гедимін за життя був йому близьким родичем. Його дочка Анна-Альдона стала Казимирові першою дружиною. А не віддати останню шану тестеві він не міг. Литовський двір перебував у жалобі. Польського владику зустріли поштиво, але без фанфар.
Облаштувавшись у відведених йому покоях і перекусивши з дороги, король поволі цідив вино, всівшись біля каміна, у якому весело тріскотіли дрова. Але думки Казимира були гіркими. Їх перебив стук у двері.
До палати увійшов його шляхтич-охоронець і посланець Гедиміновичів.
– Ваша величносте, – промовив останній із них, – пани просять відвечеряти з ними.
Король підвівся і відповів:
– Подякуйте княжичам і з поклоном вдячним моїм передайте, що король нездужає.
Казимир повернувся у м’яке крісло і закутавшись у плед, витягнув ноги до тепла і знову повернувся до своїх помислів. У кожному королівському дворі прилеглих земель мав свої вуха й очі. Литовський двір не був винятком. Вислухавши годину тому одного із вивідувачів, Казимир нічого особливого не дізнався. Як і ведеться у язичників, Гедиміна поховали разом із улюбленим конем і слугою, частиною військових трофеїв і трьома полоненими германцями. Утім, литовський зверхник не раз доводив до відома Папи Римського Іоанна XXII про своє бажання охреститися, і не тільки йому. Та коли папські легати приїхали здійснити ритуал, той зробив вигляд, що до Риму нічого подібного не писав. Насправді ж, обряду хрещення завадив гострий спротив язичників і литовської православної митрополії. Проте, Казимира це не цікавило. Його увагу привернув на срібній таці апетитний кусень м’яса, який запив ще одним великим келихом вина. Знову поринув у свої думки та так і заснув. І бути інакше не могло. Дорога неблизька, – таки далася взнаки. А останній кінний перехід став занадто довгим…
Комментариев нет:
Отправить комментарий