Нам на повному серйозі, з посиланням на грантові брошури та трансатлантичні декларації, пропонують пограти в дитячу жуйку про «особливі відносини» між Великою Британією та Сполученими Штатами Америки. Нам малюють картини єдиної англосаксонської цивілізації, непорушного союзу НАТО, департизованого демократичного альянсу та спільного захисту цінностей вільного світу.
Будь-яка притомна людина, яка хоч раз у житті стикалася з будівництвом реальних корпоративних інститутів чи ліквідацією збанкрутілих фірм, розуміє: у великій політиці немає жодних «спільних цінностей» та «історичного братерства». Є сухий аудит, переділ ринків, кодифікація владних повноважень та безжальна боротьба закритих станів.
Щоб зрозуміти реальну механіку сучасного глобального світу, потрібно назавжди забути про наївні шкільні концепції «націй», «держав» та «етносів».
Жодних римлян, карфагенян чи англосаксів як монолітних народів ніколи не існувало. Це були і є касти. Перед нами розгортається покадрове, бездоганно точне відтворення прадавньої середземноморської матриці управління, де кожна група виконує свою сувору, століттями відпрацьовану станову функцію.
У цій системі координат Велика Британія — точніше, її закрите фінансове та інтелектуальне ядро в особі лондонського Сіті — грає роль витонченого, безжального фінікійського Карфагена, великої морської таласократії та касти Торговців.
Сполучені Штати Америки, з їхнім важким, залізобетонним військово-промисловим апаратом, регулярними легіонами та глобальним фіскальним терором, уособлюють Новий Рим — касту Воїнів, найняту для інкасації та охорони активів світового капіталу.
Операційний центр касти Торговців після довгих історичних блукань Босфором, Венецією та Амстердамом у XVII ст. просто здійснив чергову евакуацію, перенісши свої пунічні рундуки на туманний острів у гирлі Темзи.
Погляньмо на історичну Велику Британію без хрестоматійного монархічного пафосу та вікторіанського глянцю. Що таке Британська імперія в її класичному заснуванні? Це чистокровний Карфаген, позбавлений будь-яких латинських ілюзій щодо військової доблесті як самоцілі. Карфагенська модель управління ніколи не прагнула будувати гігантські регулярні армії та марширувати фалангами по суші. Навіщо проливати власну кров, якщо будь-яку проблему можна купити, продати або здати в оренду? Замість державних міністерств на першому етапі британської експансії діяла Ост-Індійська компанія — гігантський приватний торгівельно-фінансовий синдикат, акціонерне товариство банкірів, яке підкорило величезну Індію за допомогою тубільних проксі-армій (сипаїв), оплачених з пунічної маржі.
Замість сухопутних легіонів Британія зробила ставку на королівський флот, який контролював ключові морські протоки, світові канали та торгові шляхи. Гібралтар, Суец, Сінгапур, Мальта — це ж чисті фінікійські Залізні ворота, закриті на замок левантійських митних виплат.
Англійське фунтове мислення — це мислення пунічного купця, який купує чуже залізо за свої папери. Самі англійці сиділи в лондонських клубах, палили сигари, вираховували відсотки та нацьковували європейські держави одна на одну за допомогою субсидій, залишаючись у повній безпеці на своєму острові-офшорі.
Проте у першій половині ХХ ст. карфагенська модель у Лондоні зіткнулася з колосальною логістичною та геополітичною кризою. Світ став занадто великим, варвари на периферії озброїлися, а утримання глобальної імперії за допомогою старих купецьких схем та обмеженого флоту стало нерентабельним.
Карфагену з Темзи терміново знадобився свій залізний, слухняний, м'язистий Рим — важка регулярна армія з необмеженим людським ресурсом, яка б безкоштовно охороняла активи світового капіталу та інкасувала боржників по всьому периметру Ойкумени. Цим Новим Римом стали Сполучені Штати Америки.
Вся історія Америки — це покадрова трансформація наївних латинських фермерів і пастухів з Лація (у даному випадку — пуританських колоністів Нової Англії) у сувору, безлику військову касту. Вашингтон побудував свою державну систему за чисто римським, сенаторським зразком. Замість гнучких торгових компаній тут виник залізобетонний Пентагон. Замість купецьких суден — регулярні легіони у вигляді одинадцяти авіаносних ударних груп та корпусу морської піхоти, розкиданих по всьому світу. Військові бази США в Німеччині, Японії чи на Близькому Сході — це чисті римські лімеси і каструми, де залізні хлопці з Огайо чи Техасу несуть службу, щиро вірячи, що вони захищають «демократію та свободу». Вашингтон діє як класичний Сенат епохи республіканського напіврозпаду: шле проконсулів, оголошує непокірні народи варварами, карає їх фінікійськими санкціями, проводить гучні медійні триумфи і свято вірить у свою міфічну «винятковість» — pax americana, що є повним аналогом pax romana.
I ось тут ми підходимо до головного фокусу, який можна назвати таємницею криптоколоніальної інфільтрації та повзучої контрреволюції каст. Профанний глядач, який дивиться телевізор чи читає аналітику європейських інститутів, переконаний, що США — це головний і єдиний гегемон планети, який патерналістські плескає Велику Британію по плечу і вказує їй її скромне місце на задвірках європейської політики. Це рівень мислення першокурсника історичного факультету, якому забили голову статистикою ВВП та кількістю ядерних боєголовок. У реальності Слон знову сидить усередині римської лавки, як це було за часів Юлія Цезаря та пунічного банкіра Бальба із Гадеса.
Поки американські воїни-легіонери проливають кров у пустелях Близького Сходу, гинуть у джунглях Азії та витрачають трильйони доларів свого бюджету на утримання військової машини, реальні фінансові, юридичні та інформаційні нитки тримає Лондон. Весь цей грандіозний американський Рим працює на обслуговування інтересів глобального купецького синдикату.
Зверніть увагу на структуру сучасної фінансової системи. Офшорна мережа Британської корони — Кайманові острови, Бермуди, Джерсі, Гернсі, Багами — це гігантська, всеосяжна фінікійська пральня, де крутяться і відмиваються трильйони доларів, які американська армія слухняно охороняє по всьому світу.
Юридичне право, на якому тримається весь світовий бізнес — це англійське прецедентне право, розроблене лондонськими нотаріусами. Якщо великі корпорації хочуть посудитися за активи, вони їдуть не у Вашингтон, вони їдуть у Високий суд Лондона, де старі пунічні жерці у перуках переписують контракти на користь касти Торговців.
Ба більше, каста Інтелігенції (греки), яка на сучасному етапі повністю злилася з британською кастою Торговців, виконує найважливішу функцію — кодифікацію смислів та ментальне управління американським Римом. Британські інтелектуальні фабрики думки — Oxford, Cambridge, Chatham House, Лондонська школа економіки — спільно з глобальними медіамережами типу BBC повністю сформували мислення американської еліти. Вищі чиновники Держдепу, аналітики ЦРУ та стратеги Пентагону проходять інтелектуальну обкатку в британських кабінетах.
Американський Рим щиро переконаний, що він діє самостійно і приймає суверенні рішення в Білому домі, але його зовнішньополітичну доктрину, його культурні коди та його інформаційне поле давно і професійно зациклили левантійські нотаріуси з Лондона.
Згадаймо реформу календаря Созігена при Цезарі, яка змусила Рим жити за єгипетсько-пунічним часом.
Сьогодні весь світ, включаючи США, живе за Гринвічем (GMT) — лондонським часом, за стандартами англійської навігації та лондонської біржі металів. Американський долар є світовою валютою лише тому, що британський Карфаген свого часу погодився перевести свої активи в американську юрисдикцію, створивши систему нафтодоларів та євродоларів, яка контролюється через лондонські банківські кліринги.
Сполучені Штати Америки — це просто великий, надзвичайно сильний і агресивний інкасатор з ядерною валізою, м'язистий качок біля дверей закритого VIP-клубу.
А Велика Британія — це бухгалтер і режисер цього театру, який сидить усередині теплого кабінету, перераховує маржу, виписує премії охороні та тихо підморгує своїм прадавнім партнерам з Гадеса, Александрії та Константинополя.
Пунічна матриця виявилася абсолютно безсмертною: воїни будують імперії, воюють на лімесах і вмирають у тріумфах, думаючи, що вони королі всесвіту. Але наприкінці дня вони все одно отримують монету, викарбувану за стандартами Карфагенського банку, і слухняно йдуть охороняти фінікійські торгові судна, бо, як казав колись їхній перший податковий куратор Веспасіан, «pecunia non olet» — гроші не пахнуть, особливо якщо вони зароблені на британському офшорі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий